Київський Поділ, холодний січневий день 1991 року. Тут, у серці міста, з’явився на світ хлопчик з незвичайною долею – Жан Венсанович Беленюк. Його шкіра темніша за типову для околиць, а доля переплітається з трагедіями далекої Африки та тріумфами українських арен. Батько, Венсан Ндагіджимана, руандець з народу хуту, приїхав до Києва вчитися на льотчика в авіаційному інституті. Мати, Світлана, проста українка, подарувала сину любов і стійкість. Але батько повернувся додому, де в 1994-му його чекала трагічна загибель в автокатастрофі – події, оповиті політичними тінями геноциду в Руанді. Жан ніколи не бачив тата, але цей спадок коренів став частиною його сили, ніби невидима броня на килимі боротьби.
Виховання лягло на плечі матері та бабусі. Жан ріс у київській школі №271, де спортивний дух прокидався рано. Футбол на шкільних дворах, баскетбольні кільця, удари в секції карате й тхеквондо, навіть українські народні танці – все це загартовувало тіло юного киянина. У 2000-му, у дев’ять років, доля привела його до греко-римської боротьби в спортшколу ЦСКА, де тренером став Володимир Килесик. Той момент став поворотним: килим, сповнений поту й болю, перетворився на другий дім. Перші поразки кусали, як вовки, але хлопець не здавався, перетворюючи слабкість на зброю.
Раннє дитинство та перші кроки в спорті
Київські вулиці формували характер Жана не менш, ніж тренажерний зал. Расизм? Так, він стикався з ним – косі погляди, глузування через африканські риси обличчя. “Чому ти не білий, як ми?” – питали однолітки. Але мати вчила: “Ти українець, і крапка”. Ці уроки стали фундаментом. У спорті расизм відступав перед результатами. З 2000-го Жан тренувався щодня, поєднуючи школу з залами. До 2007-го вже блищав на юнацьких турнірах, завойовуючи перші медалі.
Освіта йшла пліч-о-пліч зі спортом. Закінчивши школу, Жан вступив до Національного університету фізичного виховання і спорту України (НУФВСУ), де здобув магістерський ступінь з психології спорту. Пізніше – Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП), магістр менеджменту організацій і PhD з публічного управління. Ці знання не просто дипломи: вони допомагали розбиратися в мотивації атлетів, керувати собою в критичні моменти. Уявіть: на килимі – м’язи, а в голові – стратегія психолога.
- 2007: перша юнацька медаль на чемпіонаті України.
- 2010: дебют на дорослих змаганнях, перемоги в Кубку України.
- Ранні роки – перехід до ваги 84 кг, а згодом 87 кг, де розкрився повною мірою.
Ці кроки нагадують сходи: кожен поступовий, але веде до вершин. Жан не просто боровся – він перемагав обставини, перетворюючи етнічну різноманітність на гордість.
Прорив на міжнародній арені
2012-й – бронза на чемпіонаті Європи. Це був сигнал: Україна має зірку. 2013-го – бронза Універсіади в Казані. А 2014-го в Ванта (Грузія) Жан здобув золото ЧЄ, ставши першим українцем-чемпіоном у цій вазі за довгі роки. Світові арени чекали. У Лас-Вегасі 2015-го – перше золото ЧС, де він переміг легендарного росіянина Осімова. Емоції зашкалювали: сльози радості, обійми тренера, гімн України.
Ріо-де-Жанейро 2016-го. Фінал проти збірної Ірану. Жан веде, але в кінці пропускає – срібло Олімпіади. Біль поразки гострий, як лезо, але це підживлювало. Рига 2016 – ще одне золото ЧЄ. 2019-й – пік: золото ЧЄ в Манчестері, золото Європейських ігор у Мінську, золото ЧС у Нур-Султані. Токіо 2020 (2021 рік) – золото Олімпіади! Перше для України на тих Іграх. Жан став символом: темна шкіра, синьо-жовтий стяг.
Олімпійські вершини та ключові досягнення
Кожна медаль – історія боротьби. Париж 2024-го: бронза в поєдинку з поляком Кулінічем (3:1). Символічний жест – зняття форми на килимі – оголосив завершення кар’єри. Повний комплект олімпійських нагород! А у січні 2026-го – несподіванка: включений до збірної України на рік. “Завжди підставлю плече”, – сказав він, натякаючи на можливе повернення. Це не кінець, а пауза в легенді.
Ось ключові тріумфи в таблиці для наочності:
| Змагання | Рік | Медаль | Місце проведення |
|---|---|---|---|
| Олімпійські ігри | 2024 | Бронза | Париж |
| Олімпійські ігри | 2020 | Золото | Токіо |
| Олімпійські ігри | 2016 | Срібло | Ріо |
| ЧС | 2019 | Золото | Нур-Султан |
| ЧС | 2015 | Золото | Лас-Вегас |
| ЧЄ | 2019 | Золото | Манчестер |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, suspilne.media. Загалом понад 16 топ-медалей – від юніорів до олімпійських п’єдесталів.
Політична кар’єра: від килима до Верховної Ради
2019-й – не лише спортивний пік, а й парламентський дебют. Жан балотувався від “Слуги народу” по 134-му округу (Обухів, Київщина), переміг з величезним відривом. Нардеп 9-го скликання, голова підкомітету з питань фізичної культури і спорту в Комітеті з питань молоді і спорту. Під час повномасштабного вторгнення – волонтер, підтримує ЗСУ, бойкотує агресора. “Спорт – це не тільки медалі, а й патріотизм”, – говорить він. Законопроєкти про спортшколи, підтримку атлетів – його внесок. Зріст 175 см, вага 87 кг не завадили стати голосом молоді в Раді.
Поєднання ролей виснажує, але Жан тримається. У 2025-му – активний у комітеті, виступає за інклюзію в спорті, згадуючи власний досвід.
Особисте життя за лаштунками слави
Жан – загадка для таблоїдів. Неодружений, дітей немає. “Особисте – це моя фортеця”, – жартує він. Після бронзи в Парижі зізнався: тепер більше часу на кохання. Мама Світлана – головна опора, чекає онуків. Собака Каспер – вірний друг, якого Жан носив на руках після медалей. Родичі з Руанди зв’язалися після Ріо: сестра, родина батька. Подорож до Африки в 2022-му – емоційний місток до коренів. Расизм? Переміг його медалями. Хобі: поезія, настільний теніс (навіть заробив там!), мріє про сім’ю. У 34 роки Жан – приклад, як балансувати славою та простотою.
Цікаві факти 💎
- 🥇 Повний олімпійський комплект: єдина людина в греко-римській боротьбі України з золотом, сріблом і бронею.
- 🌍 Африканські корені: познайомився з родиною батька лише після 25 років, попри трагедію в Руанді.
- 🐕 Каспер – талісман: собака супроводжувала на Олімпіадах, символ родини.
- 📚 Психолог спорту: магістр, застосовує знання для ментальної сили атлетів.
- 🏛️ Можливе повернення: попри завершення, у збірній 2026 – готується “підставити плече” молодим.
Жан Беленюк продовжує надихати: на арені чи в залі парламенту, з килимом чи мікрофоном. Його історія – про перемогу над собою, кордонами й упередженнями. А що чекає попереду – повернення на Олімпіаду-2028 чи нова глава в політиці? Час покаже, але енергія не згасає.