Шістнадцятого лютого 1972 року у Львові з’явився на світ хлопчик, який згодом перетворить слова на зброю, а кризи – на можливості. Михайло Михайлович Подоляк, радник керівника Офісу Президента України з квітня 2020 року, пройшов шлях від білоруських редакцій опозиційних газет до кабінету на Банковій. Політтехнолог, журналіст, антикризовий менеджер – його кар’єра нагадує динамічний трилер, де кожен поворот відкриває нові грані характеру. Сьогодні, у 2026 році, Подоляк залишається одним з найвпливовіших голосів в українській політиці, особливо в інформаційній війні проти агресора.
Дитинство Михайла минало на Західній Україні, у ритмі львівських вуличок і волинських лісів Нововолинська. Батьки, скромні люди з Луцька, виховували сина в атмосфері працьовитості та патріотизму. У 1989-му, коли Радянський Союз хитався, сім’я переїжджає до Мінська. Там юний Подоляк обирає медицину – Білоруський державний медичний університет стає його альма-матер. Але скальпель так і лишається в шухляді: журналістика кличе сильніше, ніби магніт для гострого розуму.
Цей вибір визначає все. Уже в 1990-х Подоляк пише для білоруських видань – “FM-бульвар”, “Час”, “Народна воля”, “Білоруська ділова газета”. Його перу довіряють гарячі теми, а стиль – гострий, як лезо. Та справжній виклик приходить у 2002-му.
Білоруський період: бій з режимом Лукашенка
Уявіть: молода Білорусь, де опозиція ще дихає, а КДБ чатує за рогом. Подоляк публікує в газеті “Наша свобода” статтю “Конфіденційно” – різкий укол у бік режиму. Він звинувачує Лукашенка в гальмуванні союзництва з Росією і розкриває тертя між головою КДК Анатолієм Тозіком та генпрокурором Віктором Шейманом. Реакція миттєва: позов на 120 тисяч доларів. Суд Московського району Мінська 2 серпня 2002-го задовольняє його частково – газета платить 54 тисячі, Подоляк – 2700. Видання закривають, але Михайло стоїть на своєму: “Це політичне замовлення, щоб захистити честь Лукашенка”.
Два роки потому історія повторюється з новою силою. Як заступник головного редактора “Времени”, Подоляк пише про потенційних наступників диктатора. 21 червня 2004-го до квартири вриваються енкаведисти: пів години на збори речей, депортація в Україну з забороною в’їзду на п’ять років. “Я знав, що це через мою статтю, – згадував пізніше Подоляк. – Режим боїться слів більше, ніж кулеметів”. Цей епізод загартовує його, перетворюючи журналіста на воїна інформаційного фронту.
Повернення додому стає переродженням. У 2005-му Михайло очолює “Українську газету”. Тут вибухає скандал з розслідуванням “Таємна вечеря” про отруєння Віктора Ющенка – причетні Жванія та Червоненко. СБУ і Генпрокуратура допитують його як свідка, вимагають джерела. Подоляк відмовляє: журналістська етика понад усе. Тиск змушує відкласти продовження, але репутація “інформаційного кілера” закріплюється.
Від редакторського крісла до політтехнологічних висот
2006 рік – поворотний. Подоляк стає фрілансером на “Обозревателі”, радником бізнесмена Михайла Бродського. З грудня 2011-го – шеф-редактор сайту, де бере інтерв’ю в Януковича в Межигір’ї. То був час, коли журналістика змішується з політикою. Паралельно він реєструє консалтингову фірму: репутаційний менеджмент, кризові комунікації для клієнтів з України, Росії, Білорусі.
Серед замовників – Юрій Іванющенко (спростування кримінальних чуток 2011-го), Сергій Льовочкін (вибори 2012-го), Сергій Думчев на мерських виборах 2015-го. Кампанія Думчева – легенда: носоріг як тотем, понад 100 мільйонів гривень, 3,92% голосів. Критики кидають каміння – зв’язки з “регіоналами”, фейки. Але Подоляк парирує: робота за гроші, без ілюзій. До 2019-го він критикує “Слугу народу” та Єрмака, та доля зводить саме з ними.
Уявіть іронію: той, хто пікнікував у Межигір’ї, тепер на Банковій. З 2019-го Подоляк серед “5-6 менеджерів Зеленського”, допомагає з медіастратегією. Квітень 2020-го – офіційно радник Андрія Єрмака. Роль? Антикризовий менеджер: готує міністрів до ефірів, формує тези, бореться з “тактикою німоти”.
Радник у часи випробувань: від пандемії до повномасштабної війни
2022-й змінює все. 24 лютого Подоляк стає голосом Офісу Президента в медіа. З 28-го – у делегації на переговорах з росіянами в Білорусі. Спочатку оптимістичні нотки: “Рух до компромісу”. Та реальність жорстока: “Переговори з середньовіччям неможливі”. З того часу – щоденні брифінги, пости в Telegram (понад 350 тисяч підписників 2025-го), коментарі для BBC, DW.
У 2025-2026 роках Подоляк – ключовий гравець у дискусіях про кінець війни. В ефірах 24 Каналу пророкує: “Війна скінчиться, якщо Захід дасть три речі – авіацію, далекобійні ракети, санкції”. Про Путіна в 2026-му: “Він змушений на компроміси”. Зустрічається з блогерами, реагує на Трампа: “Його шоу – не загроза, а шанс”. Його стиль – прямота з іронією: “Росія не готова до війни, бо думала, що ми здамося за три дні”.
Вплив зростає: третє місце в рейтингу “Фокус” 2020-го, орден Литви 2023-го. Але критика не вщухає – інтерв’ю “Дощу”, брат у Росії. Подоляк відповідає фактами, не емоціями.
Хронологія ключових етапів кар’єри Михайла Подоляка
Щоб краще орієнтуватися в динамічному шляху Подоляка, ось структурована таблиця основних віх. Вона базується на перевірених даних з авторитетних джерел.
| Рік | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 1972 | Народження | 16 лютого, Львів |
| 1989 | Переїзд | До Мінська, навчання в медуніверситеті |
| 1990-і | Журналістика | Видання Білорусі: “Час”, “Народна воля” тощо |
| 2002 | Перший скандал | Штраф від Тозіка $2700 |
| 2004 | Депортація | КДБ, газета “Время” |
| 2005 | “Таємна вечеря” | Розслідування про Ющенка, допит СБУ |
| 2011 | Шеф-редактор | “Обозреватель”, інтерв’ю Януковичу |
| 2015 | Кампанія Думчева | Носоріг-тотем, 100+ млн грн |
| 2020 | Радник ОП | Андрій Єрмак |
| 2022 | Переговори | З росіянами, інформаційна політика |
| 2023 | Орден | Командор Литовського Гедимінаса |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, tsn.ua. Ця таблиця ілюструє, як хаотичні старти переростають у стратегічний успіх. Кожен етап – урок стійкості, який Подоляк застосовує зараз.
Особисте життя: за лаштунками публічності
Михайло – людина непублічна, але сім’я – його фортеця. Одружений з Марією Подоляк (Дамаскіною), успішною бізнесвумен і мамою трьох дітей: двох синів та доньки. Марія підтримує чоловіка, балансуючи кар’єру з родиною. Батьки в Луцьку – тиха опора.
Тінь на репутації – брат Володимир (1965–2024), громадянин РФ, за даними ЗМІ – полковник ФСБ чи ГРУ на пенсії. Помер у травні 2024-го. Подоляк коментує стримано: “Звичайний пенсіонер”. Ця історія додає драми, але не зламує – Михайло фокусується на Україні.
Цікаві факти про Михайла Подоляка
- Медичний диплом так і не використав – обрав “лікувати” суспільство словами.
- Інтерв’ю Януковичу в Межигір’ї 2011-го – один з останніх доступів до резиденції.
- Носоріг Думчева 2015-го став мемом: витрати 100 млн грн на екзотичний імідж.
- У 2025-му Telegram-канал перевищив 350 тисяч – платформа для “гарячих” заяв про війну.
- Орден від Литви 2023-го – за внесок у боротьбу з агресією.
Ці перлини показують: за фасадом стратега ховається людина з гумором і фантазією. Вони роблять біографію живою, ніби розмова за кавою.
Подоляк продовжує формувати наратив України в світі. Його прогнози про 2026-й – не фантазії, а розрахунок: тиск на Росію, підтримка Заходу. У часи, коли слова важать як снаряди, такий голос – безцінний актив. Історія Михайла нагадує: з будь-якого вигнання можна повернутися переможцем.