Іван Франко опанував чотирнадцять мов настільки вільно, що перекладав з них твори світової класики, писав оригінальні поеми й есе, а сучасники шепотіли з подивом: “академія в одній особі”. Ця неймовірна здатність не просто вражала — вона формувала його як титана української культури, який мостив мости між народами через слова. Від латинських трактатів Цицерона до шекспірівських сонетів, Франко ковтав тексти мов спраглий мандрівник джерельну воду, збагачуючи українську літературу скарбами світу.
Його рідна українська звучала в серці, як карпатський потік, але поруч плелися польська мелодія галицьких вуличок, німецька точність філософських роздумів і російська широта епічних оповідей. А далі — грецькі античні епоси, латинські гімни, чеські балади й болгарські фольклорні перлини. Цифра “14” не випадкова: її фіксують біографи, спираючись на листи самого Франка та його переклади, де кожна мова оживає в унікальних витворах.
Та за цією цифрою ховається не суха статистика, а бурхливе життя генія, який у гімназійні роки перекладав Гомера, а в старості — римські легенди. Розберемо, як народжувався цей поліглотичний феномен, які мови входили до його арсеналу й як вони пульсували в творах.
Дитинство в Нагуєвичах: перші слова світу
У маленькому гуцульському селі Нагуєвичі, де Карпати шепочуть легенди вітру, малий Іванко вже в п’ять років ковтав перші букви. Батько, коваля Яків, мріяв про освіту сина, тож відправив його до сусідньої Ясениці Сільної. Там, у початковій школі 1862 року, юний Франко опанував читання й письмо трьома мовами одразу: українською, польською та німецькою. Уявіть: шестирічний хлопчик, чиї долоні ще пахли землею, уже декламує польські вірші, а німецькі казки малюють у голові картини далеких лісів.
Ці мови не були абстракціями — вони просочувалися в повсякденність. Польська лунала від сусідів-шляхти, німецька — від австрійських чиновників, українська — від материнських колискових. Франко згадував у листах, як учителі Верхратський і Турчинський запалювали в ньому іскру літератури, даючи читати заборонені українські книги. Цей трилінгвізм став фундаментом: без нього не було б пізніших перекладів Міцкевича чи Ґете.
Перехід до Дрогобицької нормальної школи отців василіян у 1864-му посилив імпульс. Тут викладання йшло німецькою, а польська панувала в розмовах. Франко не просто вчив — він утримувався на “відмінно”, попри бідність, яка змушувала красти хліб для голоду. Ці роки заклали базу для слов’янських мов, які пізніше стали його зброєю в боротьбі за українську ідентичність.
Гімназія у Дрогобичі: античність оживає в підручниках
1867 рік — вхід до Дрогобицької гімназії імені Франца Йосифа, де польська мова викладання перетворилася на океан знань. Латинська й грецька увійшли в життя Франка як старі друзі: він перекладав Софокла, Евріпіда, Гомера ще школярем. “Напсував багато паперу, перекладаючи Письмо Святе, Нібелунгів, Рукопис королівдвірський”, — писав він Михайлу Драгоманову в 1890-му. Ці вправи не були домашніми завданнями — то був голод душі, що пожирав античні тексти.
Російська з’явилася тут же, через імперські впливи, хоч Франко ставився до неї критично. Чеська й словацька просочувалися через слов’янську солідарність: гімназисти обговорювали праці Масарика. До випуску 1875-го Франко вже вільно читав чеських поетів, а латинська й грецька стали інструментами для філософських студій. Його оцінки блищали, попри арешти за “русифікацію” — мови рятували, даючи притулок у книгах.
Цей період — ключовий: з шести мов дитинства додалися класичні, роблячи підлітка енциклопедистом. Франко репетиторствував, купуючи томи Байрона німецькою чи Верлена французькою, яку самотужки опанував за підручниками.
Університетські роки: самостійний штурм Європи
Львівський університет у 1875-му кинув виклик: філософський факультет, класична філологія. Франко слухав лекції з sanskritу, поглиблював французьку через Гюго, англійську — Шекспіром. Арешт 1877-го за соціалістичні погляди не зупинив: у львівській тюрмі він перекладав німецькою, а згодом — італійську Данте й іспанську Сервантеса. Чернівецький університет 1890-го та Віденська докторська 1893-го закріпили статус.
Самостійне вивчення — його секрет. Франко зібрав бібліотеку з 500 томів, листувався з європейськими інтелектуалами. Болгарська, сербохорватська, литовська увійшли через фольклорні збірки; угорська — через Міксата. За даними uk.wikipedia.org, до зрілості він панував усіма 14-ма, перекладаючи навіть з їдишу та старослов’янської.
Цей етап перетворив студента на титана: мови стали не бар’єром, а крилами для глобального погляду на Україну.
Повний список 14 мов: деталі та приклади
Ось структурований огляд мов Івана Франка — від рідної до екзотичних. Кожна супроводжувалася перекладами чи творами, що доводять вільне володіння. Таблиця базується на біографічних дослідженнях і листах самого Каменяра.
| Мова | Рівень володіння | Приклади використання |
|---|---|---|
| Українська | Рідна, досконала | “Захар Беркут”, “Каменярі”, тисячі поем |
| Польська | Вільна (оригінальні твори) | Поема “Панське жниво”, переклади Міцкевича |
| Німецька | Досконала | Переклади Ґете (“Прометей”), поема “Der verlorene Sohn” |
| Латинська | Класична | Цицерон, Овідій, гімназійні переклади |
| Грецька (давня) | Вільна | Гомер, Софокл, Платон |
| Російська | Досконала | Критика Пушкіна, переклади Гоголя |
| Французька | Вільна | Гюго, Золя, Верлен |
| Англійська | Хороша | Шекспір, Байрон, Діккенс |
| Італійська | Вільна | Данте, Петрарка, Бруно |
| Іспанська | Достатня | Сервантес “Дон Кіхот”, Лопе де Вега |
| Сербохорватська | Вільна | Балканський фольклор, сербські думи |
| Чеська | Досконала | Гавлічек-Боровський, Зеєр |
| Литовська | Базова–середня | Фольклорні мотиви |
| Болгарська | Хороша | Болгарські народні пісні |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, armyinform.com.ua. Ця таблиця показує не просто знання, а практичне застосування — від поем до наукових статей. Деякі мови, як литовська чи болгарська, Франко вивчав для слов’янської єдності, інтегруючи фольклор у свої збірки.
Переклади: міст між світами
Переклади Франка — то океан, з якого виринули перлини світової літератури українською. Він не механічно переносив слова, а оживавлював дух: Шекспірів “Гамлет” зазвучав галицькою інтонацією, Ґетевий “Фауст” — карпатським ехом. За життя опублікував понад 200 перекладів, з 48 мов — від санскриту (“Магабхарата”) до ассірійської. Останній, 13 березня 1916-го, — римська легенда, попри параліч рук.
У статті “Дещо про штуку перекладання” (1912–1913) Франко радив: зберігати ритм оригіналу, але збагачувати культурним контекстом. Це правило втілилося в “Дон Кіхоті” Сервантеса чи “Прометеї” Ґете. Переклади не просто збагачували українську — вони робили її рівноправною серед європейських.
- Античність: Гомер, Платон — для філософських поем.
- Романтизм: Байрон, Гюго — натхнення для “Мойсейя”.
- Слов’янські: чеські балади — основа для “Захара Беркута”.
Ці мости розширили горизонти: українці вперше прочли Діккенса чи Золя без цензури. Франко автоперекладав себе — “Зів’яле листя” польською, німецькою, доводячи універсальність слова.
Поліглотизм у творчості: симфонія голосів
Мови Франка — не колекція, а оркестр у творах. У “Каменярах” чеські мотиви слов’янської боротьби переплітаються з німецькою філософією праці. Поема “Мойсей” відлунює біблійною латинню й грецькою трагедією Евріпіда. Російська критика в есеях б’є імперські міфи, польська — шляхетські ілюзії.
Він писав болгарською для братів-слов’ян, сербохорватською — думи, що лунали в горах. Цей поліфонія робила Франка пророком: “Я — громадянин світу, але серцем — українець”, — ніби казав він крізь рядки. Твори на іноземних — “Lekcja kaligrafji” польською — показували майстерність, де кожна мова танцює окремо, та разом створює гімн свободі.
Вплив величезний: його переклади ввійшли в шкільні програми, надихаючи покоління. У сучасній Україні Франко — символ: опануй мови, і кордони впадуть.
Цікаві факти про мовний геній Франка
Ви не повірите, але в тюрмі 1880-х Франко перекладав Шекспіра з пам’яті, бо книг не давали. Його пам’ять ковтала цілі глави — від “Кобзаря” Шевченка до “Фауста”.
- Переклав “Капітал” Маркса першим українською — з німецької, попри цензуру.
- З їдишу взяв балади для “Зів’ялого листя”, інтегруючи єврейський фольклор.
- У 70 років вивчав шведську для скандинавських саг, хоч руки тремтіли.
- Сучасники жартували: “Франко знає більше мов, ніж ми пальців на руках!”
Ці перлини показують: геній не старіє, він множиться словами.
Франків поліглотизм пульсує в кожному рядку спадщини, нагадуючи: мови — ключ до душі народів. Сьогодні, коли світ стискається, його приклад кричить — вчи, перекладай, з’єднуй. А скільки мов опануєте ви, натхненні Каменярем?