У серці Харківщини, де гудки локомотивів змішуються з ритмом промислового життя, народився чоловік, який став символом надійності та наполегливості. Уманець Микола Григорович, директор регіональної філії “Південна залізниця” АТ “Укрзалізниця” з червня 2014 року, пройшов шлях від простого помічника машиніста до лідера однієї з ключових артерій української транспортної системи. Народжений 12 травня 1964-го в Дергачах Харківської області, він понад чотири десятиліття відданий залізничній справі, поєднуючи практичний досвід з науковим підходом. Кандидат технічних наук, депутат Харківської обласної ради кількох скликань, Почесний громадянин Харківської області та міста Люботин – його ім’я асоціюється з безперебійним рухом поїздів навіть у найскладніші часи.
Під його керівництвом Південна залізниця, що простягається на понад 3000 кілометрів через Харківську, Полтавську та Сумську області, пережила модернізацію, електрифікацію ділянок і випробування повномасштабною війною. Обстріли, логістичні кризи, героїзм колективу – все це стало частиною його щоденної реальності. А почалося все з першого гудка локомотива в далекому 1983-му.
Харківщина, з її потужними заводами та родючими полями, завжди була залізничним хабом. Уманець, вирісши в цьому середовищі, обрав професію, яка вимагає не лише сили рук, а й гострого розуму. Його кар’єра – це історія поступового сходження, де кожен етап додавав ваги досвіду.
Раннє життя: корені в промисловій Харківщині
Дергачі, маленьке містечко поблизу Харкова, де гримлять колеса вантажних складів, стали колискою для Миколи Григоровича. У 1964-му, коли СРСР будував грандіозні залізничні магістралі, з’явився на світ хлопець, чиє майбутнє було тісно пов’язане з рейками. Місцеві заводи, депо, постійний гул поїздів – це середовище формувало характер, навчаючи витримці та відповідальності з юних років.
Шкільні роки пройшли непомітно, але вибір професії виявився рішучий. У 1983-му, після закінчення професійно-технічного училища №23 у Харкові, юний Уманець ступив на першу сходинку кар’єри – помічником машиніста в локомотивному депо Харків-Сортувальний. Ті перші зміни на маневровому тепловозі, ночі в кабіні під зорями, запах мастила та металу – все це загартувало його, перетворивши ентузіаста на професіонала. З того моменту минув понад 40-річний стаж, який робить його одним з найдовготриваліших лідерів у залізничній галузі України.
Цей етап не просто робота – це школа життя, де кожен кілометр шляху вчив передбачати небезпеки та цінувати колектив. Депо Харків-Сортувальний, одне з найбільших на Півдні, стало його університетом практики.
Освіта: від профтеху до кандидатського ступеня
Паралельно з роботою Микола Григорович прагнув знань. У 1991-му він здобув диплом Харківського інституту інженерів залізничного транспорту за спеціальністю “Електрифікація залізниць”. Це був час, коли Україна переходила до незалежності, а залізниці потребували фахівців для модернізації мереж.
Шість років потому, у 1997-му, Харківська державна академія залізничного транспорту видала йому другу освіту – спеціальність “Локомотиви”. Ці заклади, сьогодні відомі як DIIT, стали фундаментом його експертизи. А в 2011-му Уманець захистив дисертацію на тему удосконалення методів оцінки ефективності експлуатаційних локомотивних бригад (спеціальність 05.22.07 “Рухомий склад залізниць та тяга поїздів”), ставши кандидатом технічних наук. За даними Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (nbuv.gov.ua), робота фокусувалася на оптимізації витрат і підвищення безпеки.
Освіта не стояла на місці, як і поїзди під його командуванням. Вона дозволила перейти від кабіни машиніста до кабінетів керівництва, де теорія зливається з практикою.
Кар’єра: сходження по рейках успіху
З помічника машиніста Уманець швидко ріс: машиніст електровоза, тепловоза, інструктор локомотивних бригад, заступник начальника депо з ремонту. Кожен пост додавав відповідальності. У 2000-му він увійшов до вищого керівництва Південної залізниці – заступник начальника локомотивної служби ремонту локомотивів.
Ось ключові етапи його шляху. Перед таблицею варто зазначити: ці позиції відображають не лише зростання, а й внесок у стабільність мережі, яка годує регіон.
| Період | Посада | Ключові обов’язки |
|---|---|---|
| 1983–2000 | Помічник машиніста – замначальника депо (депо Харків-Сортувальний) | Експлуатація, ремонт, інструктаж бригад |
| 2000–2001 | Замначальника локомотивної служби ремонту ПЗ | Організація ремонтів |
| 2001 | 1-й замначальника локомотивної служби ПЗ | Координація служби |
| 2001–2003 | Начальник служби маттехпостачання ПЗ | Логістика постачань |
| 2003–2011 | Замначальника ПЗ з рухомого складу та маттехпостачання | Стратегічне планування |
| 2011–2014 | Головний інженер – 1-й замначальника ПЗ | Технічне керівництво |
| 2014–дотепер | Директор регіональної філії ПЗ АТ “Укрзалізниця” | Загальне керівництво, модернізація |
Джерела даних: сайт Харківської обласної ради (oblrada-kharkiv.gov.ua) та офіційний сайт Південної залізниці (pz.gov.ua).
Таблиця ілюструє стрімке зростання. З 2014-го, попри політичні кризи та пандемію, філія під його началом забезпечила стабільні перевезення вантажів – зерна, металів, які тримають економіку регіону. Перепризначення в 2021-му підтвердило довіру.
Цікаві факти
- Понад 40 років стажу без перерв – рідкість у динамічній галузі.
- Балотувався від трьох партій: ПР (2010), ЄС (2015), СН (2020), демонструючи гнучкість.
- Під час війни ПЗ втратила 5 працівників від обстрілів, але продовжила евакуацію та логістику.
- Електрифікація ділянки Золотнишине – Потоки у 2018-му прискорила вантажопотік на 20%.
- Почесний громадянин Люботина з 2016-го за підтримку міста.
Ці деталі додають кольору його портрету, показуючи людину за межею посад.
Політична кар’єра: від мажоритарника до безпартійного
Залізничники часто стають депутатами – вони знають регіон як свої п’ять пальців. Уманець обирався до Харківської облради VI скликання (2010, Партія регіонів, округ 9), VII (2015, “Європейська солідарність”, округ 38). У 2020-му балотувався від “Слуги народу” (округ 8), але не пройшов. Безпартійний нині, він фокусується на транспортних проектах, подаючи запити до ВРУ про розклади поїздів.
- 2010: Перемога від ПР – акцент на інфраструктуру.
- 2015: З ЄС – реформи після Революції гідності.
- 2020: СН – спроба нового етапу.
Ця діяльність розширила горизонти: від локальних доріг до загальнодержавних. За даними Chesno.org, жодних судимостей чи аліментних боргів.
Нагороди: визнання заслуг
Держава не скупилася на відзнаки. Нагрудний знак “Почесний залізничник” (2002), звання “Заслужений працівник транспорту України” (2006), Орден “За заслуги” III ступеня (2009), знак “За заслуги. Укрзалізниця” III ступеня (2014). У 2023-му – Почесний громадянин Харківської області за внесок 2022-го, попри обстріли. Люботин ушанував 2016-го.
Кожна нагорода – не папірець, а подяка за тисячі врятованих годин і кілометрів.
Внесок у Південну залізницю: від модернізації до фронтової стійкості
Південна залізниця – це 3000 км шляхів, 140 станцій, мільйони тонн вантажів щороку. Під Уманцем відбулася електрифікація ключових ділянок, як Золотнишине-Потоки (2018), що оживила Полтавщину. Модернізація колій у Люботині (2019), оновлення локомотивів – все для швидкості та безпеки.
Повномасштабна війна стала апогеєм. З 2022-го ПЗ зазнала обстрілів: 38 загиблих залізничників Укрзалізниці, 5 – з філії. Евакуація мільйонів, гуманітарні коридори, ремонт під вогнем – колектив тримався. Уманець вручив нагороди героям у 2024-му, наголошуючи на єдності. Станом на 2026-й філія стабільна, попри виклики.
Його філософія проста: залізниця – це люди, а люди – це сила нації.
Особисте життя: опора в родині та регіоні
Одружений з Тетяною, Микола Григорович веде скромний побут. Декларації показують земельні ділянки в Дергачах, квартиру в Харкові, авто дружини Lexus. Немає скандалів – стабільність, як його поїзди. Як почесний громадянин, він підтримує громади: від Люботина до Харкова, де залізниця годує тисячі сімей.
Його спадщина – не лише цифри, а натхнення для молодих машиністів. У часи, коли транспорт тримає країну, Уманець залишається на посту, ведучи поїзд вперед. А рейки шепочуть: шлях триває.