Київський хлопець з гострим поглядом і тихою посмішкою, Олександр Соколов народився 11 листопада 1988 року в серці столиці України. Цей Скорпіон з магнетичною аурою швидко перетворився на одного з найяскравіших акторів сучасного українського кіно та театру. Від епізодичних ролей у серіалах до провокаційних театральних образів — його кар’єра пульсує енергією змін, ніби ріка Дніпро, що несе нові горизонти. А з 2024-го Соколов додав до арсеналу режисуру, шокуючи публіку експериментами на кшталт “Самотній Захід”.
Його шлях — це не пряма лінія успіху, а вир поворотів: від магістратури з міжнародної економіки до магії сцени. Сьогодні, у 2026-му, коли український театр і кіно переживають ренесанс під тиском війни, Соколов стоїть у авангарді, граючи ролі, що рвуть душу, і ставлячи вистави, які змушують замислитися про сенс буття. У серіалі “Реванш” його Ігор — класичний антигерой, заплутаний у брехні та амбіціях, а в театрі Яго з “Отелло” виблискує холодною інтригою.
Ця енергія передалася й глядачам: прем’єри з його участю збирають аншлаги, а премія “Чорний лотос” 2025 року визнала його режисерський дебют виставою року. Олександр не просто грає — він живе ролями, роблячи кожну хвилину на сцені чи екрані незабутньою.
Ранні роки: київське дитинство та перші іскри таланту
Київські двори 90-х — це фон для багатьох історій успіху, і Соколов не виняток. Народжений у родині, де батько-інженер і мати-підприємець прищепили любов до дисципліни, хлопець ріс допитливим і впертим. Шкільні роки пройшли в атмосфері звичайного життя: футбол з друзями, мрії про далекі країни, перші спроби на самодіяльній сцені. Ви не повірите, але першим “дебютом” стала роль у шкільній п’єсі, де він гравав лиходія — уже тоді харизма зачаровувала вчителів.
Після школи логічним кроком став Київський національний університет імені Тараса Шевченка. У 2011-му Олександр отримав диплом магістра з міжнародної економіки, мріючи про кар’єру в бізнесі. Але щось гризло всередині — туга за мистецтвом. “Економіка навчила мене структурувати хаос, а театр — відпускати його”, — якось зізнався він в інтерв’ю. Цей дуалізм став його суперсилою: раціональність плюс емоційний вибух.
Перехід до акторства став вибухом. У 2010-му вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Майстерня Дмитра Богомазова в 2014–2015 роках відшліфувала талант, перетворивши студента на професіонала. Випускний 2015-го — і ось він уже на сцені Академічного театру юного глядача на Липках.
Театральний шлях: від юнацьких ролей до провокацій на Лівому березі
Театр для Соколова — це не хобі, а життєвий нерв. Перші кроки припали на навчальний театр: Кочкарьов у “Одруженні” Гоголя та Березневий Заєць в “Алісі в країні чудес”. Ці ролі навчили грати на межі гумору й драми. Потім — “Виродок” Маріуса фон Маєнбурга у Театрі на Лівому березі, де Шефлер-начальник розкривав абсурд влади.
З 2015-го в ТЮГу на Липках Олександр розквітнув у класиці: Джордж Гіббс у “Нашому містечку” Торнтона Вайлдера передавав тендітність американської мрії, Георгій Незнамов у “Без вини винуватий” Островського — гостроту совісті. Агріппа в “Прекрасних сабінянках” Леоніда Андрєєва, Фантом у “Шинелі” Гоголя, Пітер Пен — кожна роль ніби шматок душі. Уявіть: хлопець, що літав з хлопцями в “Догори дном” Ксенії Драгунської, тепер мріє про великі реформи.
З 2019-го — повноцінний актор Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Тут Яго в “Отелло” — інтриган з диявольським блиском в очах, що змушує серце стискатися. Денніс і Перкінс у “З цією виставою щось не так”, ролі в “Робота з Тінню” та загадковому “Ha*l*t” — колаборативному “Гамлеті”, створеному під час війни за кордоном. Ця вистава, прем’єра якої відбулася в Києві у 2024-му, стала терапією для трупи: репетиції почалися в лютому 2022-го, а завершено в Берліні.
Колаборації з Дикім Театром (“Кицюня” Макдона — Джо) та Українським малим драматичним театром (“Блуд” за Пелевіним — Олександр Сірий) додали перцю. Перед кожною прем’єрою Соколов нервує, як школяр, але на сцені — лев.
- Ключові театральні ролі: Яго (“Отелло”), Гамлет (“Ha*l*t”), Джордж Гіббс (“Наше містечко”), Фантом (“Шинель”).
- Експерименти: провокаційні тексти Макдона, що ріжуть правду-матку.
- Вплив війни: театр як порятунок, де актори знаходять сили в Шекспірі.
Ці ролі не просто слова — вони пульсують реальним життям, роблячи Соколова мостом між класикою та сучасністю. Глядачі виходять з залу з катарсисом, а актор — з новими шрамами на душі.
Кіно та серіали: від епізодів до хітів на кшталт “Реваншу”
Кіно увірвалося в 2013-му епізодом Ромки Гусєва в “Жіночому лікарі-2”. Далі — лавина: Микита в “Сашці”, Пашка в “Лабіринтах долі”, Ігор Пухов у “Песі”. Серіали стали трампліном: Іван Шульженко в “Володимирській, 15”, Філін у “Нитках долі”, Паша в “Снайперші”.
Прорив — провідні ролі. Сергій Вишняк у “Таємницях” (2019) — син з таємницями, Влад у “Вище тільки кохання” (2018), Максим Бондаренко в “Моїй улюбленій Страшко” (2021) — бос з серцем. Гоша в “Любові з ароматом кави” (2020) — хлопець, що тікає від відповідальності, Роман у “Бідній Саші” (2020). Нещодавно — Ігор у “Реванші” (2024), економіст, чиє життя руйнує зрада заради кар’єри, і Костя в “Викраденій на Різдво” (2025).
| Рік | Проєкт | Роль |
|---|---|---|
| 2013 | Жіночий лікар-2 | Рома Гусєв |
| 2015 | Пес | Ігор Пухов |
| 2016 | Провідниця | Влад |
| 2019 | Таємниці | Сергій Вишняк |
| 2021 | Моя улюблена Страшко | Максим Бондаренко |
| 2024 | Реванш | Ігор |
| 2025 | Викрадена на Різдво | Костя |
Джерела даних: kinopoisk.ru, uk.wikipedia.org. Ця таблиця охоплює ключові роботи; повна фільмографія перевищує 40 проєктів. Соколов обирає ролі з глибиною — антигерої, що борються з демонами, резонуючи з глядачами в часи нестабільності.
Цікаві факти про Олександра Соколова
- Перша освіта — економіка, але сцени мріяв з дитинства; жартує, що “рахунки навчили терпінню до кастингів”.
- Під час повномасштабного вторгнення евакуювався, але повернувся: “Театр — моя терапія від апокаліпсису”.
- Режисерський дебют “Самотній Захід” (Мартин Макдон) здобув “Чорний лотос” 2025-го як вистава року.
- У “Ha*l*t” грає Гамлета — роль, репетиції якої почалися 24 лютого 2022-го; прем’єра в Києві — катарсис для нації.
- Любить іноземний театр: фанат Макдона та Шекспіра, мріє про бродвейський “Гамлет”.
Режисерський злет: “Самотній Захід” і визнання “Чорним лотосом”
2024-й — рік трансформації. Соколов дебютував як режисер постановкою “Самотній Захід” за Макдоном у Театрі на Лівому березі. Експеримент з формою: актори Андрій Ісаєнко, Дмитро Олійник, Григорій Наумов оживають ірландську провінцію, де самотність рве на шматки. Прем’єра шокувала: голі емоції, тіні минулого, рефлексія над війною. Глядачі плакали, критики аплодували.
У лютому 2025-го — “Чорний лотос”: вистава року для режисера Соколова та продюсерки Катерини Янюк. Ця нагорода — не випадковість, а визнання сміливості в часи, коли сцени гаснуть від сирен. Тепер планує нові проєкти, обіцяючи ще радикальніше.
Особисте життя: таємниця за кулісами слави
Соколов — майстер приватності. Ні дружини, ні дітей у пресі; фокус на кар’єрі. У ролях грає коханців і батьків, але в реальності — самотній вовк, що черпає натхнення з життя друзів і книг. Під час війни волонтерив, підтримував колег. “Сцена — моя сім’я”, — каже він. Ця загадковість додає шарму: фанати фантазують, а він посміхається в інтерв’ю.
Театр і кіно під час війни: Соколов як голос покоління
Повномасштабне вторгнення змінило все. Репетиції “Гамлета” перервалися сиренами, трупа евакуювалася до Берліна. Тамара Трунова завершила “Ha*l*t” — колективний сон про Шекспіра і реальність. Соколов у ролі принца Данського втілює сумніви нації: бути чи не бути? Повернення в Київ — тріумф.
Кіно не зупинилося: “Реванш” знятий у 2024-му, де Ігор — дзеркало морального краху. Соколов коментує: “Глядачі шоковані вчинками героя, бо впізнають себе”. Тренд — глибокі драми, де війна фон, а люди — центр. Його порада молодим акторам: “Не бійтеся болю — він робить гру живою”.
У 2026-му Соколов планує нові ролі та постановки. Чи стане він новим іконою українського мистецтва? З його темпом — без сумнівів. Сцена чекає, а ми — наступних прем’єр.