Ольга Голубовська: видатна українська інфекціоністка

У серці київської медицини б’ється пульс боротьби з невидимими ворогами – вірусами та бактеріями, які час від часу нагадують про свою силу. Ольга Анатоліївна Голубовська, доктор медичних наук і професор, стоїть на передовій цієї невидимої війни вже понад три десятиліття. Як завідувачка кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця та президентка Всеукраїнської асоціації інфекціоністів, вона не просто лікує – вона передбачає, аналізує й рятує тисячі життів, від гепатитів до ковідних штормів.

Народжена 20 липня 1965 року в Києві, Ольга виросла в родині, де медицина була не професією, а покликанням. Її мати все життя відпрацювала медсестрою в Олександрівській клінічній лікарні – тому ж місці, де молода Голубовська робила перші кроки. Ця спадщина сформувала характер: наполегливий, як коріння старого дуба, і гострий, наче скальпель. Сьогодні, у 2026 році, вона попереджає про пташиний грип і нові хвилі респіраторних інфекцій, наголошуючи на ранній противірусній терапії, яка рятує життя.

Її кар’єра – це марафон через епідемії, від дифтерії до омicron-субваріантів. З понад 240 науковими працями, монографіями та підручниками, Голубовська не лише навчає покоління лікарів, а й формує державну політику. Вона одна з творців Державної програми лікування вірусних гепатитів B і C, яка з 2014 року дала шанс тисячам українців.

Раннє життя: від київських дворів до медичного інституту

Київ 1960-х – місто, де післявоєнний дух змішувався з ароматом свіжих булочок від вуличних кіосків. Тут, у звичайній сім’ї, з’явилася на світ Ольга Анатоліївна. Мати, медсестра з багаторічним стажем, часто розповідала доньці про ночі в палатах, де кожна крапля сироватки могла врятувати життя. Ці історії запалювали іскру: маленька Ольга мріяла стати не просто лікарем, а тим, хто розбирається в загадках інфекцій.

Шкільні роки пройшли на тлі перебудови – часів змін і невизначеності. Ольга вирізнялася допитливістю: біологія й хімія були її улюбленими, а розмови з матір’ю про епідемії звучали як казки з драконами-вірусами. Після школи вона вступила до Київського медичного інституту (нині НМУ імені Богомольця), де в 1991 році отримала диплом за спеціальністю “лікувальна справа”. Інтернатура на тій самій кафедрі інфекційних хвороб (1991–1992) стала першим випробуванням: тут вона зустріла легендарну Жанну Возіанову, яка згодом стане науковим керівником.

Перша робота – лікар-інфекціоніст в інфекційному центрі 14-ї міської клінічної лікарні Києва (1992–1993). Тоді Ольга побачила реальність: палати, заповнені хворими на гепатити й дифтерію, де брак ресурсів змушував думати креативно. Цей досвід загартував її, як вогонь – сталь, готуючи до ролі лідера.

Професійний злет: асистент, доцент, завідувачка кафедри

З 1993 року Ольга Голубовська міцно тримається кафедри інфекційних хвороб НМУ: спочатку асистент (1993–2005), потім доцент (2005–2009), а з 2009-го – завідувачка. Це не просто посада – це відповідальність за сотні студентів і докторантів. Під її керівництвом кафедра стала центром інновацій: від ультразвукової діагностики печінки до протоколів COVID.

У 2011–2016 роках вона очолювала головного позаштатного спеціаліста МОЗ зі спеціальності “інфекційні хвороби”. Тут розкрився її талант реформатора: Голубовська долучилася до впровадження Державної програми лікування гепатитів, яка охопила мільйони. З 2012-го – головний редактор журналу “Клиническая инфектология и паразитология”, де публікуються передові дослідження. Членство в міжнародних асоціаціях, як Міжнародна асоціація медицини мандрівників, розширило горизонти: конференції в Європі, обмін досвідом з колегами з США та Азії.

У 2021 році на X з’їзді інфекціоністів обрали її президенткою Всеукраїнської асоціації – визнання авторитету. Навіть у 2026-му, посеред нових епідемічних загроз, вона веде прийом у МВС-поліклініці та консультує в Regent Clinic, поєднуючи науку з практикою.

Науковий доробок: дисертації, монографії та понад 240 публікацій

Науковий шлях Ольги Голубовської – як ріка, що набирає сили: кандидат медичних наук у 2002-му з дисертацією “Некардіальні ускладнення дифтерії у дорослих”. Робота розкрила приховані ризики, які ігнорували раніше, рятуючи пацієнтів від серцевих криз. Докторська в 2009-му – “Можливості контролю за перебігом та ефективністю лікування хронічного гепатиту С за допомогою неінвазивних методів діагностики”. Тут ультразвук і біомаркери стали ключем до моніторингу без біопсії.

Професорське звання 2014-го відкрило двері до керівництва. Авторка 4 підручників (“Інфекційні хвороби”, видання 2012–2022), 5 посібників, монографій “Малярія” (2015) та “Коронавірусна хвороба 2019” (2023). Підготувала 6 докторів наук, 10 патентів. Ось таблиця ключових публікацій для наочності:

Рік	Назва	Тип
2002	Некардіальні ускладнення дифтерії у дорослих	Кандидатська дисертація
2009	Контроль хронічного гепатиту С неінвазивними методами	Докторська дисертація
2015	Малярія	Монографія
2023	Коронавірусна хвороба 2019	Монографія

Джерела даних: uk.wikipedia.org, nmuofficial.com.

Ці роботи не пыляться на полицях – вони в протоколах МОЗ, рятують у реальному часі. Ольга часто повторює: наука мусить бути практичною, як добре заточений інструмент.

Боротьба з гепатитами: від програм до елімінації

Гепатити B і C – тихі вбивці, що нищать печінки мільйонів. Голубовська стала піонером: з 2014-го її зусилля запустили державну програму, безкоштовне лікування для українців. Спільно з ЄС – план елімінації гепату С. Тисячі пацієнтів уникли цирозу завдяки неінвазивній діагностиці, яку вона впровадила.

Вона очолювала Республіканську проблемну комісію МОЗ з інфекцій, член експертної ради МОН. У 2024-му ESMID визнала її локальним чемпіоном України з клінічної мікробіології. Це не формальності – реальні життя, врятовані від “лакунової пастки” вірусу.

Пандемія COVID-19: на передовій протоколів і монографій

Січень 2020-го: Wuhan сигналить тривогу. Голубовську вводять до оперативного штабу МОЗ – перша лінія оборони. З червня – робоча група протоколів лікування. Її монографія 2023-го детально розбирає патогенез, УЗД легень, імуноглобуліни для тяжких форм.

• Нагороди посипалися: медаль “Честь і служба” (2020), ордени княгині Ольги, “За жертовність і любов до України” (2016), Заслужений лікар (2017).
• Член Комісії з біобезпеки РНБО (2020), Медичної ради МОЗ.
• Спеціальна премія “Покликані серця” (2021) за COVID-внесок.

Ці лаври – плата за безсонні ночі. Ольга наголошувала: рання терапія ключова, вакцини – не панацея. Її підхід врятував багатьох від реанімації.

Суперечки навколо: критика, антипремії та стійкість

Видатність притягує стріли. Під час COVID Голубовська критикувала сліпе копіювання локдаунів Заходу, попереджала про побічні вакцин (тромбози, міокардити). У 2022-му номінована на антипремію “Академічна недоброчесність” за “залякування побічками” – але це суб’єктивна думка критиків. У 2024-му знову згадка в номінаціях за “псевдонауку”, та вона продовжує працювати.

Її погляди еволюціонували: від скепсису до акценту на противірусних. Це не скандал – дискусія в науці, де правда виграє часом. Ольга тримається фактів, як скеля в шторм.

Сучасні виклики: штами 2025–2026 і погляд у майбутнє

2025-й приніс Stratus і Nimbus – субваріанти Omicron, заразніші, що вислизають від імунітету. Ольга в ефірах TSN попереджає: температура не показник тяжкості, вірус декомпенсує хроніки. Рішення – негайна противірусна терапія, не Таміфлю!

У 2026-му – пташиний грип лютує в США, Ніпах від мишей. Сезон респіраторних унікальний: віруси “розумні”, долають бар’єри. Голубовська радить моніторити, мінімізувати дозу. Вона в OpenLikar вебінарах ділиться: “Гігієна рук і провітрювання – ваш щит”.

Її книга “Від витоків до сьогодення: 100-річчя кафедри” (2025) – гімн стійкості. У 60+ вона енергійна, як у 30.

Ольга Голубовська продовжує вести – від лекцій студентам до консультацій у РНБО. Її енергію важко вгамувати: нові дослідження, вебінари, боротьба з зоонозами. В Україні є хтось, хто стоїть на варті – і це надихає вірити в перемогу над невидимим.