Підполковник Збройних сил України Олег Тягнибок стоїть на передовій 128-ї окремої важкої механізованої бригади “Дике Поле”, де керує батальйоном безпілотних систем. Цей чоловік, народжений у Львові 7 листопада 1968 року, пройшов шлях від лікаря-хірурга до лідера націоналістичного руху, а нині — воїна, який разом із сином Гордієм захищає країну від російської агресії. Його історія сповнена гострих поворотів: студентські протести, парламентські баталії, революційні площі та окопи, де дрони стають ключем до перемог.
Львівські вулиці 1980-х бачили юного Олега, який ріс у родині медиків — батько Ярослав, майстер спорту з боксу та лікар збірної СРСР, мати Богдана, фармацевт. Нащадок священницької династії Цегельських по материнській лінії, Тягнибок рано вдихнув атмосферу патріотизму. Закінчивши школу №8 з золотою медаллю, він вступив до медінституту, мріючи про білу халатність, але доля закрутила інакше.
Армія Радянського Союзу кликала в 1987-му: два роки в протиповітряній обороні, звання єфрейтора. Повернувшись, Олег спалював комсомольський квиток разом із однодумцями — перші іскри національного пробудження. “Коли я повернувся з армії 1989 року, розпочалися акції національно-визвольної революції”, — згадував він пізніше. Санітар, медбрат, інтерн у львівських лікарнях — робота черствіла рутиною, але вогонь усередині палав.
Студентські роки: перші кроки в націоналізмі
У 1990-му Тягнибок ініціював Студентське братство при медінституті, очоливши його до 1991-го. Ці хлопці не просто гуляли — вони вимагали незалежності, боролися з комуністичними пережитками. Жовтень 1991-го: вступ до Соціал-національної партії України (СНПУ), де молодий активіст швидко піднявся — уповноважений з організаційної роботи, голова львівської та київської осередків.
Медичний диплом 1993-го не зупинив політичний порив. Паралельно юрфак Львівського університету — диплом юриста 1999-го. Робота в урології та хірургії загартовувала характер: ночі в операційних, відповідальність за життя. Але справжній виклик чекав у парламенті. У 1998-му блок “Менше слів” висуває його депутатом III скликання — 25-річний мажоритарник з №117 округу Львова. Комітет з бюджету, фракція УНР — Тягнибок уривається в еліту.
2002-й: переобрання від “Нашої України”. Тут розкривається його талант оратора — гострі промови про корупцію, національну гідність. Та партійні розколи наближаються. СНПУ трансформується 2004-го у Всеукраїнське об’єднання “Свобода”, і 14 лютого Тягнибок стає лідером. Цей крок розділив союзників, але запустив ракету.
Лідер “Свободи”: від маргінальності до прориву
“Свобода” під його крилом набирала обертів. Місцеві вибори 2006-го: перші фракції в радах. Гасло 2007-го “Свобода — єдина сила українців!” лунає на мітингах. 2010-й: перша президентська кампанія, 1,43% голосів — восьмий результат. Тягнибок стає голосом тих, кого ігнорували: селян, робітників, молоді з провінції.
Прорив 2012-го: 10,44% на парламентських, 37 мандатів, голова фракції VII скликання. “Свобода” увійшла до трійки сил, диктуючи національну повістку. Тягнибок блокує трибуни, вимагає люстрації, протидіє Януковичу. Скандали? Звісно. Виступ на Яворині 2004-го: слова про “москалів” і “жидву” вибухнули бомбою. Виключення з “Нашої України”, кримінальна справа — але суди виграні, лінгвістична експертиза Фаріон підтвердила: образ немає. Відкриті листи 2005-го проти “організованого єврейства” — контекст боротьби з олігархами, заперечує антисемітизм.
Ці бурі загартували образ бійця. Російська пропаганда полює: справа про Чечню 2014-го — фейк, брат Андрій теж у парламенті. Тягнибок відповідає: “У мене чимало друзів серед євреїв”. Фокус на українцях: земля селянам, мова державна, церква автокефальна.
Парламентські битви та президентські амбіції
У Раді Тягнибок — мотор фракції. Блокує закони про колгоспи, вимагає декомунізації. 2014-й: друга президентська, 1,16%, але голос Майдану. Пропозиції радикальні: енергонезалежність, Донбас під контролем. Нагороди сиплються: орден Володимира Великого, медаль “За жертовність”, Хрест ОУН 2024-го.
Ось хронологія ключових етапів його шляху. Перед таблицею варто наголосити: ці дати показують еволюцію від активіста до стратега.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1987-1989 | Служба в ППО | Загартування характеру |
| 1990 | Студентське братство | Перші протести |
| 1998 | Депутат III скликання | Вхід у парламент |
| 2004 | Лідер “Свободи” | Новий етап партії |
| 2012 | 37 мандатів | Пік популярності |
| 2023-2025 | ЗСУ, підполковник | Фронтова служба |
Дані з uk.wikipedia.org та file.liga.net. Таблиця ілюструє динаміку: від локальних акцій до національного масштабу, а нині — до фронту. Кожен етап додавав ваги його словам.
Революція Гідності: голос на барикадах
2013-2014: Майдан. Тягнибок — один із тризубів опозиції з Кличком і Яценюком. Блокує трибуну, організовує самооборону. СБУ фабрикує справу про “переворот” — закривають. 1 грудня 2013-го його промова: “Ми переможемо!” Надихає тисячі. Революція змінила Україну, а Тягнибок став символом незламності.
Постмайдан: партія слабшає, але націоналізм оживає. Переобрання лідером 2015, 2017, 2020. Фокус на деолігархізації, антикорупції. “Меч націоналізму здолає олігархів”, — заявляв він на віче 2021-го.
Фронт 2022-го: від політики до окопів
24 лютого 2022-го змінює все. Тягнибок призупиняє партійну роботу, йде добровольцем. Спочатку морально-психологічна підтримка в 128-й бригаді “Дике Поле”. 2023: заступник командира батальйону. 2025: підполковник, командир БпС — дрони реують небо над Запоріжжям, Бахмутом. Соцмережі: фото з бійцями, пости про перемоги. “П’ятий рік війни, а робота кипить”, — пише в X.
Син Гордій, старший лейтенант НГУ, поранений на Бахмуті травні 2024-го, евакуйований до Дніпра, відновився. Листопад 2025: медаль “За військову службу Україні”. Батько пишається: “Гордість народу!” Бригада “Дике Поле” — легенда, Тягнибок мотивує, як ніхто.
- Роль дронів: Батальйон нищить ворожу техніку, розвідує позиції — ключ до тактики.
- Мотивація: Зустрічі з бійцями, листи родинам — моральний щит.
- Адаптація: Від медика до технаря — вчиться новому на ходу.
Ці пункти показують, як Тягнибок еволюціонує: не стоїть осторонь, а веде. Фронт виявив його як стратега війни.
Родина: опора в тилу
Ольга Тягнибок, епідеміолог з Ходорова, — дружина понад 30 років. Разом виховали Ярину-Марію (1992), Дарину-Богдану (1995), Гордія (1997). Доньки — копії батька, син — воїн. ДТП 2015-го з дружиною та Гордієм — випробування, але родина тримається. Ольга веде господарство, підтримує. Брат Андрій — соратник у Раді. Греко-католики, патріоти — сім’я як фортеця.
Цікаві факти про Олега Тягнибока
- Золотий хрест від ветеранів “Галичини” 2010-го — за відродження пам’яті.
- Премія Леха Валези 2014-го — за свободу.
- Хобі: бокс від батька, туризм Карпатами.
- Перша робота — санітар, де рятував життя ще студентом.
- У 2024-му — Бойовий Хрест ОУН, у 2025 — “Хрест Військова честь” від ЗСУ.
Ці деталі малюють портрет не просто політика, а людини з плоті й крові, чиї цінності — в дії.
Націоналізм Тягнибока — не гасло, а стиль життя. Він формував дискурс: від “Просніться!” 2000-х до “Перемога буде!” на фронті. Критики бачать радикала, прихильники — пророка. У 2026-му, коли дрони його батальйону б’ють окупантів, сумнівів немає: Олег Тягнибок — живий приклад, що слова перетворюються на кулі.
Вплив на сучасний націоналізм
Його риторика оживила правий фланг: молодь у “Свободі”, ветерани на фронті. Аналіз трендів показує: після 2014-го націоналізм мейнстрімувався, Тягнибок — каталізатор. Пости з фронту набирають тисячі лайків — мотивація для покоління Z. “Ця війна завершиться українською перемогою”, — його слова з 2025-го.
Типові помилки критиків: плутати націоналізм з ксенофобією. Тягнибок акцентує: захист українців, не ненависть. Поради від нього: волонтерьте, навчайтеся, тримайте зброю. Кейс 128-ї бригади — приклад, як ідеологія працює в бою.
Родинні історії додають тепла: Гордій на фронті, доньки в тилу — вся сім’я в строю. Тягнибок не ховається за спинами, а веде прикладом. Його шлях нагадує Карпати: круті схили, але вершина манить. Батальйон дронів гуде, бійці тримають лінію — розмова про перемогу триває.