У спекотний липневий день 1985 року, 18-го числа, в селі Бездрик Сумського району Сумської області з’явився на світ Олексій Генріхович Оскер. Хлопчик з непростою долею сироти, усиновлений родиною місцевих селян, виріс у ритмі провінційного життя, де запах свіжої землі змішується з далекими мріями про велике місто. Волонтер, блогер, кандидат у депутати – його шлях виявився вихором суперечностей, де патріотизм переплітається зі скандалами, а допомога фронту – з гострою критикою влади. Життя обірвалося трагічно 23 грудня 2025 року в Києві від менінгіту та пневмонії, залишивши по собі тисячі постів у соцмережах і гарячі дискусії.
Олексій не ховався за масками – його голос лунав голосно, чи то в ефірах про корупцію на фронті, чи в закликах до змін. З простого робітника на заводі він перетворився на фігуру, яка змушувала слухати: бійці 110-ї бригади дякували за розголос проблем, а критики звинувачували в проросійських впливах. Ця біографія розкриває всі грані – від скромних починань до кульмінації конфліктів.
Раннє дитинство: від дитячого будинку до теплої родини
Доля Олексія розпочалася не в колисці затишної хати, а в стінах дитячого будинку. У трирічному віці його усиновили Валентина Тихонівна та Генріх Іванович Оскери – звичайна сумська родина, яка щойно пережила трагедію, поховавши 14-річну доньку. Цей акт милосердя став фундаментом: Олексій ріс у любові, серед полів і лісів Бездрика, де кожен день вчив самотності й наполегливості. Мати, Валентина Тихонівна, на 2019 рік мала 72 роки, батько пішов з життя у віці близько 80.
Село Бездрик, з його тихими вуличками та спільнотою, де всі знають один одного, сформувало характер. Олексій згадував, як допомагав сусідам, вирішував дрібні проблеми – це передчуття майбутнього активіста. Навіть переїхавши до Києва, він щомісяця повертався сюди, Конотопом чи Білопіллям, аби підтримати односельців. Такий зв’язок з корінням робив його близьким для багатьох, ніби місток між провінцією та столицею.
Освіта та перші робочі роки
Шкільні роки в Бездрицькій ЗОШ пролетіли швидко – Олексій закінчив її з вищою освітою попереду. За даними з відкритих джерел, він навчався в Сумському державному університеті, хоча деталі спеціальності залишаються розмитими. Вища освіта стала перепусткою до дорослого життя: до 2010 року юнак трудився на заводі “Сумихімпром”, де знайомство з промисловістю загартувало волю.
У 2004-му, ще студентом, Олексій очолив студентську колонну з Сум до Києва – протестний порив, що пророкував бурхливе майбутнє. Тоді ж почалися мрії про незалежність. Переїзд до столиці в 2010 році став поворотом: Київ, з його виром можливостей, відкрив двері бізнесу. Олексій став ФОП, занурився в сферу ресторанів і нерухомості – купував квартири на стадії котловану, перепродавав із прибутком. Один київський ресторан годував амбіції, але не без ризиків.
Бізнесові сходи та спуски: піраміди й борги
Столиця виявилася жорсткою школою. Навколо 2010-го Олексій вплутався у фінансову піраміду SWB – схему, де обіцяли швидкі відсотки, а реальність обернулася боргами. З 2007 по 2011 рік його ім’я фігурувало в “чорних списках” позичальників ПриватБанку, Надра та А-Муссон. Він сам ставав вкладником, залучав знайомих – типова історія для часів фінансового хаосу.
Проте бізнес не зупинився: ресторан у Києві процвітав, нерухомість приносила дохід. Олексій самофінансував вибори, заявляючи: “Використаю гроші від продажу бізнесу”. Ці роки навчили виживати в бурі – від заводських верстатів до столичних угод, де кожен крок вимірювався ризиком. Багато хто бачить тут урок: провал не кінець, якщо є воля встати.
Щоб краще зрозуміти еволюцію, ось ключові етапи в таблиці:
| Період | Подія | Наслідки |
|---|---|---|
| 1985-2004 | Дитинство в Бездрику, школа | Формування характеру, усиновлення |
| 2004-2010 | Університет, Сумихімпром | Вища освіта, перші протести |
| 2010-2012 | Переїзд до Києва, SWB | Борги, бізнес-уроки |
Дані з chesno.org та dancor.sumy.ua. Таблиця ілюструє, як ранні випробування готували до більших битв.
Політичний шлях: від помічника до кандидата
Політика кликала з 2012-го: Олексій став помічником-консультантом нардепа Юрія Шаповалова від Полтавщини (округ 146), працюючи на громадських засадах до 2014-го. Це відкрило очі на кулуари влади – досвід, що пізніше вилився в кандидатури. Тричі йшов у нардепи та міськради мажоритаркою: 2019-го по округу 161 на Сумщині, але мандат не здобув.
Самовисуванець без партійних “спонсорів”, обіцяв перетворити Сумщину на “маленький Сінгапур”: дороги, FAPи, безплатний інтернет, соцвиплати за курсом гривні. “Результати за рік або відставка” – гасло резонувало. Хоча не пройшов, кампанія зібрала підтримку, показавши його як незалежного бійця проти системи.
Волонтерство: фронт, дрони та гостра правда
Повномасштабне вторгнення 2022-го розкрило Олексія як волонтера. Заснував Благодійний фонд Олексія Оскера, їздив на фронт, збирав на дрони, екіпіровку. Бійці дякували в відео: “Оскер розголосив злочини керівництва” – 110-а бригада не забула. Збори на мільйони, ефіри з португальськими волонтерами, пости про гуманітарку на кордоні.
- Дрони для ЗСУ: Публічно звітував, показував чеки – попри звинувачення в крадіжках.
- Фронтові поїздки: Доставляв на передову, ризикуючи життям.
- Критика фондів: Обвинувачував великі організації в розкраданнях, що дратувало еліту.
Ця діяльність робила його героєм для частини аудиторії, але й мішенню. Волонтерство – не посада, а поклик серця, і Олексій жив ним до кінця.
Контроверсії: від арештів до звинувачень в ІПСО
Скандали наростали хвилею. У 2021-му – арешт на 60 діб як спільник у справі про “продаж” посади голови Миколаївської ОДА за 600 тисяч доларів. Застава – 16 мільйонів гривень. Олексій заперечував, але тінь лягла.
Справа про посаду ОДА
Слідство стверджувало посередництво, Олексій називав наклепом. Вийшов під заставу, але репутація похитнулася.
Підозри в роботі на ІПСО
2022-2023: звинувачення в дискредитації ЗСУ, влада, використання росЗМІ. Заклики до “повалення конституційного ладу” – справа тривала до смерті. Російські канали цитували його сюжети, бійці ж хвалили за правду. Баланс тонкий, як лезо.
Олексій не мовчав: “Критика – не зрада”. Ці битви показують українську реальність – де патріотизм межує з радикалізмом.
Цікаві факти про Олексія Оскера
- Усиновлений сирота, який став батьком для чужих проблем – щомісяця допомагав односельцям.
- Очолив студентську акцію Сум-Київ 2004-го, пророкуючи активізм.
- Ресторан у Києві планував продати для виборів – самофінансування на повну.
- Бійці 110-ї бригади знімали відео-подяки, попри скандали.
- Останній ефір 22 грудня 2024-го: “Час правди” – про шоу “Голос” і Україну.
Ці перлини роблять біографію живою мозаїкою.
Останні роки: боротьба з хворобою та спадщина
До 2025-го Олексій тримав темп: пости в Instagram і Facebook набирали тисячі, фонд працював. 10 грудня 2025-го поскаржився на застуду, за тиждень – менінгіт. 23 грудня в київській лікарні серце зупинилося у 40 років. Соцмережі вибухнули: від скорботи до конспірології. Друзі згадували: “Він робив, не говорив”.
Спадщина – у тисячах врятованих життів, гострих дебатах. Фонд продовжує через реквізити, бійці пам’ятають. Олексій Оскер лишився символом: суперечливим, але справжнім. Його голос лунає в ефірах, нагадуючи – правда болить, але мовчати не можна. А ти як гадаєш, чи змінить це щось у волонтерстві?