Уявіть маленького чоловічка зростом лише 164 сантиметри, який вибухав на екрані, ніби феєрверк у тихому провінційному містечку. Луї де Фюнес, народжений 31 липня 1914 року в Курбевуа під Парижем, став легендою французького кіно, знявшись у 153 фільмах і зібравши мільйони глядачів сміхом. Його смерть 27 січня 1983 року від серцевого нападу не стерла слідів: серії про жандарма з Сен-Тропе та Фантомаса досі крутять по телевізорах, а гримаси лишаються еталоном комедії. Цей актор не просто грав – він оживав ролі, перетворюючи буржуа на карикатуру, а хаос на симфонію абсурду.
Фюнес вирізнявся темпераментом, що рвав шаблони. Його міміка – сорок облич на хвилину, за прізвиськом від критиків – робила слова зайвими. Партнери по зйомках, як Жан Маре чи Бурвіль, зізнавалися: з ним сцени виходили живішими за будь-який сценарій. А глядачі? У 1960-1970-х його фільми очолювали бокс-офіс Франції сім разів, збираючи понад 17 мільйонів квитків на “Велику прогулянку”.
Його шлях до слави виявився марафоном терпіння. Син іспанських емігрантів – батько Карлос де Фюнес де Галарза, аристократ і торговець діамантами, мати Леонор Сото Регера з Галісії – Луї ріс у Парижі, вільно говорячи французькою, іспанською та англійською. Дитинство минуло в бідності після краху бізнесу батька, тож хлопець мийов взуття, бухгалтером, кушніром. Але душа тягнулася до мистецтва: малював карикатури, граючи джаз на піаніно в пігальських барах.
Ранні роки: Від піаніно до театральних підмостків
Школа для Фюнеса стала полем битви, де він програв битву за оцінки, але виграв талант до пародій. У ліцеї Кондорсе його гнали за пустощі, тож юнак кинув навчання й поринув у богемне життя. Паризькі кабаре Pigalle стали його університетом: там, за піаніно, він імпровізував, копіюючи Дональда Дака – звідси й той фиркаючий сміх, що став фірмовим. “Я вчився сміятися над світом, бо світ не сміявся надо мною”, – згадував він пізніше.
Перший шлюб 1936 року з Жермен Карруає приніс сина Даніеля, але розпався 1942-го через бідність і війну. Під час окупації Луї викладав сольфеджіо, уникаючи фронту як резервіст. Доля звела з Морісом Шевальє, який пророкував: “Ти станеш зіркою, малий”. 1943-го – другий шлюб з Жанною Бартелемі де Мопассан, нащадком письменника, сини Патрік (лікар) та Олів’є (актор і пілот Air France). Ця родина стала опорою до кінця.
Театр кликав сильніше за кіно. У трупах “Les Branquignols” та “Les Burlesques de Paris” Фюнес грав коміка, піаніста, накопичуючи досвід. Дебют у фільмі “Барбізонська спокуса” 1945-го – епізод портьє – не приніс слави. Два десятиліття дрібних ролей: водії, офіціанти, злодії. Але 1956-й “Через Париж” з Бурвілем показав іскру – м’ясник Жамб’є з його гримасами запам’ятався.
Прорив: Від “Не спійманого – не злодія” до зіркового олімпу
1958 рік став поворотом. У “Не спійманому – не злодії” (La Traversée de Paris) Фюнес зіграв хитрого ринкового торговця Блеро – роль, що вибухнула касою. Критики зауважили: “Він не грає, він існує в абсурді”. За цим пішли “Роззяв” (1965) з Бурвілем, де дует геніїв створив хімію, ніби шампанське з трюфелями.
1963-й “Пік-Пік” приніс першу головну роль. А 1964-го – буревій: “Жандарм із Сен-Тропе” Жана Жіро стартував серію з семи фільмів про Людовика Крюшо, жандарма-невдаху. Паралельно трилогія “Фантомас” з Жаном Марє: комісар Жюв у ролі гримасливого антагоніста злодія. Ці стрічки зібрали понад 20 мільйонів глядачів кожна, перетворивши Фюнеса на короля бокс-офісів.
Співпраця з режисерами визначала епоху. Жерар Урі в “Великій прогулянці” (1966) з Андреа Пардініаном – найкасовіший фільм Франції з 17,27 млн глядачів. “Оскар” (1967) – фарс про мафіозі-бізнесмена. Кожен проект розкривав нові грані: від авторитарного буржуа до диригента в “Людський оркестр” (1968).
Цікаві факти про Луї де Фюнеса
- Трояндовий селекціонер: У шато де Клермон актор виростив сад з 2000 кущів, вивівши сорт “Rosa ‘Louis de Funès'” – помаранчеву гібридну чайну троянду. Сьогодні її продають у Meilland.
- Джазовий майстер: До слави грав у Pigalle, імпровізуючи пародії. Написав п’єси для піаніно, мріяв стати музикантом.
- Дональд Дак як вчитель: Фірмовий вереск і гримаси – наслідок перегляду мультиків з качкою. “Він навчив мене бути собою”, – жартував Фюнес.
- Католик-інтроверт: За кадром – сором’язливий, побожний, уникав світських раутів. Жив тихо, як буржуа з його фільмів.
- Сучасний відбиток: Персонаж Скіннер у “Рататуї” (Pixar, 2007) натхненний ним. 2020-го вийшли доку “Louis de Funès, créature / créateur”.
Ці штрихи роблять Фюнеса не просто коміком, а людиною з глибиною, де сміх ховає біль.
Золотий період: Ікони ролей і серії, що завоювали світ
Серія “Жандарм” – шедевр. Від першого “Жандарма з Сен-Тропе” (1964) до фінального “Жандарм і жандарметки” (1982) Крюшо еволюціонував від тирана до героя-пароди. Партнер Мішель Галабру додавав контрасту: дует як Том і Джеррі у формі. Фільми сатиризували бюрократію 1960-х, резонуючи з протестами мая 68-го – буржуа під прицілом сміху.
“Фантомас” – інший хіт: трилогія (1964-1967) з масками, погонями, де Жюв краде шоу. “Велика прогулянка” – антивоєнна комедія про порятунок британських пілотів, де Фюнес як диригент Август Ков’єль виводить на вершину. “Крила або стегно” (1976) з Колюшем – битва поколінь у світі фастфуду.
Щоб розібратися в успіху, ось топ-10 фільмів за касовими зборами та популярністю. Ця таблиця показує, як Фюнес домінував.
| Фільм | Рік | Ключова роль | Глядачі (млн) | Чому хіт? |
|---|---|---|---|---|
| Велика прогулянка | 1966 | Август Ков’єль | 17.27 | Антивоєнний фарс з Пардініаном |
| Жандарм повертається | 1968 | Крюшо | 11.08 | Продовження серії з Галабру |
| Фантомас розлючений | 1965 | Жюв | 11.37 | Погоні та маски |
| Оскар | 1967 | Антімій | 9.52 | Фарс про багатія |
| Жандарм із Сен-Тропе | 1964 | Крюшо | 7.82 | Старт серії |
| Роззяв | 1965 | Леонардо | 7.20 | Дует з Бурвілем |
| Крила або стегно | 1976 | Дюшмен | 12.78 | З Колюшем |
| Фантомас | 1964 | Жюв | 9.26 | Поп-злочин |
| Маленький бачальник | 1968 | André Castagnier | 7.50 | Сатира на бізнес |
| Безумство величі | 1971 | Дон Саллюсти | 7.58 | Іспанський фарс |
Дані з uk.wikipedia.org та imdb.com, станом на 2026 рік, базуються на історичних бокс-офісах Франції.
Кожен хіт – урок майстерності. У “Оскарі” Фюнес жонглює гримасами, як циркач м’ячами, показуючи, як гроші руйнують людину. Серії еволюціонували: жандарм ставав людянішим, відображаючи зміни суспільства.
Стиль гри: Міміка як зброя та сатира на буржуазію
Фюнес не говорив репліки – він їх танцював. Тіло гіперболізувало емоції: руки махали оркестром, обличчя кривилося до абсурду. Стиль – суміш мюзік-холу, пантоміми Марсо та карикатури. Ролі petit bourgeois – авторитарних, скупих, зарозумілих – сатиризували французький середній клас 1960-х.
Він уникав вульгарності: сміх з ситуацій, не нижче пояса. Партнери страждали – Бурвіль казав: “З ним важко не розсміятися”. Техніка вимагала фізичної форми: зйомки виснажували, призводячи до інфарктів.
Пізні роки: Інфаркти, “Скупий” і спадщина
1975-й подвійний інфаркт зупинив графік – скасували “Крокодила”. Фюнес відійшов до шато де Клермон (XVII ст.), де садівничав трояндами. 1980-го мрія: екранізував “Скупого” Мольєра, граючи Арпагоном – роль, що віддзеркалювала його буржуа.
Нагороди завершили кар’єру: Орден Почесного легіону (1973), Почесний “Сезар” (1980), “Віктуар кіно” (1965). Спадщина жива: у Франції – музей у Сен-Тропе, поштова марка 2014-го, комікси. За кордоном – культ у СРСР, де фільми крутили безперервно. Сьогодні мемі, ремастеринг, доку 2020-х. Фюнес нагадує: сміх вічний, як гримаса в дзеркалі.
Його сини не пішли слідами повністю: Олів’є знявся з батьком, але обрав небо. Жанна пережила на 20 років, доглядаючи спадщину. Фюнес лишився символом: маленький гігант, що сміявся над слабкостями, роблячи світ легшим.