У львівських вуличках, де ще чути відлуння визвольних боїв, 7 червня 1977 року з’явився на світ Володимир Михайлович В’ятрович – чоловік, чиї руки торкалися пилу радянських архівів, а слова оживили забуті сторінки української історії. Історик, архівіст, голова Українського інституту національної пам’яті з 2014 по 2019 рік, нинішній народний депутат від “Європейської солідарності” – його шлях сповнений драматичних поворотів, від підпільних документів до парламентських трибун. Володимир В’ятрович не просто вивчає минуле: він його переосмислює, роблячи інструментом для сучасної боротьби за ідентичність.
Його внесок у декомунізацію – знесення тисяч пам’ятників Леніну, люстрацію символів радянської ери – перетворив ландшафт українських міст на символ опору тоталітаризму. А книги на кшталт “Історія з грифом «Секретно»” стали бестселерами, розкриваючи жахи НКВС для мільйонів читачів. Сьогодні, у розпал повномасштабної війни, В’ятрович продовжує говорити про 12-річну агресію Росії – від Криму 2014-го до нинішніх боїв, наголошуючи: це не “чотири роки”, а довга битва за виживання нації.
Захоплення історією почалося рано, у серці Галичини, де сім’ї передавали оповіді про УПА шепотом. Володимир ріс у Львові, атмосфера якого просякнута духом опору – від Франка до дисидентів. Цей фундамент визначив вибір: у 1994-му, коли Україна тільки-но здобула незалежність, юний абітурієнт ступив на історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Спеціальність “історія України” не була випадковою – це поклик крові, бажання розкопати правду під шарами цензури.
Академічний старт: Від студентських років до кандидатської дисертації
Чотири роки у стінах ЛНУ – 1994–1999 – стали фундаментом. Тут В’ятрович опанував не лише хронологію подій, а й методіку архівної роботи, яка згодом стане його зброєю. Уявіть: молодий студент, оточений томами радянських підручників, уже тоді сумнівається в офіційній версії “Великої Вітчизняної”. Його дипломна робота торкнулася визвольного руху, але справжній прорив стався 2004-го – кандидатська дисертація “Закордонні рейди УПА в контексті реалізації антитоталітарної національно-демократичної революції народів Центрально-Східної Європи”. Ця праця не просто науковий текст – вона довела, що УПА діяла за межами України, борючись проти двох тоталітарних режимів.
Паралельно з навчанням Володимир долучився до молодіжних рухів. У 2004-му – член львівського “Опору Молоді”, згодом “Чорної Пори” – груп, що готували ґрунт для Помаранчевої революції. Ці роки загартували характер: вуличні акції, протести проти фальсифікацій – усе це навчило бачити історію не в книгах, а в живій боротьбі. Викладацька робота в Українському католицькому університеті (2005–2006) додала шарму: він створив перший курс “Український визвольний рух 1920–1950-х”, де студенти не зубрили, а дискутували.
- 1994–1999: Студент історичного факультету ЛНУ ім. Франка – основи архівознавства та джерелознавства.
- 2004: Захист кандидатської – фокус на рейдах УПА в Чехословаччині, що розкрило міжнародний вимір боротьби.
- 2005–2007: Науковий співробітник Інституту українознавства ім. Крип’якевича НАН України – перші публікації.
Цей етап заклав основу: В’ятрович не теоретик, а практик, готовий ризикнути кар’єрою заради правди. Перехід до реальних архівів став логічним – адже теорія без документів сліпа.
Архівні подвиги: Директор Галузевого архіву СБУ
У 2002-му, у 25 років, Володимир очолив Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР) у Львові – до 2008-го. Тут народилися перші монографії: “Рейди УПА теренами Чехословаччини” (2001), “Ставлення ОУН до євреїв” (2006). Ці роботи шокували: вони спростовували міфи про “фашистських пособників”, показуючи еволюцію позицій ОУН від антисемітизму до співпраці проти нацистів.
Вершина – жовтень 2008-го: призначення директором Галузевого державного архіву СБУ. У 31 рік! Молодий “пацан”, як сам іронізує, на генеральській посаді. Він розсекретив тисячі справ КДБ: репресії проти УПА, Голодомор, дисиденти. Відвідувачів стало в рази більше – студенти, журналісти, родини репресованих. Проект “Україна пам’ятає, світ визнає” лобіював визнання Голодомору геноцидом. З 2009-го – член наглядової ради музею “Тюрма на Лонцького”.
| Посада | Період | Ключові досягнення |
|---|---|---|
| Директор ЦДВР | 2002–2008 | Заснування центру, перші монографії, виставка “УПА. Історія нескорених” |
| Директор архіву СБУ | 2008–2010 | Розсекречення архівів, доступ для дослідників (джерело: uk.wikipedia.org) |
| Стажування Harvard | 2010–2011 | Міжнародні контакти, книга “Сотенний Бурлака” |
Після таблиці: Ці роки – епоха відкриттів. Архіви перестали бути “грифом секретно”, перетворившись на джерело національного катарсису. Стажування в Гарварді посилило глобальний вимір його роботи.
Голова УІНП: Декомунізація як революція знизу
Революція Гідності 2013–2014-го вистрелила: 25 березня 2014-го В’ятровича призначають головою Українського інституту національної пам’яті. Під його керівництвом знесено понад 1300 пам’ятників Леніну – перша в світі масова декомунізація. Закони про декомунізацію (4 закони 2015-го), люстрація, перейменування вулиць – усе це змінило карту України.
В’ятрович не ігнорував суперечки: Волинь-43, польсько-українські конфлікти. Його книга “Друга польсько-українська війна 1942–1947” (2011, 2-ге вид. 2012) показала взаємні жертви, закликаючи до діалогу. УПА визнана борцями за незалежність – подія, що розколола суспільство, але об’єднала патріотів. Звільнений 2019-го через політичні зміни, але спадщина жива: Україна – лідер у деколонізації.
- Законодавча база: 4 закони про заборону комуністичної символіки.
- Перейменування: 52 тисячі топонімів, 987 сіл/міст.
- Доступ до архівів: Мільйони документів онлайн.
Ці кроки не були легкими – протести, скандали. Але вони зробили українців активними творцями своєї пам’яті, а не пасивними споживачами міфів.
Політична сцена: Народний депутат і виклики парламенту
3 грудня 2019-го – мандат нардепа IX скликання від “Європейської солідарності” (№25 списку). Комітет з гуманітарної політики, боротьба за деколонізацію. У 2020-му відмовився від мандата в Івано-Франківській облраді. Сьогодні активно критикує русифікацію, лобіює відкритість комітетів ВР (закон з 2026-го). У 2025-му – гострі слова проти президента Польщі Кароля Навроцького за “бандеризм”.
Сім’я підтримує: дружина Ярина Ясиневич очолює програми ЦДВР, син Юрій – типовий школяр у вишиванці. Особисте життя – як метафора стабільності серед бурі: весільні фото 2023-го розтопили серця мережі.
Бібліотека революціонера: Книги, що ламали стереотипи
Список праць вражає: понад 10 монографій, бестселери. “Історія з грифом «Секретно»” (2011–2014, серія) розкрила репресії НКВС – 700 сторінок жахів, що розійшлися тиражами. “Війна і міф. Невідома Друга світова” (2016, співавт.) зруйнувала радянський наратив. Новинки: “Нотатки з кухні «переписування історії»” (2021), “(Не)історичні миті” (2023), “Генерал Кук” (2025) – біо УПА-командира.
Англійські видання: “Enemy Archives” (2023) – найкращий історичний твір США. Нагороди: Хрест Мазепи (2009), Стуса (2012), Стенлі Пітерсон (2021).
Бурі критики: Від Москви до Заходу
В’ятрович – магніт для суперечок. Росія 2019-го звинуватила в “реабілітації нацизму” (справа закрита). Польські історики критикують за Волинь, американці (Химка, Бартов) – за “ігнор антисемітизму ОУН”. Українці як Грицак бачать упередженість. Та В’ятрович парирує: це атака на правду, джерела говорять самі (згідно з uk.wikipedia.org).
Його захист – факти: еволюція ОУН, жертви з обох боків. Критика робить його сильнішим – як УПА в оточенні.
Голос сьогодення: Війна, Польща, майбутнє (2020–2026)
Пост-2019: YouTube-лекції про Чорнобиль, війну; FB-пости про 12-річну агресію (лютий 2026). Статті в “Історичній правді”: деколонізація Росії, польські маніпуляції. У 2026-му – дискусії про журналістів у ВР, спогади про друга Кириченка. Лекції у Вільнюсі (2025): “Make Russia small again”. Тренди: Україна лідер деколонізації, але потрібні нові закони проти “русского міра”.
Цікаві факти про Володимира В’ятровича
- У 31 рік очолив архів СБУ – наймолодший генерал-архівіст.
- Його серія “Історія з грифом «Секретно»” розійшлася мільйонними тиражами, увійшовши в топи 2023-го.
- Син Юрій пішов у школу у вишиванці та шортах – символ сучасного патріотизму (2023).
- Співавтор англійської книги, визнаної найкращою в США 2022–2023.
- У 2025-му презентував “Генерал Кук” на Форумі видавців – аншлаг у Львові.
Ці перлини показують: за сухими фактами – жива особистість, що надихає покоління.
В’ятрович продовжує писати, говорити, боротися – бо історія не закінчується на папері, вона пульсує в кожному, хто обирає правду. Його бачення деколонізації надихає сусідів Балтії, Польщу вчить діалогу, а Україну – не здаватися. А що принесе завтра – нова книга чи закон? Чекаймо, бо розмова триває.