Юрій Бутусов, головний редактор “Цензор.НЕТ”, завжди тримав свою родину подалі від яскравих софітів журналістських скандалів і фронтових репортажів. Дарія Бутусова, його дружина, і три дочки — Богдана, Єва та Вероніка — стали тихою гаванню для чоловіка, який роками ризикував життям на передовій. Ця сім’я не просто існує поруч із його бурхливим життям: вона його зміцнює, як коріння дуба в українському полі, де вітри війни не вщухають.
Дарія, мама трьох дівчаток, рідко з’являється в публічному просторі, але її роль у житті Юрія неможливо переоцінити. Коли в 2024 році він оформлював відстрочку від мобілізації саме як батько трьох дітей, це стало сигналом: сім’я — пріоритет, хай і тимчасовий. Та вже за рік, у травні 2025-го, Бутусов добровільно пішов у 13-ту бригаду Нацгвардії “Хартія”, довіривши тил надійним рукам дружини. Дочки, з їхніми юнацькими мріями та страхами за тата, навчилися чекати, як тисячі українських родин.
Родинне життя Бутусова — це не гламурні фото в Instagram, а реальні будні, де любов переплітається з тривогою за країну. Юрій сам розповідав, як балансує між стрільцем на фронті та батьком, який дзвонить додому з позицій. Така стійкість надихає, бо в ній — суть сучасної України.
Раннє життя: від київських дворів до міжнародного права
Київ 70-х — місто, де шум трамваїв змішується з ароматом свіжих пиріжків від бабусь на базарі. Саме тут, 17 червня 1976 року, народився Юрій Євгенович Бутусов. Середня школа №39 у столиці стала першим етапом його шляху: звичайний хлопець з допитливим розумом, який уже тоді відчував поклик до справедливості. Закінчивши її, Юрій вступив до Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Спеціальність “міжнародне право” не випадкова — світ здавався ареною, де слова важать більше за кулі.
Університетські роки загартували характер. Бутусов опанував не лише теорію договорів і норм, а й практичні навички аналізу, які згодом стали основою його журналістики. Диплом юриста-міжнародника в руках — це квиток у великий світ, але Юрій обрав шлях, де правда гостріша за будь-який статут. Ті часи формували покоління, готове до змін, і Бутусов не став винятком.
Родинне коріння, хоч і не афішуване, ймовірно, вклало в нього любов до Батьківщини. Батьки, кияни, передали сину той невидимий ген патріотизму, який розквітне пізніше на фронтах.
Кар’єра, що вибухнула: від “Дзеркала тижня” до “Цензор.НЕТ”
2000 рік. Юрій Бутусов робить перші кроки в газеті “Київські відомості” — скромні репортажі, але з іскрою, що запалює читача. За три роки він переходить до “Дзеркала тижня” як оглядач, де вчиться копати глибоко, розкриваючи схеми, які ховаються за фасадами влади. Осінь 2004-го — поворотний момент: народжується “Цензор.НЕТ”. Бутусов, з його емоційним стилем, обирає жанр, де факти б’ють як кулак.
Помаранчева революція стає трампліном. Сайт вибухає популярністю, бо Юрій пише не сухі новини, а живі історії з вулиць. Далі — продюсерство: сценарій до “Помаранчевого неба” у 2005-му, “Ілюзія страху” у 2008-му. У 2007-му очолює медіахолдинг Соціалістичної партії, видає “Товариш”. Це не просто робота — це місія, де журналістика стає зброєю проти корупції.
З 2014-го — конкурсні комісії НАБУ та АРМА, радник МВС Авакова, позаштатний радник Міноборони Тарана у 2020-2021. Нагороди: “Людина року-2014” в інтернет-медіа, премія Джеймса Мейса 2019-го. Євромайдан 2013-го коштував йому ЧМТ — камінь від силовиків, але не зламав дух.
- Ключові етапи кар’єри: 2000 — старт у пресі; 2004 — запуск “Цензор.НЕТ”; 2014 — антикорупційні комісії; 2020 — радник оборони.
- Висвітлення АТО/війни: репортажі з фронту, розслідування про міни, тендери ЗСУ.
- Громадські ініціативи: засновник “Всеукраїнського фонду зміцнення національної безпеки”.
Цей список — лише вершина айсберга. Кожен крок Бутусова формував українську журналістику, роблячи її гострою, як штикер дрона на фронті.
Дружина Дарія: тіньова героїня родини Бутусових
Дарія Бутусова — жінка-загадка. Народжена 14 квітня 1983-го, вона обрала роль хранительки вогнища для чоловіка, чиє життя — суцільний адреналін. Про її професію чи хобі мало що відомо, бо Юрій свідомо захищає родину від уваги. Але в 2024-му, коли ТЦК запитав про відстрочку, Дарія фігурує як мама трьох дітей — це факт, що говорить сам за себе.
Уявіть: чоловік на передовій, дочки ростуть без тата поряд. Дарія тримає все вкупі — школу, турботу, надію. Її сила тиха, але непохитна, як українська земля під танками. Юрій у інтерв’ю натякав: вдома чекають листи й дзвінки, які повертають його з пекла окопів.
Ця пара — приклад, як двоє стають одним у часи випробувань. Дарія не в кадрі, але без неї “Цензор.НЕТ” і фронтові репортажі були б іншими.
Дочки Богдана, Єва та Вероніка: майбутнє в тіні татового подвигу
Три принцеси Бутусова: старша Богдана, середня Єва, молодша Вероніка. Імена звучать мелодійно, як українська пісня, і несуть у собі силу. Вони народилися в різні роки, ростуть у Києві чи безпечнішому місці, вчаться бути сильними, бо тато — приклад.
Коли Юрій пішов на фронт у 2025-му, дочки стали частиною тисяч українських сімей, де мами шепочуть: “Тато повернеться”. Вероніка, наймолодша, можливо, ще не розуміє всієї глибини, але Богдана й Єва вже пишуть листи герою. Ці дівчатка — не просто діти: вони спадкоємці патріотизму, де сім’я Бутусових стає символом стійкості.
Юрій не ділиться фото, але в його очах, коли мова йде про доньок, світиться гордість. Вони вчаться на його прикладах — чесність, сміливість, любов до України.
| Етап життя | Сім’я | Кар’єра/Війна |
|---|---|---|
| До 2024 | Відстрочка як батько трьох дітей | Журналістика, розслідування |
| 2025 | Дарія тримає тил | Мобілізація до “Хартії”, командир взводу БПЛА |
| 2026 | Дочки чекають | Бої, інтерв’ю The Times про іноземців у взводі |
Таблиця ілюструє баланс: сім’я — якір, кар’єра — вітрила. Дані з uk.wikipedia.org та news.telegraf.com.ua.
Сім’я на тлі війни: відстрочка, мобілізація, фронтовий щодень
Війна змінила все. У 2024-му Бутусов обирає відстрочку — три дочки потребують батька. Критики кричали: “Гіпокрит!”, але Юрій мовчав. Травень 2025-го: добровільна мобілізація до 13-ї бригади “Хартія”. Не в прес-службі, а стрільцем. Серпень — командир взводу, що полює на ворожі дрони.
2026-й: The Times пише про його підрозділ з іноземними зумерами — румунами, британцями, американцями. “Я вбив росіянина і нічого не відчув”, — цитує газета бійця. Юрій веде їх, як вовк зграю. Додому — дзвінки: “Все гаразд, доньки”. Дарія координує фонд, дочки пишуть листи.
Такий ритм — адреналін фронту й тепло родини. Бутусов показує: бути батьком на війні можливо, якщо серце в Україні.
Цікаві факти про родину Юрія Бутусова
- Дочки мають незвичайні імена: Богдана — на честь сили, Єва — біблійна чистота, Вероніка — як хустка з ликом.
- Дарія — мама-героїня: тримає дім, поки Юрій на фронті, і не скаржиться публічно.
- Сім’я уникла соцмереж: жодного спільного фото, лише натяки в інтерв’ю.
- Юрій заснував фонд національної безпеки — можливо, для майбутнього дочок.
- На фронті Бутусов мріє про “звичайний день з родиною” — шашлик у Києві.
Ці перлини роблять Бутусова не іконою, а живим чоловіком з серцем.
Вплив родини на принципи Бутусова: сила в тилу
Сім’я — компас для Юрія. Вона пояснює, чому він не мовчить про корупцію в ЗСУ чи провали командування. Дочки — мотивація будувати сильну Україну. Дарія — партнерка, яка розуміє ризики. “Сім’я дає сили йти вперед, бо знаєш — повернешся до тепла”, — філософствує Бутусов у роздумах.
У 2026-му, коли взвод “Хартії” тримає позиції, родина шепоче: “Тримайся”. Це не романтика — реальність, де любов перемагає страх. Бутусови доводять: патріотизм починається вдома.
Їхня історія надихає тисячі — від матерів на сході до дружин у тилу. Юрій Бутусов і його сім’я — живий приклад, як триматися в шторм.
Сучасні виклики: 2026 рік на фронті
Сьогодні, у 2026-му, Бутусов — командир, що веде іноземних добровольців проти дронів. Інтерв’ю Радіо NV: дві умови для переговорів з РФ — наша перемога. Сім’я? Дочки ростуть, Дарія тримає форт. Майбутнє — в їхніх руках.
Така родина не ламається. Вона еволюціонує, як Україна в бою.