У серці промислової Макіївки, де гули металургійні гіганти й витав запах вугілля, 16 листопада 1980 року з’явився на світ Олександр Вікторович Клименко – фігура, яка згодом перетворить податкову систему України на арену власних амбіцій. Молодий бізнесмен, що виріс у тіні донецьких олігархів, він швидко піднявся до вершин влади, ставши міністром доходів і зборів у кабінеті часів Януковича. Але Революція Гідності 2014-го перевернула все: Клименко втік до Росії, де продовжив грати в політику з московського тіні, накопичуючи нові підозри та втрачаючи українське громадянство. Сьогодні, у 2026-му, його ім’я асоціюється з розшуком, санкціями та звинуваченнями у фінансуванні агресії – шлях від амбітного менеджера до проросійського емігранта вражає драматичністю.
Його кар’єра – це не просто посади, а ціла епоха податкових реформ, скандалів із мільярдами гривень і медійних баталій. Поки Україна боролася з корупцією, Клименко збирав активи, створював партії та медіа, що лунали з Москви. Розбір його біографії розкриває не лише факти, а й психологію людини, яка обрала бік агресора, коли вітри історії подули в інший бік.
Макіївка тих часів формувала характер: жорстка конкуренція, зв’язки понад усе. Олександр рано поринув у бізнес, але справжній прорив стався в держслужбі. Там, у лабіринтах податкових інспекцій, він навчився маневрувати мільярдами, що й призвело до міністерського крісла. Та після втечі його ім’я опинилося в досьє СБУ, а активи – під замком Заходу.
Раннє життя: від студентських років до перших бізнес-успіхів
Донецький державний університет управління став трампліном для Клименка. У 2002-му він отримав диплом магістра з фінансів, а вже за вісім років – магістра державне управління в Дніпропетровському інституті НАДУ. Наступний крок – кандидат економічних наук у 2011-му, теза про економіку національного господарства. Ця академічна база ідеально пасувала для податкової кар’єри, де цифри перетворювалися на владу.
Ще студентом, з 1997-го, Олександр разом із братом Антоном занурився в бізнес. Вони створили групу компаній “Анталекс” – комерційні структури, що консолідувалися до 2004-го. Це були роки хаосу 90-х: перепродаж, посередництво, перші зв’язки з великими гравцями Донбасу. У 2005-му Клименко продав свою частку, перейшовши в держслужбу. Чому? Бізнес давав гроші, але податки – вплив. Тут, у Донецьку, він усвідомив: справжні мільярди ховаються не в акціях, а в алгоритмах оподаткування.
Його перехід виглядав логічним – регіональна еліта любила “своїх”. З серпня 2005-го – заступник начальника податкової інспекції з великими платниками в Донецьку. Швидкий ріст: 2010-го – перший заступник, а з вересня – голова ДПА Донецької області. За президентства Януковича, звісно, це не випадковість.
- 2005: Вхід у податкову систему як заступник – перші контакти з олігархами.
- 2010: Керманич донецької податкової – контроль над регіональними потоками.
- Ранні активи: декларації показували скромність, але чутки про офшори вже витали.
Цей етап заклав фундамент: Клименко навчився балансувати між законом і вигідними угодами. Донеччина, з її шахтами та заводами, стала його школою, де податки – це не сухі відсотки, а інструмент лояльності.
Вершина влади: голова ДПСУ і міністр доходів
Лютий 2011-го: Клименко – заступник голови Державної податкової служби України. За дев’ять місяців – повноцінний голова. А 24 грудня 2012-го Янукович призначає його міністром новоствореного Міндоходів, що об’єднало податківців, митників і пенсійників. Посада тривала до 27 лютого 2014-го – рекорд для “регіонала” в часи кризи.
Що він встиг? Реформи звучали гучно: електронне адміністрування ПДВ, спрощена система оподаткування. Але критики бачили тінь: масове відшкодування ПДВ фіктивним фірмам, конвертаційні центри. За даними слідства, 2012-2013 – збитки на 6 млрд грн від заниження митної вартості. Міністерство перетворилося на машину для “віджиму” бізнесу, де лояльні отримували преференції.
| Посада | Дата | Ключові події |
|---|---|---|
| Заступник голови ДПСУ | 18.02.2011 | Початок реформ ПДВ |
| Голова ДПСУ | 07.11.2011 | Звання радника податкової служби |
| Міністр доходів і зборів | 24.12.2012 – 27.02.2014 | Скандали з відшкодуванням ПДВ (джерело: uk.wikipedia.org) |
Таблиця ілюструє блискавичний ріст, але за нею – тіні. Рейтинги “Фокус” і “Кореспондент” ставили його в топ-20 найвпливовіших: 17-е у 2012-му, 8-е у 2013-му. Нагороди сипалися: “Лицар Закону” від МВС, грамоти від місцевих рад. Та статки вражали: 2012-го – 850 тис. грн дивідендів, елітний годинник за 40 тис. дол. Життя міністра – бункер з соляною кімнатою, рингом і сауною в київській резиденції.
Скандали за міністерством: мільярди, що зникли
Головний хіт – “чорна бухгалтерія” ПДВ. Слідство стверджує: Клименко очолював злочинну організацію Януковича, розкрадав 3 млрд грн. Програмні фірми в Одесі, Києві, Харкові занижували імпорт – збитки величезні. Плюс конвертаційні центри: готівка за безготівку, ухилення від податків.
2014-го: арешт активів в Австрії, Швейцарії; заморозка ЄС. Інтерпол у розшук з 2015-го. Судові баталії тривають: ВАКС скасував заочний арешт 2020-го через технічності. Але у вересні 2025-го – нова підозра: пособництво РФ. Після втечі Клименко створив групу в Москві, що видобуває антрацит на окупованій Луганщині, зокрема шахту “Білоріченська”. Це не просто бізнес – це пальне для російської війни, за версією СБУ (джерело: chesno.org).
- Зловживання ст. 364 ККУ: розкрадання з бюджету.
- Фінансування Одеси 2 травня: Клименко виграв суд про спростування.
- Офшори на БВІ та Кіпрі: свідчення про фальсифікації 2019-го.
Ці епізоди малюють портрет: хитрий тактик, що завжди на крок попереду. Санкції ЄС зняли частково, але репутація – ні.
Цікаві факти про Олександра Клименка
Ви не повірите, але екс-міністр обожнював спорт: у його резиденції стояв боксерський ринг, а крісло для масажу коштувало 70 тис. євро – “все на зарплату”, запевняв він. Ще: пов’язаний з медіахолдингом “Вести”, де журналісти шепотіли про його тіньовий контроль. Партія “Успішна країна” (2015) пережила обшуки, перейменувалася на “Щаслива Україна”, але заборонена 2022-го Верховним Судом як проросійська. У соцмережах Клименко агітував за “Відновлення Донбасу” – з Москви, звісно. А от його брат Антон тихо продав активи 2014-го, уникнувши шоу.
Втеча 2014-го: нова глава в еміграції
Кінець лютого 2014-го: Майдан палав, Азаров пішов. Клименко з родиною евакуювався – “загроза життю”. Росія стала домом. Там – сайт oleksandr-klymenko.com, соцмережі, YouTube. Листопад 2014-го: ініціатива “Відновлення Донбасу”. Грудень 2015-го: голова “Успішної країни”. Партія намагалася йти на вибори, але зриви з’їздів, обшуки – кінець 2022-го.
Медіа: “Вести” фінансувалися з “відмитих” вагонів Unison, за Матіосом. Колишні журналісти вказували на Клименка як бенефіціара. У РФ – фінансово-промислова група, шахти на окупації. Позбавлення громадянства 2023-го Зеленським закріпило статус “втікача”.
Його риторика еволюціонувала: від реформ до критики Києва, підтримки “ДНР”. У 2026-му – тиша, але підозри лишаються. Клименко – символ “донецьких”, що обрали Кремль.
Спадщина і уроки: вплив на сучасну Україну
Реформи Клименка частково живуть: електронний ПДВ зменшив корупцію. Але ціна – мільярди втрат, довіра до податківців на нулі. Його кейс – класика: від сходження під крилом Януковича до ізоляції. Порівняйте з Курченком чи Портновим – схожі траєкторії.
У 2026-му, коли антикорупційна прокуратура (інший Клименко!) тисне на еліту, історія першого нагадує: влада тимчасова, а вибір – вічний. Шахти Луганщини досі дають вугілля, а розшук не спинить. Його шлях – метафора розколу: Донбас проти Києва, гроші проти принципів.
Така доля тих, хто ставить ставки на східний вітер. Україна рухається вперед, а Клименко лишається в тіні московських веж, де ехо минулих реформ затихає під гул нової війни.