Олександр Григорович Лукашенко, народжений 30 серпня 1954 року в маленькому селищі Копись Вітебської області, вже понад тридцять років стоїть біля керма Білорусі. Цей чоловік, що виріс у простій родині, перетворився на одну з найтриваліших фігур у європейській політиці, поєднуючи жорстку руку з соціальною стабільністю. Його правління – це суміш радянської спадщини, прагматичного господарювання та геополітичних маневрів, які тримають країну на плаву серед санкцій і криз.
З радгоспного директора він став першим президентом незалежної Білорусі в 1994 році, здобувши 80% голосів на тлі хаосу 1990-х. Лукашенко зупинив гіперінфляцію, зберіг безплатну медицину й освіту, але зіткнувся з звинуваченнями в авторитаризмі, особливо після протестів 2020-го. Сьогодні, у 2026-му, він активно коментує глобальні ініціативи, як Рада миру Трампа, і готується до ключових військових перевірок.
Його стиль – прямий, як удар ключки по шайбі, адже хокей для нього не просто гра, а символ сили. Лукашенко не просто керує: він грає в матчі за президентську команду, яка регулярно перемагає. Така енергія пронизує все його життя, від сімейних традицій до зовнішньої політики.
Раннє життя та шлях до знань
Селище Копись, де народився Олександр Лукашенко, – типовий радянський куточок з полями й коровами. Мати, Катерина Трохимівна, самотужки виростила двох синів після ранньої смерті батька. Хлопець уже в дитинстві доїв корів і допомагав по господарству, загартовуючи характер у простій селянській праці. Цей досвід пізніше став основою його філософії: “Народ годує країну руками селян”.
У 1971-му юнак вступив до Могильовського державного педагогічного інституту імені А. О. Кулешова, де вивчав історію та суспільствознавство. Закінчив у 1975-му з дипломом викладача. Паралельно служив в армії в Прибалтиці, де дослужився до політрука роти в підрозділі КДБ. У 1985-му заочно здобув другу освіту в Білоруській сільськогосподарській академії – економіста-організацію сільгоспвиробництва. Ці роки сформували в ньому повагу до дисципліни й практицизму.
Після армії Лукашенко працював у комсомолі: секретарем райкому, інструктором обкому. Швидко перейшов до реального сектору – замдиректора Шкловського маслоразливочного комбінату, секретарем парткому. Кожен крок наближав його до керівництва, де слова замінювалися справами.
Тріумф у радгоспі: від кризи до зразка
У 1985-му Олександр Григорович очолив ідеологічний відділ Оршанського райвиконкому, а з 1987-го став директором радгоспу “Городище”. Підприємство тонуло в боргах, худоба мерла, поля заростали. Лукашенко взявся за справу жорстко: оптимізував штат, посилив дисципліну, впровадив стимулювання. За три роки радгосп не просто вижив – став зразковим, з високими надоями й прибутком. Місцеві досі згадують: “Він усіх підняв, ніхто не пішов”.
Цей успіх став трампліном у велику політику. Лукашенко часто повторює: господарник кращий за теоретика. У 1990-му його обрали депутатом Верховної Ради БРСР 12-го скликання від Оршанського округу. Там він увійшов до антикорупційної комісії, розслідуючи скандали еліти. Його промови палали: корупціонери мусять відповідати!
У 1993-му Лукашенко очолив тимчасову комісію з боротьби з корупцією у Верховній Раді. Звіти шокували: хабарі, крадіжки. Він став голосом народу, що втомився від безладдя після розпаду СРСР.
Президентські вибори 1994: народний вибір
На перших президентських виборах 1994-го Лукашенко стартував з аутсайдера. У першому турі – 44,8%, у другому – 80,3%. Народ побачив у ньому антикорупціонера й стабілізатора. Інавгурація 20 липня ознаменувала нову еру. Він обіцяв: Білорусь не повторить “шокову терапію” сусідів.
Далі пішли референдуми: 1995-го російська мова – друга державна, 1996-го – нова символіка, розпуск парламенту, розширення повноважень президента. Критики звинувачують у узурпації, але прихильники бачать порятунок від хаосу.
| Рік | Відсоток голосів Лукашенка | Визнання Заходом |
|---|---|---|
| 1994 | 80,3% | Так (США, ЄС) |
| 2001 | 75,7% | Ні |
| 2006 | 83% | Ні |
| 2010 | 79,7% | Ні |
| 2015 | 83,5% | Частково |
| 2020 | 80,1% | Ні (протести) |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, president.gov.by.
Таблиця ілюструє стабільну підтримку всередині країни, попри зовнішній тиск. Після кожного туру Лукашенко посилав соціалку: субсидії, пільги.
Реформи та економічна модель: стабільність понад усе
Лукашенко створив унікальну модель: держава контролює ключові галузі – нафтохімію, машинобудування, добрива. У 1990-х гіперінфляція сягнула 2500%, ВВП впав удвічі. Він переорієнтував на Росію: реекспорт нафти приносив мільярди. За 2000-2010-ті зростання ВВП – 7-10% щорічно, безробіття – 1%.
Соціалка – гордість: безплатні садики, школи, лікарні. Пенсії індексуються, іпотека дешева. Але санкції з 2020-го вкусили: ВВП 2025 – +1,3%, прогноз 2026 – 1-2%. Залежність від РФ – 70% торгівлі. Лукашенко маневрує: шукає ринки в Азії, Африці.
- Досягнення: Збереження заводів (МАЗ, МТЗ), аграрна стабільність – експорт зерна рекордний.
- Виклики: Інфляція 7-9%, дефіцит кадрів через еміграцію.
- Перспективи: Диверсифікація, IT-сектор росте на 10% щорічно.
Ці пункти показують баланс: модель витримує шторми, але потребує оновлення. Економіка – як трактор Лукашенка: надійний, але не формульний болід.
Протести 2020 та консолідація влади
Вибори 2020-го стали переломом: офіційно 80%, але протести зібрали сотні тисяч. Світ не визнав, санкції посипалися. Лукашенко відповів силою, але й поступками: зростання зарплат, виплати. Зараз режим стабільний, опозиція в еміграції.
Він часто апелює до 1990-х: “Без мене – хаос”. Жорсткість поєднується з піклуванням: амністії, помилування. У 2025-му звільнив 31 українця – жест добросусідства.
Зовнішня політика: Союз з Росією, танець з Заходом
Лукашенко – майстер балансування. Союзна держава з РФ – основа, ОДКБ, кредити. Під час війни 2022-го дозволив бази, але військ не послав. З Україною – складно: санкції від Києва, але діалог триває.
У 2026-му підписав лист про Раду миру Трампа, згадав Україну, але не поїде через логістику. З Китаєм – “залізний брат”, інвестиції. Санкції тиснуть, але обхід через треті країни працює. Його дипломатія – як хокей: жорсткі кидки, але без червоної картки.
Сім’я: клан і традиції
Дружина Галина Родіонівна мешкає в Шклові, веде тихе життя. Троє синів: Віктор (1975) – помічник президента, курує силовиків; Дмитро (1980) – голова Нацолімпкомітету, фанат спорту; Микола (2004, позашлюбний) – студент, отримує стипендію за обдарованість у 2026-му, часто поруч з батьком.
Сімеро онуків. Лукашенко пишається: “Вони – майбутнє”. Сини в бізнесі й владі, але без зайвого хайпу. Родина – опора в його династичному стилі правління.
Здоров’я, спорт і щоденний ритм
У 71 рік Лукашенко активний: грає хокей, лижі, теніс. Команда “Президентів” виграє республіканські турніри. Чутки про хвороби спростовує: “Бігав, стрибав”. У 2026-му оголосив перевірку боєготовності ЗС до весни – особисто контролює.
Стиль життя аскетичний: ранні підйоми, фізнавантаження. Хокей – страсть: будував арени, підтримує збірну.
2026: рік випробувань і можливостей
Лукашенко називає 2026-й “винятково важливим”: фокус на боєприпасах, жінках у економіці. Перевірка армії – сигнал стурбованості. З Трампом – дипломатичний маневр проти санкцій. Білорусь стоїть на роздоріжжі: залежність від Москви чи прорив на Захід?
Цікаві факти про Лукашенка Олександра Григоровича
- Єдиний депутат ВР, хто голосував проти Біловезьких угод 1991-го.
- У дитинстві доїв 20 корів на день – рекордсмен села.
- Грає хокей з Путіним: дружні матчі стали дипломатією.
- Машина його обстріляли перед виборами 1994-го – вижив без подряпини.
- Любить трактори: сам сідає за кермо на полях.
- Джерела: president.gov.by, uk.wikipedia.org.
Олександр Григорович продовжує задавати тон: від полів Кописі до світових арен. Його Білорусь – міцний бастіон стабільності в бурхливому світі, де кожен день – нова гра на виживання.