У маленькому селі Маршинці на Чернівеччині, де буковинські пагорби шепочуть старовинні мелодії, 7 серпня 1947 року з’явилася на світ Софія Михайлівна Ротар – друга дитина в багатодітній родині молдавських селян. Батько, Михайло Федорович, ветеран війни та бригадир виноградарів, і мати Олександра Іванівна виростили шістьох дітей у ритмі праці та народних пісень. Саме там, серед виноградників і церковних хорів, зародився голос, що зачарував мільйони – глибокий контральто, сповнений туги й радості Буковини. Софія Ротару, Народна артистка СРСР і Герой України, виконала понад 500 пісень мовами світу, від “Червоної рути” до “Лебединой вірності”, і досі лишається іконою естради.
Її шлях від шкільної самодіяльності до сцен “Пісні року” – це історія наполегливості й таланту, де спортсвука з легкої атлетики перетворилася на зірку. Перемога на фестивалі “Червона рута” 1971 року в дуеті з Володимиром Івасюком зробила її народною улюбленицею, а гастролі Європою закріпили статус. Сьогодні, у 78 років, Софія живе під Києвом у селі Мар’янівка, ділиться теплими фото в Instagram і планує благодійні виступи, підтримуючи Україну в скрутні часи.
Родинні узи тримають її на плаву: син Руслан Євдокименко, продюсер, онуки Анатолій (діджей SHMN) та Софія, які знайшли шлях за кордон після драматичних подій 2022-го. Ця жінка не просто співає – вона втілює душу поколінь, де кожна нота несе спогади про втрати й перемоги.
Дитинство серед виноградників і церковних дзвонів
Маршинці, де народилася Софія, – село з молдавським колоритом, що колись належало Румунії, а нині пишається пам’ятником своїй дочці. Батько Михайло, кулеметник на фронті, повернувся пораненим і взявся за виноград, де маленька Софія допомагала, бігаючи між рядами. Мати вчила шістьох дітей – Зінаїду, Лідію, Євгена, Олександра, Ауріку та Софію – молитовним співом у церкві. Старша сестра Зінаїда мала абсолютний слух і стала співачкою, надихаючи молодшу.
Спорт додав сили голосу: Софія вигравала шкільні чемпіонати з бігу на 100 і 800 метрів, багатоборства. Домра й баян у руках дівчинки звучали на весіллях, а ринок, де родина торгувала, став першою сценою. “Голос рвався з душі, як весняний вітер з Карпат”, – згадувала вона в інтерв’ю. Ці роки заклали основу – суміш фольклору й жаги до великого світу.
Хронологія раннього життя чітка: 1954 – початок школи, 1960 – перші конкурси. Без зайвої романтики, але з теплом: село годувало мріями, а родина – голосом.
Перші перемоги: від Чернівців до Києва
1962 рік став переломним – перемога на районному конкурсі самодіяльності принесла титул “Буковинський соловей”. Обласний огляд у Чернівцях, республіканський фестиваль у столиці – скрізь Софія вражала чистотою інтонацій. У 1964 вступила до Чернівецького музичного училища на диригентсько-хорове відділення, де викладала теорію музики після випуску 1968-го.
- 1962: Районний конкурс – перша премія, запрошення до філармонії.
- 1963: Обласний диплом першого ступеня, перші гастролі Буковиною.
- 1964–1968: Училище, робота викладачем, перші записи на радіо.
Ці кроки були скромними, але впевненими. Знайомство з Анатолієм Євдокименком, студентом-конферансьє, у 1968-му переросло в шлюб – він став її продюсером і диригентом. Разом вони творили “Червону руту”, ансамбль, що став трампліном.
Прорив “Червоної рути”: народження зірки
Фільм “Червона рута” 1971-го з піснею Володимира Івасюка у виконанні Софії та Василя Зінкевича вибухнув СРСР. Платівка “Червона рута” (1972, “Мелодія”) розійшлася мільйонами. Фестивалі посипалися: “Золотий Орфей” у Софії (1973, перша премія), “Бурштиновий соловей” у Сопоті (1974). Софія стала солісткою Чернівецької, потім Кримської філармонії.
Співпраця з Івасюком – “Водограй”, “Балада про дві скрипки” – оживила українську естраду. Переїзд до Ялти 1975-го, де побудували “Віллу Софія”, став новим етапом. Голос, що пасував фольклору й року, зачарував від Польщі до Болгарії.
Злети 1970–1980-х: від фольклору до европопу
Альбоми “Софія Ротару” (1974–1981), “Пісні Івасюка” (1977), “Ніжна мелодія” (1985) фіксували еволюцію. Дует з Karel Gott, співпраця з Матецьким (“Лаванда”), Тухмановим (“Вальс”). Фільми “Пісня буде між нами” (1975), “Душа” (1981), “Де ти, кохання?” (1985) розкрили акторку.
Народна артистка УРСР (1976), Молдови (1983), СРСР (1988). Орден Ленінського комсомолу (1978), “Знак Пошани” (1980). Гастролі Європою збирали стадіони – фан-клуби в Німеччині, Польщі. Її голос став мостом між народами, де буковинська туга зливалася з радянським шиком.
Особисте життя: любов, що не згасла
Шлюб з Анатолієм – 1968–2002 – був основою успіху. Народився син Руслан (1970), продюсер “Вілли Софія”. Смерть чоловіка від раку нирок розбила серце; Софія замкнулася, але онуки – Анатолій (1994, SHMN) та Софія (2001, співачка-модель) – повернули радість. Сестра Ауріка, заслужена артистка, поруч досі.
- 1968: Шлюб, створення ансамблю.
- 1970: Руслан, майбутній бізнесмен.
- 2002: Втрата Анатолія, пауза в кар’єрі.
- 2022: Скандал – затримка Руслана й Анатолія на кордоні, згодом онук у Європі.
Сьогодні Руслан з мамою під Києвом, бореться за “Віллу Софія” в окупованій Ялті. Софія – вдова з теплотою в очах, де любов до близьких сильніша за біль.
Міжнародна кар’єра та нагороди: символ єдності
Гастролі в 50 країнах, перемоги на “Дружбі” (Берлін, 1980), Токіо. Альбоми на Sony BMG, Warner. Герой України (2002), “Національна легенда” (2021). Орден “За заслуги” II ст. (2007), Республіки Молдови (1997).
| Нагорода | Рік | За що |
|---|---|---|
| Народна артистка СРСР | 1988 | Внесок в естраду |
| Герой України | 2002 | Мистецькі заслуги |
| Національна легенда України | 2021 | Спадщина |
| Золотий Грамофон | 2003–2017 (12 разів) | Хіти |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, tsn.ua. Ці звання – визнання голосу, що долає кордони.
Дискографія: перлини репертуару
Понад 20 студійних альбомів, від вінілу до CD. Ось ключові, що визначили епохи.
| Альбом | Рік | Лейбл | Хіти |
|---|---|---|---|
| Червона рута | 1972 | Мелодія | Червона рута, Водограй |
| Пісні Івасюка | 1977 | Мелодія | Балада про дві скрипки |
| Золотое сердце | 1988 | Мелодія | Лебединая верность |
| Хуторянка | 1995 | DS Productions | Хуторянка |
| Небо – это я | 2004 | Наше студія | Небо – это я |
uk.wikipedia.org. Кожен альбом – як глава книги, де фольк переплітається з попом.
Сучасний етап: 2020–2026 роки в Україні
Пандемія й війна змінили все. Після “Пісні року” 2021-го Софія припинила російські гастролі з 2014-го, підтримала Майдан, ЗСУ. У 2022-му – фото зі свічкою після обстрілів Києва. Станом на лютий 2026-го мешкає в Мар’янівці під Києвом з Русланом і сестрою Аурікою, вітає фанів у Instagram (перше фото 2026-го на Новий рік). Планує благодійні концерти по Україні після перемоги, як натякнула колега Оксана Білозір.
Здоров’я тримається на оптимізмі: у 78 вона ділиться спогадами, правнуки додають сили. Війна болить, але голос не мовчить – у постах і молитвах за мир.
Вплив на естраду: від Буковини до світу
Софія оживила українську пісню в СРСР, популяризувала Івасюка, з’єднала фольк з роком. Її дуети з Басковим, Пугачовою надихнули покоління. Сьогодні TikTok оживає “Хуторянкою”, а фанати в Європі згадують концерти 2016-го в Дюссельдорфі. Вона – міст між епохами, де буковинський мелос став універсальним.
Цікаві факти про Софію Ротару
- У паспорті стоїть 9 серпня – помилка паспортистки, але святкує 7-го.
- Грає на ударних у “Машині часу”, дует з Андреєм Макаревичем.
- Готель “Вілла Софія” в Ялті – її гордість, нині під загрозою.
- Рекорд “Пісні року”: 92 пісні з 1973-го.
- Правнуки-трійнята з’явилися 2025-го – родина росте!
Ці перлини роблять легенду живою, як її голос.
Її історія триває – у кожній пісні, що звучить, у серцях шанувальників. Буковина пишається, світ слухає.