Стів Бушемі, народжений 13 грудня 1957 року в шумному Брукліні, Нью-Йорк, перетворив своє незвичайне обличчя на символ незалежного кіно. Цей актор з хрипким голосом і виразними очима став втіленням ексцентричних персонажів – від нервового грабіжника Містера Пінка в “Скаженних псах” до хитрого боса мафії Накі Томпсона в “Підпільній імперії”. Його кар’єра, що триває понад чотири десятиліття, принесла дві премії “Еммі”, “Золотий глобус” і два “Незалежних духів”, роблячи Бушемі королем ролей другого плану, які запам’ятовуються назавжди.
Уявіть бруклінського хлопця, який гасить пожежі вдень і мріє про софіти вночі – саме так починалася його історія. Сьогодні, у 68 років, Стів продовжує зніматися в блокбастерах на кшталт “Трансформери: Початок” (2024) і готується до “Щасливчик Гілмор 2” (2025), доводячи, що справжній талант не знає віку. А його особисте життя, сповнене втрат і несподіваних поворотів, додає глибини цій незабутній фігурі.
Його ролі часто балансують на межі комедії та трагедії, ніби віддзеркалення самого життя – хаотичного, але сповненого пристрасті. Бушемі не просто грає, він вдихає душу в аутсайдерів, роблячи їх героями наших екранів.
Раннє життя: бруклінські корені та перші випробування
Бруклін 1950-х – це коктейль з італійських піцерій, ірландських пабів і безкінечних вуличних пригод. Саме тут, у родині асенізатора Джона Бушемі сицилійського походження та офіціантки Дороті Вілсон ірландсько-англійського коріння, з’явився Стівен Вінсент. Старший з чотирьох братів – Джон, Кен і Майкл, який теж став актором, – Стів ріс у скромному домі, де католицькі традиції змішувалися з американською мрією.
Сім’я переїхала до Валлі-Стрім на Лонг-Айленді, коли йому виповнилося десять. У Valley Stream Central High School юний Стів блищав не лише на драматичній сцені, а й на борцівському килимку в найлегшій вазі. Він мріяв про великі ролі ще тоді, коли ровесники ганяли м’яч. Короткий візит до Nassau Community College перервався, і Стів кинувся до Lee Strasberg Theatre Institute в Манхеттені, де вчився вживатися в образи.
Але реальність вимагала хліба насущного. З 1977 по 1981 рік Бушемі служив пожежником у FDNY Engine Company 55 у Малій Італії. Ця робота загартувала його – гасити полум’я вдень, а ввечері стояти на сцені Pyramid Cocktail Lounge з перформансами. “Пожежник – моя гордість”, – зізнавався він пізніше. Цей досвід врятував життя 11 вересня 2001-го: Стів повернувся до своєї частини, відпрацював тиждень у руїнах, і навіть у 2014-му став почесним батальйонним начальником.
Перші кроки в акторстві: від стендапу до no-wave кіно
1980-ті для Бушемі – це вир нью-йоркської богеми. Стендап у клубах часто закінчувався провалом – одного разу його замінив Пол Райзер, що пізніше жартома згадали в “Mad About You”. Та Стів не здавався: перформанси в La MaMa Experimental Theatre, чорна комедія “In Your Mind” з Марком Буном-Джуньйором. Дебют у кіно припав на 1985-й – “The Way It Is”, перлина no-wave руху.
Ролі в “Parting Glances” (1986), епізод “Miami Vice” і мінісеріал “Lonesome Dove” (1989) дали поштовх. Кастинги провалювалися – “Biloxi Blues”, “The Last Temptation of Christ” – але наполегливість окупилася. Переїзд до Голлівуду в 1984-му став поворотом: від бармена й водія морозива до актора, який обирає проекти з Джимом Джармушем чи Коенами.
Його стиль – швидкомовний, нервовий невротик – ідеально пасував для незалежного кіно. Бушемі розумів цих персонажів: “Вони не лузери, а люди, які не вписуються в систему”. Ця емпатія зробила його улюбленцем інді-режисерами.
Прорив у незалежному кіно: “Скажені пси” та магія братів Коен
1990-ті – золотий вік. У “Перехресті Міллера” (1990) Коени дали першу велику роль – гангстера Мінка. “Barton Fink” (1991) посилив співпрацю. Але вибух стався з “Скаженими псами” Квентіна Тарантіно (1992): Містер Пінк, вічний базіка, що вижив у перестрілці. За цю роль – Independent Spirit Award за найкращу чоловічу роль другого плану.
Коени продовжили: Карл Шовальтер у “Фарго” (1996) – комічний психопат, чий дует з Пітером Стормаром став легендарним. “Великий Лебовскі” (1998) – тихий Донні, барабанщик Джеффа Бріджеса. Додайте “Pulp Fiction” (камео), “Con Air” (1997), “Armageddon” (1998) – Бушемі стрибав від інді до блокбастерів, як кіт по дахах.
Його харизма перетворювала другорядне на незабутнє. Критики відзначали: “Бушемі – той, кого запам’ятовуєш першим”.
Голлівудські хіти, голосові ролі та комедії Адама Сендлера
2000-ті розквітли “Світом примар” (2001) – Сеймур, самотній фанат коміксів, приніс номінацію на “Золотий глобус” і Independent Spirit. “Big Fish” Тіма Бертонa, “The Messenger”. Голосова магія: Рендалл Боджс у “Монстри, Inc.” (2001) і сиквелах, Дракула у “Готелі Трансильванія” (2012–2022), Бос Бебі (2017).
З Адамом Сендлером – дружба на екрані: “Billy Madison” (1995), “The Wedding Singer”, аж до “Hubie Halloween” (2020) і “Щасливчик Гілмор 2” (2025). Недавні: “The Death of Stalin” (2017, Хрущов), “Lean on Pete” (2017), “The King of Staten Island” (2020), “Трансформери: Початок” (2024, Старскрім).
Стів майстерно переходить жанри, додаючи шарму навіть у мультиках.
Тріумф на телебаченні: від “Сопрано” до “Підпільної імперії”
ТБ стало пікником. У “Клані Сопрано” (2004–2006) – Тоні Бландетто, кузина Тоні, з двома номінаціями “Еммі” за акторство й режисуру епізодів “Pine Barrens”. Головний тріумф – “Підпільна імперія” (2010–2014): Накі Томпсон, корумпований політик Атлантик-Сіті. “Золотий глобус” 2011-го за найкращу драму – вершина. Плюс номінації “Еммі”, SAG.
Гостьові перлини: “30 Rock” (Ленні), “Portlandia”, “Miracle Workers” (2019–2023), “Curb Your Enthusiasm”. Веб-шоу “Park Bench” (2014–2015) – “Еммі” за коротку форму. Його режисура епізодів “Nurse Jackie”, “The Sopranos” – майстер-клас.
ТБ розкрило Бушемі як лідера, а не лише чарівника епізодів.
Режисерські досягнення: Trees Lounge та інді-амбіції
Режисура кликала рано. Короткометражка “What Happened to Pete” (1992), повний метр “Trees Lounge” (1996) – автобіографічна драма про алконавта в Валлі-Стрім, де знявся сам і брат Майкл. “Звірофабрика” (2000) з Едвардом Ферлонгом, “Самотній Джим” (2005, Гран-прі Sundance), “Interview” (2007).
Останній – “The Listener” (2022). Стів режисерував для “Homicide”, “Oz”, “Love”. Його стиль – сирий, людський, з фокусом на аутсайдерів.
Режисура – його пристрасть, що доповнює акторство.
Найвизначніші досягнення та нагороди
Бушемі – магніт премій. Ось ключові:
| Рік | Премія | Фільм/Серія | Категорія |
|---|---|---|---|
| 1993 | Independent Spirit Award | Скажені пси | Найкраща чоловіча роль другого плану |
| 2001 | Independent Spirit Award | Світ примар | Найкраща чоловіча роль другого плану |
| 2002 | National Society of Film Critics | Світ примар | Найкраща чоловіча роль другого плану |
| 2011 | Золотий глобус | Підпільна імперія | Найкраща чоловіча роль у драматичному серіалі |
| 2015 | News & Documentary Emmy | Independent Lens | Видатна робота |
| 2016 | Primetime Emmy | Park Bench with Steve Buscemi | Видатна коротка форма |
Таблиця базується на даних IMDb. Повний список – понад 50 номінацій, включаючи SAG, BIFA. За даними Wikipedia, це підкреслює його вплив.
Ці нагороди – визнання майстерності в нюансах.
Особисте життя: любов, трагедії та нова сторінка
У 1987-му Стів одружився з художницею, режисеркою та хореографинею Джо Андрес – союз, що тривав 32 роки. Син Лусіан (нар. 1990) знявся з батьком у “Клані Сопрано” та “Trees Lounge”. Джо пішла 6 січня 2019-го після боротьби з раком – Стів повернувся на зйомки наступного дня, як справжній профі.
Новий розділ: у 2025-му одружився з Карен Хо, австралійкою поза шоу-бізнесом. Пара живе в Манхеттені, після Парк-Слоуп у Брукліні, де Стів отримав ключ від міста 2021-го. Фанат Beastie Boys – знявся в їхньому кліпі, співав для Лу Ріда.
Травми: зарізаний 2001-го в барній бійці (шрам на щоці), побитий 8 травня 2024-го в Мідтауні (нападник Кліфтон Вільямс засуджений 2025-го). Стів – втілення стійкості.
Цікаві факти про Стіва Бушемі
- Відмовляється виправляти криві зуби: “Вони частина моєї кар’єри”.
- “Buscemi eyes” – мем з його зморшкуватими очима на обличчях знаменитостей.
- У “30 Rock” – вірусний “how do you do, fellow kids?” як підліток у масці.
- Виступав за закриття пожежних станцій, арештований 2003-го.
- PTSD після 9/11, зізнався в подкасті Марка Марона 2021-го.
- Нарратив аудіо-туру в Eastern State Penitentiary.
- У 2026-му – прем’єра “The Rip” на Netflix з дружиною.
Ці перлини роблять Бушемі ближчим, ніби старий друг з несподіваними історіями. А попереду – “Animal Farm” (2026, голос), “Wednesday” сезон 2 як директор Баррі Дорт. Стів Бушемі продовжує дивувати, нагадуючи: справжні зірки горять вічно.