Сергій Олександрович Шаптала, генерал-лейтенант Збройних сил України, Герой України, очолював Генеральний штаб ЗСУ з липня 2021-го по лютий 2024-го, проходячи шлях від командира взводу до ключового стратега нації в найгарячіші роки війни. Народжений у скромному селі на Черкащині, він виріс серед золотих ланів і простих радощів, де дисципліна й відповідальність вчилися не в аудиторіях, а на землі, що годує. Його кар’єра — це епічна сага стійкості, де кожен крок викуваний у вогні боїв, від Дебальцевого до оборонних рубежів повномасштабного вторгнення.
Уявіть вузькі стежки Костянтинівки, де вітер шепоче історії предків, а хлопець з родини простих селян мріє про щось більше, ніж щоденний хліб. Саме тут, 5 лютого 1973 року, з’явився на світ Сергій Шаптала. Село в Смілянському районі Черкаської області, нині Черкаський, стало колискою для воїна, чиє ім’я гримить у анналах сучасної української армії. Раннє дитинство пройшло в ритмі сільського життя: допомога батькам у полі, перші уроки мужності від природи, що не прощає слабкості. Ці роки заклали фундамент — працьовитість і незламність, які згодом врятують тисячі життів на фронті.
Перехід від мирного села до армійських казарм став природним, ніби ріка, що впадає в океан. У 1990-му, коли Радянський Союз тріщав по швах, юний Сергій вступив до Київського вищого загальновійськового командного училища імені Фрунзе. Заклад, прославлений традиціями, саме трансформувався в Одеський інститут сухопутних військ. Закінчивши його у 1994-му за фахом розвідника, Шаптала одразу взявся за справу — командир мотострілецького взводу, де перші накази видавалися не папером, а сталевими нервами.
Ранні етапи служби: ковка лідера
Перші роки в ЗСУ нагадували майстерню коваля: гаряче, болісно, але результативно. З 1994-го по 2006-й Шаптала служив у Володимир-Волинському та Чернівцях, проходячи щаблі від командира роти до батальйону. Тут, у повсякденній рутині — навчаннях, перевірках, — формувалася його філософія командування: довіра до підлеглих понад усе. “Головний принцип командира — довіра підлеглих”, — як він сам зазначав в інтерв’ю, підкреслюючи, що армія тримається не на страхах, а на єдності.
У 2002–2003 роках доля закинула його в Косово як частину українсько-польського миротворчого батальйону в місії НАТО KFOR. Миротворча операція в колишній Югославії стала першим дотиком до міжнародного досвіду: патрулювання, дипломатія на блокпостах, уроки толерантності в етнічному котлі. Цей етап розширив горизонти — від локальних тактик до глобальних стратегій.
Далі пішов стрімкий ріст. З 2007-го — начальник відділення в армійському корпусі, 2008–2010 — заступник командира механізованого полку. У 2010–2013-му очолив штаб механізованої бригади, де навчився прогнозувати хаос. Лютий 2013-го приніс першу велику команду: 300-й Чернівецький механізований полк, розформований наприкінці року через реформи. Такий досвід загартував: втрати вчать цінувати стабільність.
Вогонь Донбасу: легенда Дебальцевого
2014-й став переломом — початок російсько-української війни. Шаптала очолив 128-му Мукачівську гірсько-піхотну бригаду, елітний підрозділ ОК “Захід”. Бригада пройшла пекло: оборона Станиці Луганської, бої біля Донецька, шахта Бутівка, Піски, Опитне. Кожен метр землі поливався кров’ю, але Шаптала тримав стрій, як скеля в штормі.
Кульмінація — Дебальцеве, січень-лютий 2015-го. Місто-фортеця, стратегічний вузол, де російські “гібриди” кинули все: танки, “Гради”, авіацію. Бійці 128-ї тримали плацдарм, коли Мінські угоди вже підписані, але ворог не спинявся. Шаптала прийняв керівництво угрупованням військ, організувавши виведення підрозділів під вогнем. Тисячі врятованих життів, артилерійська підтримка, маневри в оточенні — це був шедевр тактики. За це 18 лютого 2015-го Петро Порошенко вручив Золоту Зірку Героя України. Орден Богдана Хмельницького III ступеня послідував 26 лютого.
Росія не пробачила: у листопаді 2016-го Слідчий комітет РФ порушив справу проти Шаптали за “обстріли цивільної інфраструктури”. Типова гібридна брехня, що лише підкреслила його ефективність. Ці бої не просто вижили бригаду — вони стали символом незламності, надихаючи нові покоління.
Цікаві факти про Шапталу Сергія Олександровича
- Служба в Косово в складі НАТО — один з перших українців, хто набув досвіду миротворства в гарячій точці.
- У 2022-му журнал “НВ” включив його до топ-25 найвпливовіших військових України — поруч із Залужним.
- Син — теж воїн ЗСУ, продовжує родинну традицію на фронті (з декларацій та відкритих джерел).
- Звільнення з Генштабу в 2024-му пов’язане зі станом здоров’я після поранень і стресу, але дух не зламаний — неофіційно радить колегам.
- Любить малювати ескізи битв та читати про козаків, поєднуючи фронтовий досвід з культурним корінням.
Ці штрихи роблять генерала не іконою, а живою людиною, чия доля переплетена з долею нації.
Стратегічний рівень: від ОК “Південь” до “Захід”
Після Дебальцевого Шаптала перейшов на вищий рівень. З 2017-го по квітень 2020-го — начальник штабу ОК “Південь”, де координував операції на приморському фланзі: Маріуполь, Широкине, Водяне. Тут реалізувався його талант логіста — постачання, розвідка, ротація військ у ритмі, що не давав ворогу передиху.
Квітень 2020-го: командувач ОК “Захід” — відповідальність за Карпати, Волинь, Галичину. Навчання з НАТО, модернізація бригад, підготовка до гібридних загроз. 23 серпня 2018-го — генерал-майор, визнання заслуг. Цей період став трампліном: Шаптала довів, що вміє масштабувати успіх від роти до корпусу.
| Рік | Посада | Ключові події |
|---|---|---|
| 1994–2006 | Командир взводу/рота/батальйон | Формування лідерства |
| 2014–2017 | Командир 128-ї бригади | Дебальцеве, Герой України |
| 2017–2020 | Штаб ОК “Південь” | Оборона півдня |
| 2020–2021 | Командувач ОК “Захід” | Генерал-майор |
| 2021–2024 | Начальник Генштабу | Повномасштабна війна, генерал-лейтенант |
Таблиця базується на даних з esu.com.ua та uk.wikipedia.org. Вона ілюструє еволюцію — від тактики до стратегії.
Генштаб у пеклі вторгнення: ключова роль 2021–2024
28 липня 2021-го указом президента Шаптала став начальником Генштабу, змінивши Сергія Корнійчука. 24 серпня — генерал-лейтенант. Розпал ескалації: підготовка до “Z-дня”. Коли 24 лютого 2022-го Росія пішла ва-банк, Шаптала був пліч-о-пліч із Валерієм Залужним. Координація мобілізації, логістика озброєнь, планування контрнаступів — його мозок генерував рішення, що стримали катастрофу.
Київський рубіж, Харківщина, Херсон — всюди слід його штабної роботи. Впровадження західних систем, дрони, артилерія: реформи пришвидшили адаптацію ЗСУ до блискавичної війни. У 2022-му “НВ” назвав його одним із найвпливовіших. Його кредо — “армію можна збільшити вдвічі, але без дисципліни це хаос”, — резонує й досі.
9 лютого 2024-го — звільнення разом із Залужним. Причина: стан здоров’я, ВЛК визнала непридатним через кумулятивний стрес і поранення. Та служба не скінчилася — неофіційно радить, надихає молодих офіцерів. У 2026-му, на 53-й день народження, земляки вшановують героя, чия тінь лякає ворога.
Сім’я та людське обличчя генерала
За бронежилетом — серце сім’янина. Одружений з Оксана Шапталою, яка тримає тил. Син Владислав (або Олександр, за деякими джерелами) — воїн ЗСУ, командує танковим батальйоном, продовжуючи династію. Родина живе скромно: земельні ділянки, квартира — з декларацій. Шаптала любить Черкащину, прогулянки лісом, ескізи битв, книги про козаків. Ці миті роблять його близьким: не недосяжний міф, а друг, що веде армію вперед.
Його шлях надихає: від села до Генштабу, через вогонь до зірок. Уроки Шаптали — про довіру, адаптацію, стійкість — актуальні для кожного, хто тримає оборону. А війна триває, і його спадщина множиться в кожному наказі.