Харківський фотохудожник Роман Ніколаєв, відомий бійцям як дядя Рома, перетворив об’єктив камери на потужну зброю правди. З 2014 року його лінза фіксує обличчя героїв, які стримують агресора на передовій, роблячи не просто знімки, а справжні ікони сучасної української міфології. Ці портрети, пронизані грубою силою й тихою стійкістю, увійшли в календарі, книги та світові ЗМІ, надихаючи мільйони.
Від слюсарного верстата на Харківському тракторному заводі до фронтових окопів — шлях Романа сповнений несподіваних поворотів. Народжений у 1964 році в промисловому серці Сходу України, він пройшов класичну радянську школу: технікум, політех, робота на виробництві. Та доля підштовхнула до фотоапарата саме тоді, коли країна кликала до боротьби. Сьогодні його роботи — це не абстрактне мистецтво, а пульсуюча хроніка війни, де кожен погляд воїна кричить про перемогу.
Роман Олександрович Ніколаєв не просто фотографує — він витягує душу назовні, граючи світлом і тінями, ніби скульптор мармуру. Його стиль, грубий і проникливий, робить героїв вічними, а глядача змушує відчути запах пороху й металеву втому. uk.wikipedia.org
Раннє життя: від заводських цехів до перших кадрів
Уявіть грізний гул Харківського тракторного заводу в 1980-х — там, серед іскор зварювальних апаратів і маслянистого запаху металу, юний Роман Ніколаєв освоював перші навички інженера. Народжений 1964 року в Харкові, він з дитинства вбирав атмосферу промислового міста, де праця рук визначає долю. Закінчивши Харківський машинобудівний технікум, вступив на вечірній факультет Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” — диплом 1989-го став пропуском у доросле життя.
Робота на ХТЗ загартувала характер: слюсар, інженер, де кожен день — боротьба з механізмами, що не підкоряються. “Там навчишся терпінню, яке потім знадобиться на фронті”, — міг би сказати Роман, згадуючи ті роки. З 1988-го комерційна діяльність: бізнес у перебудову, ризики, успіхи. 2005-й — заступник керівника служби голови Секретаріату Президента України, де присвоєно 3 ранг державного службовця. Далі — заступник гендиректора ДП “Завод імені В.О. Малишева” у Києві (2007–2011), де київське представництво стало його форпостом.
Та справжній злам — Помаранчева революція 2004-го. Роман активно долучився, відчувши смак громадської сили. Цей досвід став трампліном: з 2011-го повний занурення у фотографію. Перші кадри — портрети звичайних харків’ян, але доля чекала більшого. Перехід від інженерії до мистецтва здавався хаотичним, але виявився геніальним: технічна точність плюс людська емпатія створили унікальний стиль.
Волонтерський поклик: перші кроки на фронті
2014 рік — точка неповернення. Революція Гідності вирує, а на Сході гриміє війна. Роман, ще не професійний фотограф у повному сенсі, хапає камеру й їде в Піски — одне з найгарячіших місць під Донецьком. “Дядя Рома”, як одразу охрестили його бійці, не просто клацає затвором — він ділить окопи, носить їжу бабусям під розтяжками, збирає мільйони гривень на армію через ініціативи.
Його портрети з Пісків — шедеври: обличчя в багровому сутінні, очі, що пронизують душу, шрами як медалі. Бійці довіряють йому, бо він один з них — харків’янин, що не ховається за фронтовою лінією. Сотні знімків воїнів, волонтерів, медиків накопичуються, стають символом опору. Роман не женеться за “красотою”: “Я не знаю, що таке красива фотографія”, — зізнається він у інтерв’ю, акцентуючи на характері.
Ці кадри оживають у календарі “Кіборги. 2015” — 12 портретів оборонців Донецького аеропорту, де кожен місяць розповідає історію незламності. Тираж розлітається миттєво, кошти — ЗСУ. Волонтерство Романа — не піар, а щоденна справа: від логістики до фіксації моментів, що змінюють історію.
Офіційний портретист “Народний Герой України”
Коли недержавна нагорода “Народний Герой України” шукала обличчя для своїх кавалерів, вибір впав на Романа Ніколаєва — природно, бо його лінза вже зафіксувала десятки героїв. З тих пір він офіційний фотограф проекту: кожне нагородження — його кадр, де срібний орден сяє на тлі суворих рис.
Портрети увійшли в книгу “Народні Герої України. Історії справжніх” (2021), де 64 світлини відібрано для The Washington Post — світ побачив українську міць крізь харківський об’єктив. Укрпошта 2016-го спецпогасила конверти з його фото кавалерів. Роман не просто фіксує — він створює галерею, де кожен герой оживає, розповідаючи свою саги без слів.
Стиль дяді Роми унікальний: мінімалізм, драматичне освітлення, фокус на очах. Бійці кажуть: “Він бачить нас справжніх”. Ця роль зробила його легендою — від фронту до музеїв.
Проекти та виставки: від студії до світових медіа
R18Studio та Front 18 — дітища Романа, де народжуються портрети з характером. R18 — професійна студія в Харкові, Front 18 — проект портретів фронтовиків, що еволюціонував у серію календарів. “Комбриги 2024” — свіжий приклад: настінний А2 з його фото командирів, кошти на ЗСУ (arthuss.com.ua). Кожен постер — історія бригади, виткана з тіней і поглядів.
Виставка “Четверте покоління” 2017-го з Сергієм Лебедєвим у Національному музеї історії України у Другій світовій війні — кульмінація: покоління захисників крізь об’єктив. Італійський Vogue представив його світлину на фестивалі, 2013-го — топ-3 у “Жанрова сцена”. Сучасні роботи — експерименти з аналоговою технікою, де стара камера ловить душу в цифрову еру.
Перед таблицею ключових проектів: Ці ініціативи не просто фото — вони фінансують армію, зберігають пам’ять.
| Проект | Рік | Опис | Вплив |
|---|---|---|---|
| Календар “Кіборги” | 2015 | 12 портретів оборонців ДАП | Збір коштів на ЗСУ |
| Книга “Народні Герої” | 2021 | Історії з портретами | 64 фото у Washington Post |
| “Комбриги” | 2024 | Портрети командирів | Кошти на фронт (arthuss.com.ua) |
Таблиця ілюструє еволюцію: від локальних до глобальних. Кожен проект — місток між фронтом і цивільними, де фото оживають історії.
Нагороди: визнання за лінзою
Медаль “За сприяння Збройним Силам України” (2017, Міноборони) — за волонтерство. Медаль “За жертовність і любов до України” — срібний орден Народного Героя підкреслює внесок. Срібний “Народний Герой України” — за портрети, що надихають. Ці відзнаки — не самоціль, а підтвердження: мистецтво Романа рятує життя.
Його внесок глибший: фото мотивують捐款, змінюють сприйняття війни. У 2026-му, коли фронт тримається, дядя Рома продовжує знімати, доводячи — правда переможе.
Цікаві факти про портрети дяді Роми
- Мільйони від календаря: “Кіборги 2015” зібрав кошти на бронежилети — бійці жартували, що портрети “стріляють точніше кулеметів”.
- Фронтова бабуся: У Пісках Роман ризикував, аби нагодувати самотню стареньку, — кадр став символом людяності.
- Аналоговий ренесанс: Останніми роками повернувся до старовинних камер — “цифрова досконалість вбиває душу”, каже він.
- 64 у WP: Washington Post вибрав стільки його фото, бо вони “сирі, як реальність”.
- Дядя для всіх: Бійці називають його так з першого дня — “він не фотограф, а наш”.
Ці перлини роблять Романа легендою — не героєм з погонами, а з камерою в руках.
Його портрети нагадують: за кожним пікселем — життя, яке варте перемоги. Роман Ніколаєв продовжує цикл, бо війна триває, а герої множаться. Кожен новий кадр — крок до дня, коли портрети увійдуть в підручники як ікони свободи.