Спірідон Павлович Кілінкаров, народжений 14 вересня 1968 року в серці Донбасу, Луганську, виріс у типовій радянській родині грецького походження. Цей чоловік пройшов шлях від простого вантажника на заводі до першого секретаря обласного комітету КПУ та народного депутата трьох скликань Верховної Ради України. Його біографія сповнена драматичних поворотів: від парламентських комітетів до гучних скандалів 2014 року й нинішнього життя в Москві як гостя російських ток-шоу. Кілінкаров став символом проросійських настроїв на сході України, де комуністичні ідеали ще довго гриміли серед шахтарів і робітників.
Луганськ 60-х – це запах вугілля, гул заводів і мрії про світле майбутнє під червоним прапором. Саме тут юний Спірідон вчився першим урокам життя, які згодом визначили його долю. Сьогодні, у 57 років, він продовжує коментувати події в Україні з позиції “експерта”, але корені його історії сягають глибоко в радянське минуле.
Кар’єра Кілінкарова розквітла в хаосі 90-х, коли країна розпадалася, а він будував бізнес і входив у партію. З 2006 по 2014 рік він представляв комуністів у парламенті, очолюючи ключові комітети. Раптово все змінилося навесні 2014-го: обшуки, звинувачення у сепаратизмі, втеча до Росії. Тепер його голос лунає в ефірах “Росії-1” і “Первого каналу”, де він критикує Київську владу.
Ранні роки: від шкільних парт до чорнобильської зони
Луганськ, 14 вересня 1968-го. У скромній сім’ї Павла Левановича, слюсаря на автоскладальному заводі, і Зінаїди Спиридонівни, яка вела господарство, з’явився син Спірідон. Грецькі корені родини додавали родзинки: прізвище Кілінкаров походить від балканських предків, що оселилися на Донбасі ще в XIX столітті. Батько, з його робітничими мозолями, став прикладом для хлопця – важка праця заради кращого завтра.
З 1975 по 1985 рік Спірідон гуляв коридорами Луганської середньої школи №25. Класний керівник Олена Ніколівна Пангєрнікова згадувала його як старанного учня, який любив спорт і техніку. Закінчивши школу, юнак вступив до Луганського машинобудівного інституту (нині Східноукраїнський національний університет імені Даля). Але життя підкинуло випробування: у 1987-му його призвали до Радянської армії.
Служба в частинах №73413 стала героїчним етапом – Кілінкаров брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської аварії. Два роки в зоні відчуження загартували характер, навчили дисципліни й відповідальності. Повернувшись, він продовжив навчання, закінчивши мехфак у 1992-му з дипломом інженера-технолога. Під час студентських років підробляв вантажником на тому ж автоскладальному заводі – важкі ящики й холодні цехи стали його школою життя.
90-ті: бізнес у розвалюхах і перші кроки в адміністрації
Радянський Союз розпався, а з ним – стабільність. 1992-го, щойно отримавши диплом, Спірідон занурився в бізнес. Співзасновник товариства “Союзавто”, він очолив відділ постачання та збуту до 1995-го. Ремонт машин і автобусів – це не гламур, а брудні руки й переговори з постачальниками в умовах гіперінфляції. “Ми ремонтували все, що їздило, – від “Жигулів” до “Ікарусів”, – згадував він у передвиборчому інтерв’ю. Цей період навчив його виживати в хаосі перебудови.
У 1995-му доля повернула до держслужби: голова комітету у справах сім’ї та молоді Жовтневого райвиконкому Луганська. Тут Кілінкаров організовував табори для дітей, програми для молоді – справу, близьку серцю робітничого району. 1997-го вступив до магістратури того ж університету, здобувши ступінь магістра державного управління в 1998-му. Цей диплом став перепусткою до великої політики.
З 1998-го по 2006-й – помічник-консультант нардепа від КПУ Андрія Драгунцова (або Сергія Дорогунцова, залежно від джерел). Робота в райраді Луганська дозволила відчути смак влади: проекти, зустрічі з виборцями, перші промови. Кілінкаров ріс, як дуб у степу, – міцний і незламний.
Політичний злет: комуніст на чолі Луганщини
Січень 2001-го – вступ до Компанії України. Не випадково: помічник комуністів уже роками. З травня – завідувач загального відділу Луганського обкому КПУ. 2002-го – секретар з питань ЗМІ, 2003-го – член ЦК. Травень 2005-го: обирається першим секретарем обкому, змінюючи Володимира Землякова. Луганщина, з її шахтами й заводами, стала його вотчиною – червоні прапори майоріли на мітингах, а Кілінкаров став голосом “червоних”.
2006-й: перше обрання нардепом V скликання (№13 у списку КПУ). Секретар комітету з соціальної політики та праці. 2007-го – VI скликання (№15), секретар комітету з європейської інтеграції. А 2010-го – драма: балотується мером Луганська, набирає 48 117 голосів, програє регіоналу Сергію Кравченку лише на 21! Не визнав результатів, звинувативши у фальсифікаціях. “Це був крадіжка волевиявлення!” – гримів він.
Грудень 2012-го: VII скликання (№4), голова Комітету ВР з питань будівництва, містобудування, ЖКГ та регіональної політики. Тут розкрився талант: закони про регіональний розвиток, реформи ЖКГ – його підписи стояли під ключовими рішеннями. Кілінкаров став мостом між парламентом і Донбасом.
Щоб краще уявити його парламентський шлях, ось таблиця ключових посад:
| Скликання | Період | Посада в комітеті |
|---|---|---|
| V | 2006–2007 | Секретар Комітету з питань соціальної політики та праці |
| VI | 2007–2012 | Секретар Комітету з питань європейської інтеграції |
| VII | 2012–2014 | Голова Комітету з питань будівництва, ЖКГ та регіональної політики |
Дані з uk.wikipedia.org. Ця структура показує еволюцію від соціалки до регіоналки – Кілінкаров адаптувався, як справжній політик.
Поворот 2014-го: скандали, дача й Москва
Революція Гідності сколихнула Україну, а Луганщина запалала. Кілінкаров, як лідер комуністів, не мовчав: підтримував “федералізацію”, критикував Київ. Літом 2014-го – гучний скандал. Бійці батальйону “Айдар” обшукали його дачу в селі Стукалова Балка під Луганськом. За сюжетом на ТБ, знайшли два гранатомети російського виробництва й ящик гранат. Спірідон відповів жорстко: “Це пограбування! Мій будинок розграбували, звинувачення – брехня!”
За даними сайту “Миротворець”, він нібито сприяв створенню “ЛНР”. Самопроголошена “МГБ ЛНР” оголосила його в розшук. Кілінкаров покинув Київ, не здавши депутатське крісло до квітня 2015-го – один з чотирьох, хто чіплявся за офіс. Переїзд до Москви став новим етапом: з 2014-го – постійний гість “Время покажет”, “Вечер с Соловьевым”, “60 минут”. Його коментарі гострі: від критики Зеленського до аналізу “СВО”.
Особисте життя: сім’я як опора в бурях
Спірідон одружений з Іриною Сергіївною Кілінкаровою (1967 р.н.). Разом вони виростили троє дітей: сина Дмитра (1996 р.н.) та донечок-близнючок Софію й Дар’ю (2008 р.н.). Сім’я – його фортеця. У декларації 2013-го: Toyota, Hyundai, 35,5 тис. грн на рахунку – скромно для нардепа. “Сім’я – це сім’я, де чоловік і жінка разом у радості й біді”, – казав він про цінності.
Грецьке коріння додає шарму: родина зберігає традиції, хоч і в радянсько-пострадянському контексті. Діти, ймовірно, в Москві з батьками – деталі приватні, але стабільність родини тримає його на плаву.
Цікаві факти про Спірідона Кілінкарова
- Чорнобильський герой: Служив ліквідатором – рідкісний факт для політиків, що додає авторитету серед ветеранів.
- Мер на 21 голос: У 2010-му програв вибори міським головою Луганська мінімально, що стало легендою місцевих чуток.
- Близнючки в родині: Доньки Софія та Дар’я народилися 2008-го – подвійна радість у непрості часи.
- Грецький слід: Коріння з Понту, предки – переселенці на Донбас, що робить його унікальним у комуністичних колах.
- Санкційний статус: З 15 січня 2023-го під санкціями РНБО України та Латвії за “пропаганду” – статус, що триває й у 2026-му (liga.net).
Ці перлини з біографії роблять Кілінкарова не просто фігурою, а живою історією Донбасу.
Спадщина й сьогодення: від комуніста до московського коментатора
Іскрений комуніст, Кілінкаров уособлює ностальгію за СРСР на сході. Його закони про ЖКГ досі впливають на регіони, а промови – на тисячі. Виключений з КПУ 2015-го за конфлікт із Симоненком (“розкольницька позиція”), він створив власний бренд. У Москві – зірка ефіру: аналізує блекаути, “СВО”, Трампа. “Зеленський у пастці!” – типовий заголовок його виступів.
У 2026-му, з війною, що триває, Кілінкаров лишається голосом “іншого боку”. Його шлях – метафора розколотої України: від заводів Луганська до студій Кремля. Чи повернеться? Питання відкрите, але історія триває, як безкінечний донбаський горизонт.