Валерій Федорович Залужний, народжений 8 липня 1973 року в Новоград-Волинському – нині Звягелі – місті на Житомирщині, виріс у скромній родині, де дисципліна й праця були не просто словами, а щоденним ритмом життя. Мати працювала на залізничному вокзалі, батько – на місцевому заводі, і саме в такому оточенні маленький Валерій мріяв про військову форму, яка манила його з перших шкільних років. Закінчивши школу №9 у 1989-му, він не вагаючись обрав шлях солдата, ставши одним із тих, хто згодом врятував Україну від катастрофи 2022-го.
Його кар’єра – це не просто сходинки від командира взводу до головнокомандувача Збройних Сил України, а справжній епос стійкості: від перших ротацій на Донбасі до блискавичного захисту Києва та контрнаступу на Харківщині. Навіть після звільнення з посади ГК ЗСУ у лютому 2024-го та переходу на дипломатичний фронт як посол у Великій Британії, Залужний лишається символом незламності. Станом на 2026 рік він активно лобіює озброєння, освіту й технології для Києва, доводячи, що герої не відходять у тінь.
Ця біографія розкриває не лише факти, а й людську сторону генерала – поета в душі, люблячого батька та стратега, чиї рішення змінили хід історії. Від дитинства в провінційному містечку до переговорів у Лондоні, шлях Залужного сповнений драматичних поворотів, які надихають мільйони.
Дитинство та родинні корені в серці Полісся
Звягель, з його тихими вуличками та подихом Полісся, став колискою для хлопця, який згодом очолить армію нації. Валерій Залужний народився в родині простих робітників: батько Федір трудився на заводі, мати – на вокзалі, забезпечуючи родину стабільністю в радянські часи. З дитинства він захоплювався військовою справою, малюючи танки й літаки в зошитах і мріючи про форму, яка дасть силу захищати близьких. Школа №9 запам’яталася не лише відмінними оцінками, а й першими уроками лідерства – Валерій організовував шкільні ігри, де завжди був капітаном.
Сімейні вечори минали за розмовами про життя, де батьки вчили сина чесності та наполегливості. Хоча родина не мала військових традицій, атмосфера відповідальності передалася у крові. У 1989-му, закінчивши школу, Залужний вступив до Новоград-Волинського машинобудівного технікуму, який завершив з відзнакою у 1993-му. Цей етап заклав основу характеру – точність механіка поєдналася з мрією про поле бою.
Перехід до дорослого життя виявився плавним: технікум дав практичні навички, але серце кликало до армії. Саме тут, у полтавських лісах і заводських цехах, формувалася та залізна воля, яка згодом витримає випробування війною.
Освіта: від Одеси до Острозької академії
1993 рік став поворотним – Залужний вступив до Одеського вищого об’єднаного командного училища на загальновійськовий факультет. Чотири роки інтенсивних тренувань, нічні марші та перші накази сформували з студента офіцера. Закінчив у 1997-му з відзнакою, отримавши звання лейтенанта й призначення до Криму, де служба почалася з командування взводом.
Далі – стрибок угору: у 2005–2007 роках Національна академія оборони України, де диплом магістра стратегії прикрасила золота медаль. 2014-й приніс ще більший успіх – випуск Національного університету оборони з нагородою у вигляді перехідного меча королеви Великої Британії за найкращі результати. Цей меч став не просто трофеєм, а символом визнання ще до великих битв.
- Новоград-Волинський технікум (1989–1993): механіка, відзнака – основа дисципліни.
- Одеське училище (1993–1997): тактика, звання лейтенант.
- Академія оборони (2005–2007): золота медаль, стратегія.
- НУОУ (2014): меч королеви, елітний випуск.
- Магістратура Острозької академії (2020): міжнародні відносини – підготовка до дипломатії.
- PhD з права (2023, Одеська юридична академія): доктор філософії.
Цей ланцюг освіти не просто папери – це арсенал знань, який Залужний використав на практиці. Після кожного диплома йшли нові посади, доводячи, що теорія оживає в бою. Навіть у 2026-му, як посол, він посилається на ці знання в переговорах про технології та освіту.
Військовий шлях: від взводу до командувача “Північчю”
Служба почалася в 1997-му в Криму – командир взводу морської піхоти, де Залужний навчився керувати людьми під тиском. Швидко ріс: рота, батальйон, штаб 24-ї механізованої бригади (2007–2009). У 2009–2012 командував 51-ю ОМБр, де перші уроки АТО на Донбасі загартували характер.
2017-й: начальник штабу ОК “Захід”. 2018: Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ. Кульмінація – командувач ОК “Північ” у 2019–2021, де реформував підрозділи за стандартами НАТО. Ці роки – не сухі дати, а роки, коли Залужний став “залізним генералом”, як його прозвали бійці за непохитність.
| Посада | Період | Досягнення |
|---|---|---|
| Командир 51 ОМБр | 2009–2012 | Перші ротації АТО |
| Штаб ОК “Захід” | 2017 | Реформи НАТО |
| Командувач “Північ” | 2019–2021 | Підготовка до вторгнення |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, file.liga.net. Ця таблиця ілюструє стрімкий ріст – від рядового офіцера до еліти ЗСУ, з акцентом на практичний досвід.
Головнокомандувач у пеклі повномасштабної війни
27 липня 2021-го президент Зеленський призначив Залужного ГК ЗСУ – і не дарма. 24 лютого 2022-го, коли російські танки сунулися до Києва, його стратегія врятувала столицю. Замість паніки – маневри: резерви на підступах, дрони на флангах, вогонь без бюрократії. “Дозвіл стріляти у відповідь без узгодження” – це його правило врятувало тисячі життів.
Вересень 2022-го: контрнаступ на Харківщині, де ЗСУ звільнили 8000 км² блискавично. Херсонська операція – хитрий маневр, що змусив ворога відступити без штурму. Експерти Time включили його до 100 найвпливовіших 2022-го, бійці співали пісні. Залужний реформував армію: від озброєння до психології – “солдат не число, а люди”.
Війна виявила його талант: гнучкість, емпатію до бійців, прогнозування ворожих кроків. Навіть у найтемніші дні він тримав фронт, надихаючи націю.
Звільнення 2024-го та дипломатичний поворот
8 лютого 2024-го – раптове звільнення з ГК ЗСУ. Офіційно – розбіжності в стратегії, неофіційно – здоров’я та політика. 8 травня звільнений у запас з правом носити форму. Та вже 9 травня – посол у Великій Британії, де почав 11 липня. Станом на 2026-й: постійний представник при IMO (з березня 2025), лобіює F-16, навчання для 5-7 тис. українців, спільні виробництва дронів.
Виступи перед мерами британських міст у жовтні 2025-го, книга “Моя війна” (грудень 2024) – його мемуари розійшлися тиражем. Чутки про відставку спростовані: Залужний процвітає в Лондоні, зміцнюючи альянс. Цей перехід – як фенікс: з поля бою до кабінетів, де слова важать як снаряди.
Сім’я – опора незламного генерала
Олена Залужна, дружина з 2004-го (понад 20 років разом), – фінансистка в Укргазбанку, народжена 25 липня 1976-го. Разом виховують двох доньок від попередніх шлюбів: Аріна – військова в Київському гарнізоні, йде шляхом батька; Христина (2002 р.н.) – навчається на медика в Одесі, мріє рятувати життя.
- Олена: підтримка в тилу, ділить з Валерієм любов до подорожей і поезії.
- Аріна: служить у гарнізоні, пишається татом – рідкісні фото з фронту.
- Христина: студентка-медик, ділиться сімейними секретами в інтерв’ю.
Родина – його броня: Залужний часто постить фото з Оленою, зізнається в коханні. Доньки додають тепла – одна як тато на фронті, інша рятує душі. У 2026-му вони разом у Лондоні, де сім’я адаптувалася до дипломатичного ритму.
Цікаві факти про Валерія Залужного
Ви не повірите, але генерал пише вірші – його рядки про війну чіпляють за живе. Улюблене хобі – подорожі, де він черпає сили. Отримав меч королеви Британії ще 2014-го – пророчий дар. Пісні бійців “Залужний – наш генерал” стали гімнами. У 2025-му мурал у Звягелі увічнив героя. Його фраза “Війна – це люди” визначає стиль лідерства.
Ці штрихи роблять Залужного ближчим: не статуя, а живий українець з поетичною душею. Факти з uk.wikipedia.org підкреслюють його унікальність.
Нагороди: символи героїзму
Герой України (2024), Хрест бойових заслуг (2022), Орден Богдана Хмельницького III ст. (2016). Іноземні: Орден Хреста Витязя (Литва). Відзнаки “Ветеран служби”, за АТО. Кожна – за конкретні перемоги: від Харкова до дипломатії.
У 2026-му визнання триває: від британських мерів до Time. Нагороди – не прикраси, а нагадування про ціну перемог. Залужний носить їх скромно, як реліквії битв.
Шлях Валерія Залужного – це сага про звичайного хлопця з Полісся, який став легендою. Його дипломатія в Лондоні продовжує бій, а книга й виступи надихають нове покоління. Що чекає попереду – повернення на фронт чи глобальні альянси? Історія тільки набирає обертів.