У серці Києва, де бруківка шепоче історії про боротьбу за незалежність, 1 квітня 1956 року з’явився на світ Володимир Станіславович Огризко – людина, чия кар’єра перетворилася на справжній дипломатичний епос. Від скромних початків аташе в радянському МЗС до крісла міністра закордонних справ України в розпал політичних бур 2007–2009 років, Огризко завжди стояв на передовій захисту національних інтересів. Його шлях – це не просто ланцюг посад, а жива мозаїка рішень, що формували зовнішню політику молодої держави, від підтримки Грузії проти російської агресії до гострих протистоянь з Москвою.
Народжений у столиці Української РСР, Володимир Огризко рано вдихнув атмосферу міжнародних інтриг. Закінчивши Київський національний університет імені Тараса Шевченка в 1978 році за спеціальністю “міжнародні відносини” з кваліфікацією референта-перекладача з німецької, він одразу ступив на дипломатичну стежку. Кандидат історичних наук з 1986-го, Огризко володів німецькою та англійською досконало, що стало його пропуском у світ великої політики. Ця освіта не просто папери – вона ковала характер стратега, здатного розбирати геополітичні вузли з холоднокровністю шахіста.
Сьогодні, у 2026 році, Огризко продовжує впливати на дискурс: як проректор з міжнародної діяльності Київського університету імені Бориса Грінченка з 2022-го, головний радник правління “Укрнафти” та керівник Центру досліджень Росії. Його прогнози про розпад РФ, озвучені в інтерв’ю та книгах, звучать як попередження, що резонують у часи повномасштабної війни.
Ранні роки: від київських дворів до перших кроків у дипломатії
Київ 1950-х – місто, де радянська мрія перепліталася з тихим опором. Володимир Огризко ріс у цій атмосфері, де середня школа з відзнакою стала трампліном до елітного КНУ. Уявіть юнака, який ковтає книги про міжнародні конфлікти, поки ровесники грають у футбол. Його дипломна робота та кандидатська дисертація з історії відображали гострий розум – фокус на глобальних процесах, що згодом допоміг у реальних кризах.
1978 рік став поворотним: після університету Огризко вступив до апарату МЗС УРСР як аташе відділу преси. Це був світ секретних шифровок і прес-релізів, де кожен рядок міг вплинути на імідж Союзу. Служба в Збройних Силах СРСР з 1981 по 1983 рік – термінова, але дисциплінуюча – додала стійкості. Повернувшись, він швидко піднявся: другий і третій секретарі відділу преси, де вчився маневрувати між радянською цензурою та правдою.
Цей період закаляє характер. Огризко не просто виконував накази – він аналізував, прогнозував. З 1981 по 1983-й як другий секретар посольства в Індії він торкнувся Азії, де дипломатія нагадувала екзотичний базар інтриг. Повернення до Києва принесло посади радника відділу головного радника та політичного аналізу МЗС України вже в 1991-му, коли СРСР тріщав по швах.
Незалежність і перші виклики: радник, посол, будівничий нової дипломатії
Розпад Союзу – хаос для одних, шанс для Огризка. У 1992-му йому присвоїли ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України. Радником посольств у ФРН (1992–1994, 1994–1996) та Австрії (1993–1994) він прокладає мости для Києва в Європі. Уявіть: молода Україна шукає союзників, а Огризко переконує німців і австрійців у нашій надійності. Його стиль – прямота з шармом, німецька мова лилася як річка Дунай.
З 1996 по 1999-й керує Управлінням зовнішньої політики Адміністрації Президента – серце стратегічного планування. Тут народжуються перші концепції євроінтеграції. Кульмінація: 1999–2004 роки як посол в Австрії та постійний представник при ООН у Відні. Відень – дипломатичний хаб, де Огризко лобіює українські інтереси в ОБСЄ, МАГАТЕ. Він не просто протоколи підписував – будував альянси, що витримали випробування часом.
- Ключові досягнення в посольствах: Посилення відносин з ЄС, підготовка до вступу в СОТ, культурні ініціативи, що розтопили лід недовіри.
- Особливий акцент: Робота з міжнародними організаціями – від прав людини до ядерної безпеки.
- Особиста нотка: Баланс між Віднем і Києвом, де родина підтримувала його в довгі відрядження.
Після Відня – посол з особливих доручень у МЗС (2004–2005), фокус на євроатлантичній інтеграції. Це фундамент для майбутнього міністерства.
Вершина влади: міністр закордонних справ у часи випробувань
2005–2007: перший заступник міністра під Борисом Тарасюком. Політична криза 2007-го кидає виклик: Верховна Рада блокує призначення Огризка міністром 31 січня, але після відставки Тарасюка він виконує обов’язки до березня. Нарешті, 18 грудня 2007-го – офіційне призначення в уряді Тимошенко. Це міністерство – як танкер у штормі: Бухарестський саміт НАТО, де Україна не отримала МAP, але Огризко б’ється за ПДЧ.
2008-й – вогонь: війна Росії з Грузією. Огризко й заступник Єлісєєв отримують грузинський Орден Честі за підтримку. Він доручає дипломатам розповідати світу про Тимошенко? Ні, фокус на агресії РФ. Протести проти посла Черномирдіна, програш у Гаазі з Румунією за Зміїний – болісні поразки, але й уроки. Його слова про РФ: “Росія експортує не лише газ, а й корупцію” – гострі, як скальпель.
Відставка 3 березня 2009-го – 250 голосів “за”, звинувачення в дискредитації уряду. Та Огризко не зламався: одразу в РНБО як перший заступник секретаря (березень 2009 – лютий 2010).
| Період | Посада | Ключова подія |
|---|---|---|
| 2007–2009 | Міністр ЗС | Підтримка Грузії, НАТО-саміт |
| 2009–2010 | Заступник секретаря РНБО | Безпекові стратегії |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, lb.ua.
Політичні та громадські баталії: від партій до аналітики
Вересень 2010-го: вступ до “Нашої України”, але 2012-го вихід – партія не виправдала очікувань. Балотування 2012-го від УРП “Собор”, 2014-го мажоритарка від “Ми українці” (223 округ, 10,81%, третє місце). Євромайдан 2014-го: відкрите звернення до Заходу – крик душі проти байдужості, нагадування про Голодомор і Югославію. Це не просто текст – апеляція до совісті світу.
З 2014-го (або 2015-го за ESU) очолює Центр досліджень Росії – платформа для розбору кремлівських планів. Книги “Розпад Росії: загроза чи шанс?” (2021) та інші – бестселери для патріотів. ФОП з 2019-го в PR, правління антикорупційних ГО.
Сучасний Огризко: експерт у часи війни
2022-й приніс проректорство в університеті Грінченка – передача знань новому поколінню. Радник “Укрнафти” з 2024-го, академік Української академії геополітики. У 2025–2026 роках – зірка ефірів: прогнози про “неочікуваний сценарій” для РФ, стратегії проти Путіна, ядерні погрози. На YouTube та в інтерв’ю (Espreso, Glavred) він розкриває сценарії розпаду агресора, поєднуючи досвід з інтуїцією.
Його бачення: гаряча фаза війни не скінчиться 2025-го, але сюрпризи для Москви неминучі. Премія імені Павла Штепи 2025-го – визнання за внесок у правду про Росію.
Цікаві факти з життя дипломата
- Огризко – один з небагатьох, хто отримав Орден Честі від Грузії за 2008-й, ставши символом солідарності.
- Його син Ростислав – дипломат другого класу в МЗС, династія слуг держави.
- У книгах прогнозував розпад РФ ще до 2022-го – віщун геополітики?
- Троє дітей, дружина Ольга – опора в бурхливому житті, де Відень і Київ злиті в одне.
- Великий хрест Трьох Зірок від Латвії – за солідарність з Балтією проти РФ.
Ці перлини роблять Огризка не іконою, а живою легендою.
Сім’я – таємниця за сімома печатками, але відома: дружина Ольга, син Ростислав (директор департаменту МЗС), дві доньки. Нагороди сяють: Орден “За заслуги” III (2006), Хрест Мазепи (2010), іноземні ордени. Огризко – стратег, чиї кроки досі відлунюють у коридорах влади та ефірах, де Україна бореться за майбутнє.
Його шлях нагадує ріку Дніпро: спокійна на поверхні, але потужна в глибині. У 2026-му Володимир Огризко продовжує надихати – коментарями про гарантії безпеки поза НАТО, стратегії миру без компромісів. Це не кінець історії, а новий виток дипломатичного марафону.