Скільки років Софії Ротару: легенда, що співає душею

Станом на лютий 2026 року Софії Ротару виповнилося 78 років. Народжена 7 серпня 1947-го в мальовничому селі Маршинці на Буковині, вона пережила епохи, де музика ставала мостом через кордони, а пісні – зброєю серця. День народження попереду, у спекотному серпні, коли сонце Буковини знову освітить її шлях, але вже зараз її голос лунає в пам’яті поколінь, ніби вічний акорд домри з дитинства.

Ця жінка, чий тембр контральто заворожує глибиною, як чорнозем рідної землі, не просто співачка. Вона – символ стійкості, де кожна нота несе відлуння перемог і втрат. У 78 років Софія Михайлівна виглядає свіжо, з сивиною, що додає шарму, і очима, повними тихої сили. Її Instagram оживає рідкісними постами: квіти серед руїн на річницю війни чи привітання з Новим 2026-м, де слова про мир звучать щиро, як колись “Червона рута”.

Але за цими цифрами ховається долга сага – від шкільних хорів до кремлівських сцен. Розберемося, як роки додавали перлин її короні, перетворюючи просту дівчину з виноградників на національну легенду.

Буковинські корені: де зародився чарівний голос

Маршинці, маленьке молдовське село біля Новоселиці, стало колискою таланту. Тут, у 1947-му, серед шістьох дітей виноградарів Михайла Федоровича та Олександри Іванівни Ротарів, з’явилася Софія. Батько, фронтовик з кулеметом у руках, співав народні пісні вечорами, а мати ткала мелодії в повсякденність. Старша сестра Зінаїда, сліпа від дитинства, але з абсолютним слухом, стала першим вчителем – її уроки звучали румунською, мов таємний код родини.

Дитинство не балувало ласками: Софія поралася по господарству, доглядала молодших, бігала полями. Та музика кликала сильніше. У шкільному хорі, церковному співі, на домрі та баяні вона знаходила втечу. Спорт додавав вогню – чемпіонка школи з багатоборства, переможниця спартакіади в Чернівцях. Ці роки загартували характер: як коріння винограду проникає в землю, так її голос в’ївся в серця.

Сім’я Ротарів – співацький клан. Брати Анатолій та Євгеній грали в ансамблях “Оризонт” і “Черемош”, сестри Лідія та Аурелія теж на сцені. Навіть прізвище “Ротар” – румунське, “колісник” – крутить колесо долі, несучи Софію до зірок.

Перші перемоги: від села до республіканської слави

1962-й – районний конкурс у Новоселиці, де 15-річна Софія бере гран-прі народними піснями. 1963-го – диплом на обласному огляді в Чернівцях. Кульмінація 1964-го: перемога на республіканському фестивалі в Києві, фото на обкладинці журналу “Україна”. Кремлівський палац з’їздів приймає її – юну з Буковини, що співає душею.

Чернівецьке музичне училище, диригентсько-хорове відділення. Тут зустрічає Анатолія Євдокименка – любов і партнера. 1968-го – золота медаль на фестивалі молоді в Софії, Болгарія. Шлюб того ж року, син Руслан 1970-го. Кишинівський інститут мистецтв – диплом 1974-го. Ансамбль “Червона рута” народжується 1971-го, з піснями Івасюка: фольклор оживає в попі.

Ці кроки – не сходинки, а стрибки. Від самодіяльності до професії, де цензура чатувала за рогом, а слава манила вогнем.

Золотий вік естради: хіти, що стали епохою

1973-й: перша премія “Золотий Орфей” у Болгарії, “Заслужена артистка УРСР”. Сопот-1974 – друге місце. Фільм “Червона рута” – дебют акторки. Переїзд до Ялти 1975-го через конфлікти з владою: батька виключають з партії, але Кримська філармонія стає домом. “Народна артистка УРСР” 1976-го, “Пісня року” щороку з 1973-го.

Хіти множаться: “Тече вода”, “Лебедина вірність”, “Лаванда”, “Мій город”. Понад 500 пісень 12 мовами – від української до англійської. Перехід до року з “Машиною часу”, речитативу, синтезаторів. Альбоми мільйонними тиражами, гастролі Європою, США, Канадою. Фан-клуби в Польщі, Фінляндії, Кореї. Студія в Ялті з 1991-го, готель “Villa Sofia”.

Кожен альбом – як вино Буковини: набирає смаку з роками. “Лаванда” 1986-го – гімн кохання, що досі бринить у серцях.

Любов, родина і болісні втрати

Анатолій Євдокименко – опора 34 роки: від шлюбу 1968-го до інсульту 2002-го. Разом створювали “Червону руту”, продукували хіти. Син Руслан – продюсер, невістка Світлана веде “Villa Sofia”. Онуки: Анатолій (SHMN, діджей у Європі), Софія (модель-співачка в США). 2022-го – затримання Руслана й Анатолія на кордоні з Молдовою.

Сестри поруч: Лідія в “Черемош”, Аурелія – народна артистка. Батьки пішли: мати 1997-го, батько 2004-го. Софія – вдова, але серце відкрите: переказує пенсію на лікування онкохворих, підтримує ЗСУ через “БОН бокс”.

Родина – як оркестр: кожен грає свою партію, але гармонія тримає разом.

Нагороди: медалі за серце на долоні

Софія Ротару – скарбниця честей. Від “Заслуженої” 1973-го до “Національної легенди України” 2021-го. Ось ключові:

Рік	Нагорода	Країна/Організація
1976	Народна артистка УРСР	Україна
1988	Народна артистка СРСР	СРСР
2002	Герой України	Україна
2021	Національна легенда України	Україна
1973	Перша премія “Золотий Орфей”	Болгарія

Джерела: uk.wikipedia.org. Повний список вражає: ордени княгині Ольги, “За заслуги”, Республіки Молдови. Кожна – визнання голосу, що єднає народи.

Герой України 2002-го – не просто звання, а подяка за пісні, що лікують душу.

Софія Ротару у 2026-му: тиха сила серед бурі

Війна 2022-го зупинила концерти, але не голос. У Києві чи Конча-Заспі, поруч сестер, вона мовчить публічно, та пости в Instagram кричать серцем: квіти на руїнах 24 лютого 2026-го, молитви за захисників, привітання з Новим роком. Святкувала 78-річчя 2025-го в Маршинцях з Лідією – повернення до коренів.

Здоров’я тримається: свіжі фото без макіяжу показують живу енергію, хоч роки залишають сліди. Благодійність – пріоритет: “БОН бокс” для родин воїнів, допомога онкохворим. Фанати чекають повернення – можливо, на фестивалях, де “Червона рута” зазвучить знову.

У 78 вона – як стара виноградна лоза: міцна, плодоносна, готова до нового врожаю.

Її шлях – гімн наполегливості. Пісні еволюціонували, як ріка Прут: від фольклору до попу, несучи красу через бурі. Фани шепочуть: “Софія, співай ще!” І віриться – зазвучить.

У 2026-му, в 78, вона нагадує: вік – не бар’єр, якщо серце молоде.