Тарас Чорновіл, народжений 1 червня 1964 року у Львові, виріс у родині, де боротьба за українську незалежність була не гаслом, а щоденною реальністю. Син легендарного В’ячеслава Чорновола, лідера Народного Руху України, він рано опинився в епіцентрі політичних бур, де спадщина батька слугувала і щитом, і тягаром. Сьогодні, у 2026 році, цей колишній народний депутат чотирьох скликань перетворився на впливового блогера з понад 100 тисячами підписників на YouTube, чиї різкі коментарі про бюджет, вибори та геополітику розлітаються Telegram-каналами, як іскри від багаття.
Його шлях – це не пряма лінія від опозиційного активіста до парламентського бійця, а зигзаг через “Нашу Україну”, Партію регіонів і позафракційні бурі, де кожен поворот викликав обурення одних і подив інших. Від перемоги на довиборах 2000-го у Львові до поразки 2012-го в Києві, Чорновіл завжди балансував на лезі, а нині, як політолог, розтинає актуальні проблеми гострим пером – від проєкту бюджету на 2026 рік до відсутності виборів, оголошеної ЦВК. Ця постать уособлює хаос української політики, де ідеали зіштовхуються з прагматизмом, а критика влади Зеленського звучить як барабанний дзвін.
Львівські вулиці 60-х, просякнуті духом дисидентства, стали колискою для хлопця, чиє ім’я на честь Тараса Шевченка несло в собі передчуття бурхливого життя. Батько, ув’язнений радянським режимом, а мати Олена Антонів, яка пішла з життя у 1986-му, залишили Тарасу не лише гени бунтарства, а й тінь трагедії – загибелі В’ячеслава у 1999-му в автокатастрофі, яку досі огортає туман підозр.
Раннє життя: тінь батька і перші кроки в дисидентстві
Уявіть львівську квартиру, де замість дитячих іграшок – самвидавні листівки та шепіт про заборонені імена. Тарас ріс серед цих подихів свободи, працюючи після школи лаборантом на кафедрі прикладної геодезії Львівського політехнічного інституту. З 1982 по 1984-й служба в радянській армії загартувала його, як холодний вітер Карпат, а повернувшись, він узявся за санітарську роботу в міській лікарні швидкої допомоги – з 1985-го по 1989-й, де бачив людське страждання без прикрас.
Саме тоді, у 1987–1988 роках, Тарас став технічним редактором самвидавного журналу “Український вісник” – видання, яке його батько колись започаткував у мордовських таборах. Наступні два роки він видавав газету “Молода Україна”, членствував в Українській Гельсінській спілці та СНУМ, де формувалися перші опозиційні кадри. Ці роки – не просто юнацький ентузіазм, а реальний ризик арешту, адже кожна сторінка множилася на ризик для родини.
У 1990-му Чорновіл обирається до Львівської обласної ради, очолює Українську незалежну видавничо-інформаційну спілку. З 1993-го по 1997-й – заступник директора, а потім директор наукововидавничого підприємства “Мета”, головний редактор “Стрім”. Газета “Час”, де він працював редактором, стала трибуною для молодих націоналістів. Цей період заклав фундамент: від інтелігента-видавця до радника батька в НРУ у 1998–1999 роках.
Освіта: незавершені мрії та практичний вибір
Освіта Тараса Чорновола – як незакінчений роман, повний обіцянок. Студент біологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (1986–1991), він не здобув диплома, обравши активізм. Заочно навчався в Українській академії друкарства, а з 2001-го вступив до Інституту підвищення кваліфікації при ЛНУ за спеціальністю “міжнародне право” – але у 2005-му відрахували через борги та відсутність дипломної.
Ця прогалина не завадила: практичний досвід у видавництві та політиці виявився сильнішим за папери. Як зазначає lb.ua, такий шлях типовий для дисидентських нащадків – університети відступали перед реальними битвами. Сьогодні це додає його образу шар іронії: політолог без класичного диплома, але з енциклопедичними знаннями про парламентські інтриги.
Парламентський марафон: чотири скликання поворотів
Смерть батька у березні 1999-го штовхнула Тараса в окрему III скликання: липень 2000 – травень 2002, мажоритарка №115 Львівська область. Спочатку фракція НРУ, потім ПРП “Реформи-Конгрес”. Він увійшов до комітету з питань державного будівництва, де першим доторкнувся до законодавчих важелів.
IV скликання (травень 2002 – травень 2006): від “Нашої України” переміг на Львівщині, фракція до березня 2004-го. Конфлікт з Ющенком – ідеологічний розрив – викинув його до групи “Центр”, а в грудні 2004-го до фракції “Регіони України”. Тут почався справжній скандальний вир.
- 2004: Довірена особа Януковича на перевиборах, очільник штабу – крок, що розколов львівських патріотів.
- 2006: V скликання, №4 у списку ПР, радник прем’єра Януковича (громадські засади), комітет з держбудівництва.
- 2007: VI скликання, №3 ПР, комітет з закордонних справ, активний антиНАТОшник.
- 2008: Вихід з фракції через інтриги, виключення з партії 2009-го.
- 2011–2012: Група “Реформи заради майбутнього”, вихід через “плівки Забзлюка”. 2012: самовисуванець №212 Київ, програв Яремі.
Ці скликання – як американські гірки: від опозиції до влади і назад. За даними uk.wikipedia.org, він зареєстрував понад 100 законопроєктів, але ключ – у переходах, що породили звинувачення в oportunizмі.
| Скликання | Період | Фракція/Група | Ключові події |
|---|---|---|---|
| III | 2000–2002 | НРУ → ПРП | Довибори після батька |
| IV | 2002–2006 | НУ → Центр → Регіони | Підтримка Януковича |
| V | 2006–2007 | ПР | Радник прем’єра |
| VI | 2007–2012 | ПР → поза → Реформи | Вихід через скандали |
Таблиця ілюструє динаміку: з патріотів до регіоналів і назад. Джерела даних: uk.wikipedia.org та lb.ua. Після 2012-го – політолог у ток-шоу, прихильник Порошенка з 2014-го.
Скандали: від “зради” до нападів з зеленкою
Кожен поворот кар’єри супроводжувався громом. 2004-й: підтримка Януковича – “зрада спадщини”, як кричали львів’яни. У ПР – проти НАТО, “чорна каса” 2016-го, де він визнав отримання коштів. Пандемія: антивакцинаторські тези. Після 2022-го – звинувачення влади у війні, “російські наративи” про евакуацію Маріуполя.
2023-й: образи Аліни Михайлової з “Вовків Да Вінчі”, напад – обливання зеленкою, сечею, викид у смітник. 2025: скандал з медієвістом Віктором Кирієм. Ці інциденти роблять його мішенню, але й трибуною: “Ви не повірите, але після смітника мої перегляди злетіли,” – жартує він у стрімах.
- 2004: Штаб Януковича – розкол з патріотами.
- 2008: Вихід з ПР – “Янукович не керує, кругом кучмівці.”
- 2016: “Чорна бухгалтерія” – допит НАБУ.
- 2022+: Проросійські заяви – “Влада довела до війни.”
- 2023: Фізичний напад – відео розлетілось мережею.
Скандали не ламали, а загартовували: з них народжувався контент для блогу, де він розбирає інтриги зсередини.
Сучасний Тарас: блогер з 109 тисячами фанатів
У 2026-му Чорновіл – зірка YouTube “Чорновіл ВІДВЕРТО” та Telegram @Chornovil_official. Теми: бюджет 2026 (зростання ДБР на 23%, ЗСУ лише +1,5%), ЦВК без виборів, падіння Єрмака, перемовини з РФ. “Україна входить у політичну відлигу,” – проголошує він у грудневому огляді 2025-го. Його стиль – гострий, як лезо: аналізує Паліса про плани РФ на 2026-й, критикує Зеленського за імітацію переговорів.
З 2019-го – опонент “слуг”, прихильник Порошенка. У Мюнхенській конференції 2026-го спілкується з Сікорським, коментує для UNIAN. Цей етап – розквіт: від депутата до аналітика, чиї прогнози цитують від OBOZ.UA до YouTube-мільйонів.
Цікаві факти про Тараса Чорновола
- Хобі: відроджує гаварецьку кераміку та вивчає трипільську культуру – контраст з політичними баталіями.
- Діти в Німеччині: двійнята Максим і Богдан з 3 років там, Маркіян (1998) – гордість.
- Нагороди: Орден “За заслуги” III ступеня (2004), але скасований 2015-го через ПР.
- Цитата про батька: “Планка настільки висока, що зашкодила” – з інтерв’ю.
- 2026: Передбачає соціальний Майдан через бюджетні провали.
Ці штрихи роблять образ живим: не просто скандаліст, а колекціонер стародавніх традицій.
Особисте життя: опора в Марії та спадок Чорноволів
Дружина Марія, IT-фахівець, – тиха гавань у штормах. Від першого шлюбу двійнята Максим і Богдан (1988), живуть у Німеччині з трьох років; від другого – Маркіян (1998). Родина тримається в тіні, але епізоди на кшталт нападу 2023-го показують, як політика стукає в двері. Мачуха Атена Пашко, поетеса, додала літературного струму.
Спадок батька – мікс гордості й тиску. Тарас часто рефлексує: “Один рік конформізму не пробачу собі,” – про час у ПР. У 2026-му це робить його голосом досвіду: радить уникати інтриг, фокусуватися на реформах.
Його прогнози на 2026-й – як компас у тумані: податки впадуть, соціал вибухне, перемовини потребують жорсткості. Чорновіл не втомлюється нагадувати: політика – це марафон, де кожен крок вабить пастками, але веде до мети.
У бюджеті на 2026-й пріоритети кричать: ДБР +23%, ЗСУ лише +1,5% – вибір влади очевидний.
Такі акценти змушують замислитися: чи не час для нових поворотів у цій історії?