Роман Полянський, народжений 9 листопада 1983 року в сибірському Омську, — російський актор театру та кіно, чия кар’єра розквітла на перетині класичних постановок і сучасних серіалів. Зріст 187 сантиметрів, спортивна статура та харизма роблять його ідеальним для ролей закоханих героїв і драматичних персонажів. Нещодавно його ім’я засяяло в українських медіа через роман з співачкою Аліною Гросу, яка у 2026 році оголосила про вагітність, але Полянський давно довів свій талант понад 50 ролями в кіно та театрі.
Від музичного хлопчика в спортивній родині до зірки Вахтанговського театру — шлях Романа сповнений несподіваних поворотів. Він майстерно грає на кларнеті й саксофоні, фехтує на сцені та втілює складні емоції на екрані. А його переїзд до Києва у 2020-му та життя в США додають історії нотку глобального кочівника шоу-бізнесу.
Сибірські корені: дитинство серед спортсменів і музики
Омськ, з його морозними зимами та широкими просторами, став колискою для юного Романа. Батько, пристрасний лижник, який працював в автотранспортній сфері, і мати, майстриня художньої гімнастики, що викладала хімію та біологію в школі, створили атмосферу дисципліни й творчості. Дві старші сестри — єдиноутробна Ярослава та єдинокровна Ольга — додавали родині динаміки, де спорт переплітається з мистецтвом.
Ще школярем Роман опанував кларнет у музичній школі, а згодом вступив до Омського музичного училища імені Шебаліна, де вивчав тенор-саксофон. З другого курсу він відкрив для себе театр через Домашній аматорський театр при училищі. Ці роки заклали фундамент: музика вчила ритму, а перші репетиції — емоційній глибині. Без цієї сибірської витримки Полянський не став би тим актором, що витримує довгі зйомки мелодрам.
Переїзд до Москви у 2004-му став логічним кроком. Роман вступив одразу до двох вишів — Театрального інституту Щукіна та МХАТу, обравши перший. Курс Володимира Іванова став для нього школою майстерності.
Театральний дебют: від Щукіна до легендарних сцен
Закінчивши Щуку у 2008-му дипломними спектаклями “Танцюємо і співаємо”, “Макбет” та “Біла акація”, Полянський одразу потрапив до трупи Театру імені Вахтангова. Тут він блиснув у ролях Моргунова (“Біла акація”), Троїла (“Троїл і Крессида”), Дюжі (“Фредерік, або Бульвар злочинів”). Ці постановки розкрили його як актора з потужною фізичною підготовкою — не дарма ж у 2008-му він здобув премію “Срібна шпага” за найкращий акторський бій на фестивалі сценічного фехтування.
2009-й приніс запрошення від Романа Віктюка до спектаклю “Ромео і Джульєтта” — Полянський втілив Меркуціо та брата Лоренцо, прем’єра відбулася 15 червня, і роль грається досі. У тому ж році з’явилася вистава “Ferdinando”. Антрепризні проекти Театральної компанії “Вільна сцена” додали Кудімова (“Старший син”) та Кассіо (“Отелло”).
Ось ключові театральні ролі Полянського, що демонструють його універсальність:
- Театр Вахтангова (2008-2010): Моргунов (“Біла акація”), Тарас (“За двома зайцями”), Троїл (“Троїл і Крессида”), Дюжі (“Фредерік”), Стражник (“Алі-Баба”), Луї (“Правдива легенда одного кварталу”). Кожна роль вимагала переходу від комедії до трагедії, тренуючи емоційний діапазон.
- Театр Віктюка (з 2009): Меркуціо/Лоренцо (“Ромео і Джульєтта”) — енергійний, пристрасний дует ролей, що став візитівкою.
- Антрепризи: Кудімов (“Старший син”), Кассіо (“Отелло”) — тут актор експериментував з психологічною глибиною.
Після цих успіхів Полянський проводив майстер-класи з фехтування в Естонії, Молодіжному театрі “Яблуко”. Театр залишився його пристрастю, навіть коли кіно забрало провідну роль. Ці сцени наче коваля кує характер — міцний, як сибірський лід.
Кіношлях: мелодрами, що чіпляють за живе
Дебют у кіно стався ще 2006-го — епізод студента в “Люба, діти і завод”. Але справжній прорив — 2010-й, серіал “Іграшки”, де Дмитро Некрасов, брат Вари, приніс популярність. З тих пір понад 50 робіт: від комедій до драм. Полянський майстерно грає закоханих чоловіків, батьків, лиходіїв — завжди з іскрою.
Ось таблиця найяскравіших ролей, що визначили кар’єру (дані з uk.wikipedia.org):
| Рік | Проект | Роль | Жанр |
|---|---|---|---|
| 2006 | Люба, діти і завод | Студент | Драма |
| 2010 | Іграшки | Дмитро Некрасов | Комедія |
| 2011 | Маруся | Фелікс | Мелодрама |
| 2013 | Дзеркала | Сергій Єфрон | Біографічна драма |
| 2014 | Королева бандитів 2 | Віктор | Бойовик |
| 2015-2017 | Матусі | Костянтин Грачов | Серіал-драма |
| 2016 | Ці очі навпроти | Едик Лосєв | Детектив |
| 2017 | Крила Імперії | Микола Гумільов | Історичний |
| 2018 | Лабіринти | Сергій Нестеров | Трилер |
| 2020 | Місто наречених | Кирило | Мелодрама |
У “Матусях” Костя Грачов став улюбленцем глядачок — батько, що бореться за сім’ю. Роль Єфрона в “Дзеркалах” показала історичну глибину. Після 2020-го з’явилися українські проекти, кліпи Гросу. Полянський не просто грає — він живе ролями, роблячи мелодрами незабутніми. Навіть у 2026-му, з переїздом до США, він знімається віддалено.
Цікаві факти про Романа Полянського
- Володіє саксофоном — грає в перервах між зйомками, наче саундтрек до власного життя.
- Майстер фехтування: премія “Срібна шпага” — не випадковість, а результат тренувань з 2008-го.
- Переїзд до Києва 2020-го: вивчив українську, знявся в локальних проектах, став мостом між культурами.
- Зріст 187 см робить його ідеальним для екранних поцілунків — фанати жартують про “кіношну магію”.
- Батько двох дітей: Марфа надихає на ролі татусів, а друга дитина з Гросу — на горизонті 2026-го.
Особисте життя: від першого шлюбу до зоряного роману з Аліною Гросу
Студентські роки подарували першу любов — однокурсницю Дарину Жулай. Шлюб тривав чотири роки, у 2011-му народилася дочка Марфа, яка досі — центр світу Полянського. Розлучення пройшло тихо, без драм.
2019-й став поворотним: на зйомках трилогії кліпів “Дико любила Вову” Аліни Гросу спалахнув роман. Переїзд до Києва у 2020-му, чутки про розрив 2022-го через війну — все спростовано. Шлюб у 2024-му, таємний і романтичний. На початку 2026-го Гросу оголосила вагітність хлопчиком — гендер-паті в кліпі “Жити на повну” стало хітом. Подружжя мешкає в США, мандруючи Москвою та Києвом.
Цей союз — як мелодрама: пристрасть, перешкоди, щасливий фінал. Полянський підтримує кар’єру дружини, з’являючись у кліпах. Сім’я для нього — як сцена, де граєш найщиріше.
- Дарина Жулай: студентська любов, дочка Марфа — спадщина.
- Аліна Гросу: з 2019-го, шлюб 2024-го, первісток 2026-го — глобальне життя втрьох містах.
Такий вибір додає глибини образам: батько в серіалах — не фікція, а реальність.
Сучасність і перспективи: від Москви до Голлівуду?
Станом на 2026-й Полянський балансує між континентами: зйомки в Україні, театр у Росії, сім’я в США. Останні проекти — “Заповідний спецназ” (2020, Григорій Кужель), “Врятувати Віру” (2021). Фанати чекають нових ролей, де його харизма розкриється в англомовних фільмах. Режисерські амбіції з Instagram натякають на дебют за камерою.
Його історія — про адаптацію: від омських снігів до нью-йоркських вогнів. Полянський не стоїть на місці, як його герої — завжди в русі, завжди в емоціях. А що чекає попереду? Нові спектаклі, голлівудські тести чи сімейний дует з Гросу? Час покаже, але талант не згасне.