Сніг хрустів під ногами маленького Миколи Пахло в калузьких провулках, де вітер з Волги ніс холод радянської епохи. Народжений 17 грудня 1947 року в Калузі, РРФСР, він виріс у родині, де батько-гірник Ян Робертович Пахло, напівестонець з російськими коренями, і мати Катерина Павлівна Кваснікова боролися за шматок хліба в повоєнній бідності. Прізвище Азаров, яке стало брендом, з’явилося пізніше – то від бабусі Азарової, у якої він гасав дитинство, то від села Азарово, чи навіть від майбутньої дружини. Цей чоловік, геолог за фахом, піднявся до прем’єрського крісла України в 2010–2014 роках, а нині, у 2026-му, вещає з російського ТБ, заочно засуджений до 15 років за держзраду.
Його шлях – як шахтний ствол: глибокий, темний місцями, з раптовими обвалами. Від донецьких копалень до київських кабінетів, від податкових рейдів до Євромайдану. Азаров керував економікою країни під час буму і кризи, підписував Харківські угоди з Росією, а потім втік, залишивши уряд у хаосі. Сьогодні, у віці 78 років, він академік Російської академії наук, попри нульовий індекс Хірша, і продовжує коментувати “денацифікацію” України з Москви.
Така біографія Миколи Азарова сповнена контрастів: науковець, що став “господарником”, технократ, якого звинувачують у репресіях, емігрант, який мріє про “уряд у вигнанні”. Розберемося, як цей калужанин став ключовою фігурою Партії регіонів і чому його ім’я досі викликає суперечки.
Ранні роки: калузьке дитинство серед шахтарських будинків
Калуга 1940-х – сіре місто на Оці, де післявоєнний голод змішувався з мріями про краще. Батько Яна Пахло, ветеран війни, копирсався в земних надрах як гірничий інженер, а мати Катерина працювала на залізниці. Микола, найменший у сім’ї, ріс під опікою бабусі Азарової – звідси, ймовірно, і прізвище, яке він узяв у 30 з гаком. Дитинство минало в грі на засніжених вулицях, де замість іграшок – шматки вугілля, а мрії – про далекі родовища.
Сім’я не була заможною: батько часто бував у відрядженнях, мати – на змінах. Хлопець рано звик до самостійності, допомагаючи по господарству. Ці роки закалені, як сталь у домні, – Азаров згодом згадував їх у книгах як школу витримки. Ви не повірите, але цей худорлявий юнак з чорною шевелюрою, якого важко впізнати на фото, став символом “донецької сили”.
У 17 він уже мріяв про геологію – професію батька. Калуга дала перші уроки: тут він зрозумів, що багатство ховається під землею, і це стало лейтмотивом усієї кар’єри. Перехід до дорослого життя був плавним, без драм, але з твердим характером, який проявився пізніше в податкових війнах.
Освіта та науковий злет: від МДУ до докторського звання
Московський державний університет імені Ломоносова у 1971-му став трампліном. Азаров закінчив геолога-геофізика, їздив на практику до ФРН – рідкісна нагода для радянського студента. Там, серед західних технологій, він ковтав знання про сейсмічні хвилі та родовища, як губка воду. Доктор геолого-мінералогічних наук у 1986-му, професор у 1991-му, член-кор НАН України у 1997-му (позбавлений 2022-го) – науковий шлях блискучий, з понад 100 працями.
Ключові теми: моделювання канальних хвиль у пластах, шахтна сейсміка, екологія вуглевидобутку. Книги “Геологічні моделі золоторудних родовищ Українського щита і Донбасу” та “Все про податки” – місток від науки до політики. У Тулі, на комбінаті “Тулавугілля”, він головним інженером керував дільницями, де пил забивав легені, а тиск вимагав сталевих нервів.
Потім Москва – Підмосковний НДІ вугільної промисловості, кандидатська дисертація. Але серце тягнуло на схід: у 1984-му переїзд до Донецька, де заступник, а згодом директор Українського НДІ гірничої геології. Тут Азаров розквітнув – Донецьк став його фортецею, де геологія змішалася з політикою. uk.wikipedia.org підтверджує ці етапи як фундамент кар’єри.
Донецький період: від інституту до партійних з’їздів
Донецьк 1980-х – індустріальний гігант, де вугілля визначало долі. Азаров очолив інститут, розробляючи технології для шахт. 1990-го – делегат XXVIII з’їзду КПРС, кандидат на голову обкому КПУ. Радянська система тріщала, але він адаптувався блискавично.
1992-й: голова Громадського конгресу в Донецьку, 1993–1994 – Партія праці. Тут формувався “регіонал”: економіка понад усе, Росія як брат. 1994-го – нардеп II скликання від Петровського округу, голова бюджетного комітету. Він уже тоді ламав стереотипи – технократ у політиці.
Цей період – як сходи драбини: кожна сходинка зміцнювала впливи. Азаров увійшов до Валютно-кредитної ради КМУ, став членом РНБО. Донеччина дала команду: Янукович, Ахметов – і Азаров як фінансовий мозок.
Голова ДПА: податкові рейди та “азаровщина”
Жовтень 1996-го – голова Державної податкової адміністрації. Збір податків злетів: з 1,2 млрд грн до 1,8 млрд у 1997-му. Але методи жорсткі: погроми в “Сільських вістях”, тиск на банк “Слов’янський”. “Кровосисів бюджетних коштів ліквідуємо” – фраза, що стала мемом.
Він увійшов до Вищої економічної ради президента, Координаційного комітету з корупції. До 2002-го ДПА під ним – машина: борги стягнуті, але скарги на свавілля. lb.ua описує це як епоху “азаровщини” – ефективність з репресіями.
Відставка 2002-го – не кінець, а пауза. Азаров уже лідер Партії регіонів (голова 2001-го, політрада 2003-го).
Міністр фінансів: бюджети Януковича та Тузла
Листопад 2002-го – перший віцепрем’єр і міністр фінансів у уряді Януковича. Податковий кодекс переглянуто: ПДВ до 17%, пільги експортерам. Автор 14 бюджетів, зростання ВВП 12% у 2004-му.
Серпень 2006 – грудень 2007: вдруге на тій же посаді. Тузла – керівник делегації, зближення з РФ, ЄЕП. Грудень 2004-го – в.о. прем’єра після Януковича. Фінансист, що мріяв про “Єдину Росію” з Україною.
- Досягнення: Зростання резервів, стабілізація гривні.
- Критика: Пільги олігархам, борги.
- Наслідки: База для прем’єрства.
Після списків ці списки показують баланс: успіхи з тінями. Перехід до прем’єрства був логічним – Янукович довіряв “своєму геологу”.
Прем’єр-міністр: реформи, Євро-2012 і Харківські угоди
Березень 2010-го – прем’єр (242 голоси ВР). Голова ПР до 2014-го. Податковий кодекс (спрощенка, але протести “Податковий майдан”). Пенсійна реформа: стаж до 35 років для чоловіків. Євро-2012: інфраструктура з “відкатами” до 40%.
Харківські угоди 2010-го – ЧФ РФ до 2042 за газ. ВВП +33% номінально 2010–2013, але борг з 227 до 480 млрд грн, резерви впали з 38 до 17 млрд. Зовнішня політика: ЛатАм, Азія, але акцент на РФ.
| Рік | Подія | Наслідки |
|---|---|---|
| 2010 | Призначення прем’єром | Економічний буми |
| 2010 | Харківські угоди | Газ за флот (до 2042) |
| 2011 | Податковий кодекс | Протести, спрощенка |
| 2012 | Євро-2012 | Стадіони, скандали |
| 2013 | Призупинення Угоди з ЄС | Євромайдан |
| 2014 | Відставка | Втеча |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, chesno.org. Таблиця ілюструє пік і падіння.
Уряд Азарова – як танк: вперед, але з пробоїнами. Зростання, та криза 2012-го – дефляція 0,2%.
Євромайдан, відставка та втеча
21 листопада 2013-го – призупинення асоціації з ЄС. Протести вибухнули, Азаров назвав майданутних “терористами”. 28 січня 2014-го – відставка, виліт до Відня приватним бортом. Особняк сина в Австрії, родина в РФ.
Санкції ЄС, США, Канади. Арешти активів. Інтерпол у розшук 2015-го.
Еміграція: від “уряду в вигнанні” до академіка РАН
У Москві – “Комітет спасіння України” 2015-го, книги “Уроки Майдана”, “Долю не обирають”. Виправдовує агресію РФ: Буча – фейк, НАТО наступає. Telegram-канал з пропагандою.
2025: академік РАН (травень), попри нуль Хірша. 3 грудня 2025 – заочний вирок Печерського суду: 15 років за держзраду, виправдання агресії (ст. 111, 436-2 ККУ). СБУ: співпраця з Кремлем. У 2026-му – у ефірах РФ, санкції РНБО 2023-го, позбавлення нагород.
Сім’я: дружина Людмила (1946, викладачка), син Олексій (1971, нардеп ПР, санкції), онука (2007). Живуть тихо, активи в Австрії/РФ.
Цікаві факти про Миколу Азарова
- Знайшли квартиру з іконами XIX ст., Репіним, шаблею – колекціонер у втечі.
- Видав роман “Долю не обирають” – геолог як письменник.
- Повний кавалер ордена “За заслуги” (позбавлений 2024).
- У 2016-му суд скасував арешт пенсії – 585 тис. грн переплати.
- Блогер: мільйони переглядів антиукраїнських роликів.
Ці перлини роблять біографію ще колоритнішою, ніби шахтний самородок у багні.
Азаров – символ епохи: від шахт до санкцій, від бюджетів до блогів. Його спадщина – реформи з тінню, уроки для майбутніх прем’єрів. Чи повернеться він? Історія любить сюрпризи, як раптові газові родовища.