Юрій Андрухович: Біографія постмодерніста з Карпат

Уявіть вузькі вулички Станіслава середини ХХ століття, де юний Юрій Андрухович, народжений 13 березня 1960 року, вдихає аромат прикарпатських гір і перших заборонених рок-н-рольних мелодій. Цей хлопець з родини інженера лісу Ігоря Мар’яновича та економістки Ганни Степанівни швидко перетворився на одного з найяскравіших голосів української літератури. Співзасновник поетичного угруповання “Бу-Ба-Бу”, автор культових романів на кшталт “Перверзії” чи “Дванадцяти обручів”, він не просто пише – він створює світи, де постмодерністський карнавал переплітається з гострою сатирою на радянську дійсність і сучасні реалії.

Його шлях від перших віршів у шкільному зошиті до міжнародних премій, як-от Angelus чи шорт-лист Neustadt 2026, вражає динамікою. Андрухович не обмежився літературою: музика з польським гуртом Karbido, переклади Шекспіра та активна громадянська позиція роблять його феноменом “станіславського феномену”. Сьогодні, у 2026 році, він продовжує дивувати – перевиданнями хітів і новими проектами, що резонують з війною та ідентичністю.

Родинне коріння в Івано-Франківську (колишній Станіслав) стало фундаментом його творчості. Батько, Ігор Мар’янович (1930–1997), передавав сину любов до природи Карпат, а мати, Ганна Степанівна (1940–2016), вчила наполегливості. Ці впливи простежуються в описах провінційних містечок, де реальність танцює з абсурдом.

Дитинство в тіні Карпат: Формування бунтаря

Станіслав 1960-х – це суміш провінційної сонливості й таємних рок-концертів у підвалах. Юрій Андрухович, старший з двох синів, мріяв стати рок-зіркою, а потім археологом, риючись у шкільних підручниках про давні цивілізації. Спеціалізована школа №5 з німецькою мовою розвинула його лінгвістичний талант – він вільно володіє українською, польською, англійською, німецькою та російською.

Ранні роки пройшли під знаком забороненого: слухання “Бітлз” на подпільній магнітофонній стрічці формувало протестний дух. Батьки, хоч і радянські інтелігенти, не стримували синової допитливості. Цей період Андрухович пізніше романтизував у “Лексиконі інтимних міст”, де провінція оживає як жива істота, повна прихованих скарбів і пасток.

Армійська служба в Червоному Лимані 1979–1981 стала першим справжнім випробуванням. Там, серед казармового абсурду, він писав перші оповідання для циклу “Зліва, де серце” (1989). Ці історії – гостра сатира на совок, де солдати оживають у гротескних образах, ніби вирвані з бBecketta.

Освіта та перші літературні кроки

1982 рік: диплом редакторського відділення Українського поліграфічного інституту у Львові. Андрухович одразу занурюється в журналістику, працюючи газетярем. 1991-го – Вищі літературні курси в Москві та кандидатська дисертація про Богдана-Ігоря Антонича (захищена 1994-го). Ця наукова робота розкриває його як глибокого аналітика поезії, де фольклор переплітається з модернізмом.

Він очолює відділ поезії в “Перевалі”, стає співредактором “Четверга” (1991–1996). Член Спілки письменників України лише з 1989 по 1991 – вийшов за ідейними розбіжностями. Ці роки – час становлення: перша збірка “Небо і площі” (1985) вражала декадентською лірикою, де міські площі оживають як метафори душі.

Але справжній прорив – 1985 рік, коли з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем виникає “Бу-Ба-Бу”. Це не просто група – це філософія карнавалу, буфонади, бароко. Їхні перформанси в львівських кав’ярнях шокували еліту: абсурдні вірші, реквізит з іграшками. “Бу-Ба-Бу” стало символом відродження української поезії після шевченківського канону.

Бу-Ба-Бу: Карнавальна революція в поезії

Назва – абревіатура від “бурлеск, балаган, буфонада”. Перші маніфести читали на фестивалях, де Андрухович декламував вірші під гітару. Збірка “Середмістя” (1989) – елегійно-класична, а “Екзотичні птахи і рослини” (1991, перевид. 1997 з “Індії”) – тропічна фантазія, де екзотика маскарадно ховає провінційний біль.

Група видала антології, грала концерти. Вплив “Бу-Ба-Бу” – у “станіславському феномені”: Юрій Іздрик, Тарас Прохасько наслідували цей стиль. Андрухович жартує: це був “таємний орден”, що оживив українську літературу гумором і хаосом.

• Ключові принципи “Бу-Ба-Бу”: бароко форми, іронія над канонами, перформанс як література.
• Вплив на сучасників: від Жадана до Дереша – буфонада в крові.
• Спадщина: фестивалі, антології досі надихають молодих поетів.

Після списку стає зрозуміло: “Бу-Ба-Бу” не згасло, а еволюціонувало в прозу Андруховича, де карнавал панує без упину.

Від поезії до прози: Культові романи 90-х

1992: “Рекреації” – дебютний роман, де венгерські революціонери 1956-го оживають у карпатському хаосі. Абсурд, еротика, історія – коктейль, що вибухнув. “Московіада” (1993) – сатира на Росію: поет у Москві ниряє в пекло алко-наркотичного трипу, де Сталін танцює з путанами.

Кульмінація – “Перверзія” (1996, вид. 1997). Ян Дзвонковський у Прудах шукає оргазм історії в пострадянському вакуумі. Роман став хітом Заходу: переклади німецькою, польською. Західні критики порівнюють з Еко – постмодернізм на повну.

Таблиця ключових романів 90-х

Роман	Рік	Основна тема	Вплив
Рекреації	1992	Революція та карнавал	Дебют у прозі
Московіада	1993	Антиросійська сатира	Культовий статус
Перверзія	1996	Постмодерн, еротика	Міжнародний успіх

Дані з uk.wikipedia.org. Ці твори прорвали радянські бар’єри, привернувши увагу Європи.

Вершина прози: “Дванадцять обручів” та нові горизонти

2003: “Дванадцять обручів” – подорож циркача Адріана Небреха Європою. Роман виграв Angelus (2006), Leipzig Book Award. Автобіографічний шар робить його шедевром: Андрухович ніби сам мандрує обручами історії.

“Таємниця. Замість роману” (2007) – мемуари з гумором. “Лексикон інтимних міст” (2011) – енциклопедія подорожей, де Гамбург сусідить з Харковом. “Коханці Юстиції” (2017), “Радіо Ніч” (2020) – рефлексії над війною. У 2026 “Радіо Ніч” виходить англійською в США.

Музичний вимір: Андрухович і Karbido

Література оживає в звуках: вірші Андруховича співають “Мертвий Півень”, “Плач Єремії”. Але хіт – співпраця з польським Karbido з 2000-го. Триптих: “Самогон” (2000, 9 треків на вірші + народна), “Цинамон” (2005/2009, по “Екзотичні птахи”), “Абсент” (2012).

Далі “Літографії” (2018), “ATLAS ESTREMO”, “V.S.O.P.”. Концерти – перформанси: Андрухович рецитує під джаз-рок. У 2024 тур по Польщі з “Радіо Ніч”. Ця симбіоза робить його рок-зіркою мрії юності.

1. Початок: “Самогон” – вибух у Польщі та Україні.
2. Розвиток: тури Європою, фестивалі як Гогольfest.
3. Сьогодення: нові альбоми, що віддзеркалюють тексти.

Музика додає ритму прозі – уявіть “Перверзію” під саксофон!

Переклади, есеї та громадська активність

Андрухович – майстер перекладу: “Гамлет” (2008), “Ромео і Джульєтта” (2016), “Король Лір” (2019), Шульц, Рільке, Кляйст. Есе: “Дезорієнтація на місцевості” (1999), “Моя Європа” з Стасюком (2001), “Диявол ховається в сирі” (2006).

Громадянин: член НРУ, на Майдані 2013 читав звернення. Критикував цензуру 2010, підтримував Сенцова. У 2021 – Радіодиктант. Погляди провокативні: пропозиція відокремити Крим/Донбас у 2010, але проєвропейські. Нагороди: Herder (2001), Гете (2016), Heine (2022), NV лідер думок (2024), Neustadt shortlist 2026 за “Зміну декорацій”. “Листи до України” – топ Польщі 2025 (chytomo.com).

Особисте життя: Родина як муза

Дружина Ніна Миколаївна (з 1959) – опора з молодості. Дочка Софія (1982), перекладачка; син Тарас (1986). Онучка Варвара (2008). Живуть в Івано-Франківську, де Андрухович пише в кабінеті з видом на гори. Родина – у творах: мандри, гумор.

Ці перлини показують: Андрухович – не ікона, а живий вулкан ідей. Його світи кликати мандрувати далі, де кожен обруч – нова пригода.