Харків, місто з бурхливим ритмом і гострими кутами конфліктів, виростив фігуру, яка спочатку здавалася борцем за справедливість, а згодом перетворилася на символ зради. Павло Олександрович Онищенко, лідер організації “Потон”, народився 6 червня 1985 року в Харкові, пройшов шлях від оперативника міліції до затятого критика української влади, а врешті оселився в Москві, де поширює кремлівську пропаганду. Його історія – це суміш патріотичних гасел, вуличних акцій і драматичного повороту до ворога, коли обіцянки захищати країну обернулися відео з підтримкою російського вторгнення.
Сьогодні, станом на 2026 рік, Павло Онищенко оголошений у розшук, перебуває під санкціями РНБО та має оновлену підозру в держзраді. Його шлях ілюструє, як тонка грань між активізмом і колабораціонізмом може зникнути під тиском особистих амбіцій чи зовнішнього впливу. Розберемося, як харків’янин з родиною з чотирьох дітей дійшов до такого.
Раннє життя та шлях до мундира
Харківські двори, де шум трамваїв змішується з криками хлопців на футболі, стали першим майданчиком для юного Павла. Народжений у 1985 році в промисловому серці Слобожанщини, він виріс у типовій родині, де стабільність асоціювалася з державною службою. З 1992 по 2002 рік навчався в харківській школі №8, де, за спогадами знайомих, вирізнявся наполегливістю та лідерськими задатками.
Після школи, у 2002-му, вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ – елітного закладу для майбутніх правоохоронців. Чотири роки, до 2006-го, Павло опановував спеціальність, пов’язану з оперативною роботою. Цей вибір не був випадковим: у постмайданівській Україні 90-х міліція обіцяла порядок і захищеність. У 2015-му, вже маючи досвід, записався до Харківського інституту банківської справи, ніби шукаючи місток між силовими структурами та бізнесом.
Деталі дитинства скупий, але вони малюють портрет амбітного хлопця, який не терпів безлад. Ця риса згодом вилилася в радикальні акції, де закон інтерпретувався по-своєму.
Кар’єра оперативника: від мрії до розчарування
Закінчивши університет, Павло одразу пішов у стрій – оперативником до Московського райвідділу міліції Харкова (нині Салтівський). Тут, у 2006–2013 роках, він ловив злочинців, розкривав справи з наркотиками та грабежами. Робота кипіла: патрулі, обшуки, допити. Але реальність вдарила – низька зарплата, бюрократія, корупція всередині системи.
У 2013-му звільнився, як сам пояснював, через “незгоду з системою”. Перейшов у бізнес: став заступником директора підприємства з виробництва вагонів, де керував виробництвом. Це був стрибок від погона до офісного крісла, але громадська жилка не зникла. Паралельно допомагав на громадських засадах першому заступнику міністра фінансів – зв’язки, які згодом зіграють роль у політичних амбіціях.
Цей період заклав основу його образу: екс-ментовець, який знає систему зсередини і готовий її ламати. Розчарування в міліції стало каталізатором для створення “Потону”.
Народження “Потону”: від наливавок до радикалізму
У червні 2015 року Павло разом із дружиною Мариною реєструє ГО “Потон” – “Постійний тонус”. Ідея проста: тримати владу в напрузі, боротися з нелегальними наливайками, наркоаптеками, гральними залами та вирубкою лісів. Перші акції вибухнули скандалом: пікети, погроми, протести. У 2017-му вони “закрили” десятки наливавок, змушуючи власників платити чи закриватися.
Організація росла: Марина, енергійна співзасновниця, займалася логістикою, Павло – лідерством. У 2018-му розгромили аптеку “ДоброДій АВД”, завдавши збитків на 30 тисяч гривень, вимагаючи 15 тисяч щомісяця за “спокій”. Поліція відкрила справи за хуліганство. “Потон” позиціонував себе як народних месників, але критики бачили рекет.
- Боротьба з наливайками: понад 100 об’єктів “прикрито” за 2016–2019 роки.
- Еко-акції: протести проти газовидобутку, пікети ОП проти сейсміки.
- Лісозахист: конфлікти з “чорними лісниками”, як Віктор Сисой з Гутянського лісгоспу.
Після списку акцій “Потон” перетворився на силу з сотнями прихильників, але межа з радикалізмом стерлася. Перехід до політики став логічним.
Політичні амбіції та перші великі скандали
У 2019-му Павло балотується до Верховної Ради по 173-му округу від ОПЗЖ – партії Медведчука. Роздає продуктові набори пенсіонерам, обіцяє порядок. Не проходить, але набуває розголосу. Зв’язки з проросійськими силами помічають: меседжі про “фейл-стейт” Україну ехом відгукуються в кремлівських ЗМІ.
Напад “Нацкорпусу” через ОПЗЖ. У 2020-му анонсує “Слобожанську Січ” – псевдокозацьку структуру для “відродження Слобожанщини”. Віче 12 липня мало повалити “корумповану владу”. 3 червня конфлікт у Краснокутській ОТГ: блокують авто з дроном, погрожують сокирою, палицями. Затримання Павла та Миколи Маслова – лідерів “Потону”. Підозра в замаху на життя правоохоронців, до 15 років.
Підтримка під ХОДА: дружина Марина голодує з дітьми в наметі. Суд арештує на 60 днів.
Конфлікти з СБУ та ув’язнення
2021-й: нова ескалація – напад на працівників СБУ під час конфлікту. Лідери “Потону” під вартою майже два роки. Обвинувачення: хуліганство, вимагання, погрози вбивством, замах на ментів. Павло інсценує підпал авто для піару, погрожує начальнику райвідділу.
Березень 2022-го: війна. Суд відпускає під зобов’язання – приєднатися до тероборони. Павло обіцяє: “Розберуся з справами і на фронт”. З дружиною та чотирма дітьми виїжджає як багатодітний батько: Чехія, Британія, Москва.
Втеча до Москви: пропаганда і зрада
Восени 2022-го відео з Москви: “Українці та росіяни – єдиний народ”, вторгнення – “повернення земель”. Оголошений у розшук за неявку. Січень 2023: підозра в пропаганді війни. Записує сюжети для TikTok, Rutube, Instagram @pavel_poton (200к фоловерів). Участює в шоу “Борщ”, форумах з Дугіним.
Лютий 2023: заочна підозра за ч.2 ст.436-2 ККУ. Квітень 2023: держзрада, заклики до повалення влади. Створює фейк-сайти як “Дія”, онлайн-референдуми для “зовнішнього управління”. Відвідує “форум єдності” в Москві.
У 2026-му оновлена підозра: додали виправдання агресії РФ. З Москви він продовжує стрімити, ганьблячи Зеленського та ТЦК, ніби забув харківські бої.
Санкції РНБО та сучасний статус
1 травня 2025-го Зеленський вводить санкції указом №267/2025: блокування активів, заборона соцмереж, 10 років обмежень (згідно з Chesno.org). Павло – у групі з Арестовичем, Олешком. СБУ пов’язує з кремлівським проєктом “зовнішнього управління”.
Сім’я в РФ: Марина волонтерить “для Європи”, але контент антиукраїнський. Канали блокують, але Rutube процвітає. Громадська думка Харкова: від “героя проти наливавок” до “зрадника”.
| Рік | Ключова подія |
|---|---|
| 1985 | Народження в Харкові |
| 2006 | Закінчення університету, робота в міліції |
| 2015 | Заснування “Потон” |
| 2019 | Балотування від ОПЗЖ |
| 2020 | “Слобожанська Січ”, арешт за конфлікт з поліцією |
| 2022 | Звільнення з СІЗО, втеча до РФ |
| 2023 | Підозра в держзраді |
| 2025 | Санкції РНБО (джерело: suspilne.media) |
| 2026 | Оновлена підозра |
Таблиця відображає еволюцію від локального активіста до фігуранта справ СБУ (дані з Chesno.org та офіційних реєстрів). Санкції блокує активи, але в РФ він процвітає як блогер.
Цікаві факти про Павла Онищенка
- У 2018-му знявся в реаліті-шоу “Міняю жінку” з родиною з Люботина – тоді ще “звичайний бізнесмен”.
- Його “Потон” закрив понад 100 наливавок, але сам звинувачувався в рекету аптек.
- Виїхав з чотирма дітьми як багатодітний тато, обіцяючи волонтерити в Європі.
- У Москві веде шоу “Борщ” з проросійськими “аналітиками”, має 200к на YouTube/Rutube.
- Був у форумі з Дугіним – ідеологом “русского мира”.
Ці штрихи додають колориту постаті, яка балансує між фарсом і трагедією.
Історія Павла Онищенка триває: з Москви він коментує харківські обстріли, ніби забувши власні акції проти “сепарів”. Його шлях попереджає – активізм без кордонів веде до прірви. Харків’яни досі сперечаються: месія чи шахрай? Реальність жорстока: статус зрадника, санкції та порожнеча за спиною.