Київський хлопець, народжений у творчій сім’ї 21 грудня 1969 року, виріс у тіні легендарного батька – поета Юрія Рибчинського, чиї рядки звучать у серцях поколінь. Євген Юрійович Рибчинський не просто успадкував талант: він розвинув його в потужну енергію, що пронизує пісні, бізнес-проєкти та політичні битви. Поет, композитор, продюсер, народний депутат VIII скликання – його шлях сповнений драматичних поворотів, від медійних імперій до фронтових концертів для ЗСУ.
З дитинства оточений ритмом слів і музики, Євген рано відкрив у собі покликання до слова. Його перші вірші з’явилися ще в шкільні роки, коли боксерські рукавички чергувалися з зошитами рими. Сьогодні, у 56 років, він продовжує творити хіти, як “Чортополох” чи “Не питай мене чому”, і ділитися ними в Instagram, де тисячі фанатів ловлять кожне нове відео. Активний громадський діяч, він організовує благодійність для воїнів, попри особисті випробування – від продажу бізнесів через війну до боротьби з онкологією.
Його життя – це не суха хронологія, а вихор емоцій: радість від онуки, першої дівчинки за вісім поколінь Рибчинських, гнів на зрадників шоу-бізнесу, тиха сила в родинних зв’язках. Євген Рибчинський – символ стійкості, де кожна строфа пісні стає гімном незламності.
Дитинство в атмосфері творчості та спорту
Київ Поділ 70-х – це бруківка, що шепоче історії, і родина, де поезія ллється рікою. Батько Юрій Рибчинський, Герой України, народний артист, творець естрадних шедеврів, став першим учителем. Мати Олександра Іванівна, тренерка з художньої гімнастики, вчила дисципліни та грації. Маленький Євген ріс у цьому коктейлі слів і фізичної сили, де вечори минали за обговоренням текстів чи тренуваннями.
Школа №100 у Києві запам’яталася не лише уроками, а й першими пристрастями: бокс загартовував характер, акторська студія розкривала емоції, а вірші ставали втечею від буденності. Уявіть: підліток, що пише рядки про любов і біль, паралельно отримуючи удари на рингу – це і є рецепт його характеру. Ці роки заклали фундамент: талант не ховається, він виривається назовні, як весняний потік.
Родинні вечері перетворювалися на імпровізовані літературні салони. Батько ділився секретами рим, мати – уроками витримки. Такий старт зробив Євгена не просто спадкоємцем, а продовжувачем династії, де слово – зброя потужніша за кулак.
Освіта: від журналістики до глобального бачення
1986 рік – вхідні квитки до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, факультет журналістики. Чотири роки лекцій, де слова вчилися кусатися та зачаровувати. Євген не чекав диплома: ще на третьому курсі він уже в ефірі Держтелерадіо, веде “Бліц” на “Молода гвардія”, а згодом – шоу “Пан або пропав” на УР-2 “Промінь”.
У 1997–1998 роках – навчання в The Open University у Британії, де світ розширився до горизонтів. Англійська, бізнес-моделі, глобальні медіа – це не просто диплом, а інструмент для майбутніх проєктів. Кандидат наук з державного управління доповнив картину: від поета до стратега.
Освіта стала трампліном. Без неї не було б радіо чи журналів. Євген завжди підкреслює: знання – це не папір, а здатність перетворювати хаос на хіт-парад.
Бізнес-епос: будівництво медійної імперії
1992 рік – народження MB Advertising Group. Реклама для Oriflame, MTI, UMC (тепер Vodafone), Helen Marlen – компанія росла, як снігова куля. 1993 – студія “Музична біржа” з Віталієм Бебешком, де зароджувалися перші хіти. 1997 – “Наше радіо”, права на яке згодом відійшли “Альфа-груп”.
1999 – “Радіо Ностальгія”, лідер рейтингів Києва. 2003 – видавництво “Вавілон” із глянцевими зірками “L’Officiel” та “Єва”. Лауреат “Людина року-2009” за “Єву” – визнання, що боляче вдарило в 2010-х через тиск “сім’ї Януковича”. Журнал закрили, Євген емігрував до США на три роки.
| Рік | Проєкт | Досягнення |
|---|---|---|
| 1992 | MB Advertising | Великі клієнти, маркетинговий буму |
| 1997 | “Наше радіо” | Популярний проєкт, передача прав |
| 2003 | “Вавілон” (“Єва”) | Премія “Людина року”, тиск влади |
| 2025 | Повернення до продюсування | Нові артисти, сольні проєкти |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, chesno.org. Війна змінила все: радіо продані, видавництво закрите. Сьогодні Євген живе скромно, фокусуючись на творчості. Його слова: “Паперові видання мертві, час інтернету”.
Музичний світ Рибчинського: хіти, що живуть вічно
Поезія – серце його душі. Збірки “Я – дзеркало” (2014) та “На жовто-блакитній землі” (2019) – огранені камені болю й надії. Але справжній фурор – пісні. “Чортополох” для Таїсії Повалій став гімном розлуки, “Ти моя” для Пономарьова – вічною любов’ю.
- Для Таїсії Повалій: “Просто Тая”, “Цей дощ надовго”, “Не питай мене чому”, “Буде так” – емоційні бомби, що рвали чарти.
- Інші зірки: “Бал Розлучення сердець” (Софія Ротару), “Авжеж” (Наталя Могилевська), “Нічий”, “Соната”, “Війна завжди війна” (El Кравчук).
- Сольні хіти: “Того, хто не здався, не перемогти”, “Наливай, козаче”, “Києве мій” – патріотичний заряд.
2025 рік – нові релізи: “Чортополох (Classic mix)”, співпраця з OHITVA. Євген не просто пише – він лікує душевні рани мелодією. Скандали з піратством, як з хором “Гомін” чи Тонею Матвієнко, лише підкреслюють: талант треба захищати.
Цікаві факти про Євгена Рибчинського
- У 1996 зібрав $200 000 на Успенський собор через акцію “Дорога до Храму”.
- Відмовився від $100 000/місяць у РФ у 90-х – вибір на користь України.
- Перша онука – дівчинка,打破 вісім поколінь синів (листопад 2025).
- Боксерське минуле: “Бив у торець, коли треба”.
- Санкції РФ з 2018 за патріотизм.
Політична арена: від Майданів до ветеранського комітету
Помаранчева революція 2004, Революція Гідності 2013–2014 – Євген на барикадах. 2014 – депутат по 211 округу від БПП, заступник голови комітету у справах ветеранів. Голова “Атлантичного руху” за НАТО, групи з США, Ізраїлем.
Вихід з БПП через розбіжності, перехід до “Волі народу”, “Батьківщини”. Балотувався мером Києва (2015), на Раду 2019 (4,86%). Голосував за ключові реформи, але критикував корупцію. Після парламенту – фокус на культурі та війні.
Його стиль – прямий, як удар: “Україна потребує чесності, а не авгієвих стайень”.
Громадянська місія: від храмів до дронів для ЗСУ
Благодійність – не піар, а поклик серця. 1996 – храм. 2022+ – концерти на Донбасі, Харківщині, Запоріжжі. Вечір 2023 “Того, хто не здався…” зібрав на дрони. Критикує зрадників, як Повалій: “Живий труп”.
У 2025 – повернення до продюсування, підтримка ЗСУ. Війна зламала бізнес, але не дух.
Особисте життя: любов, випробування і родинний вогонь
Три шлюби – три глави роману. Перший у 19 з Анастасією: син Микита (1989), повернувся з США. Другий з Юлією: Данило (2003), Георгій (2011), Іван (2014), еміграція до Коннектикуту. Третій – з листопада 2025, ім’я таємниця, але “перша і третя симпатизують”.
Здоров’я: рак шкіри з 2015, спадковий (Чорнобиль?), операції. “Видаляють пів тіла, але я стою”. Онука 2025 – радість. Сини – опора, хоч розкидані світом.
Евген живе динамічно: нові пісні, соцмережі, плани. Його історія – про те, як талант і любов перемагають бурі. І розмова триває – у кожному новому треку чи пості.