У спекотному липні 1953 року, коли сонце Полтавщини палило поля золотом, в маленькому селі Погарщина Миргородського району народився Іван Дмитрович Кулеба. Цей чоловік, чия кар’єра розгорталася на тлі розпаду імперій і народження нової держави, став одним з архітекторів української дипломатії. Надзвичайний і Повноважний Посол у Єгипті, Чехії, Казахстані та Вірменії, заступник міністра закордонних справ — його шлях сповнений пригод, від афганських гір до європейських салонів. Батько відомого Дмитра Кулеби, ексміністра ЗОВнішніх справ, Іван Дмитрович уособлює династію, де дипломатія тече в крові, як ріка через родючі рівнини.
Його життя — це мозаїка з військової служби, будівництва газопроводів і тонкого балансу переговорів у кабінетах світу. Від перших кроків у МЗС у 1990-х до завершення місії у Вірменії 2021 року Кулеба-старший завжди тримав український прапор високо. Сьогодні, у 72 роки, він лишається символом стійкості, чиї уроки звучать для нового покоління дипломатів.
Раннє життя: від полтавських ланів до афганських гір
Полтавщина, земля гетьманів і козаків, закаліла характер юного Івана. Після школи 1971-го він відслужив у Збройних силах СРСР чотири роки, де навчився дисципліни, що згодом стане основою дипломатичного такту. Повернувшись, став майстром виробничого навчання в Роменському сільгосптехнікумі — уявіть, як цей майбутній посол вчив селянських хлопців точити верстати, передаючи знання з теплотою старшого брата.
1977–1987 роки — період господарської та громадської роботи, де Кулеба накопичував досвід керівництва. А 1987-го доля кинула його в Афганістан як радника. Там, серед пилу і небезпек, він заробив Орден Дружби народів — нагороду, що нагадує про хаос радянської інтервенції. Після Афганістану очолив штаб будівництва об’єктів на Крайній Півночі та Далекому Сході, демонструючи універсальність: від фронту до тундри.
Перехід до дипломатії став логічним. 1989–1992 — навчання у Всесоюзній академії зовнішньої торгівлі за спеціальністю “міжнародні економічні відносини”. Вищу освіту здобув у розпал перебудови, коли світ змінювався на очах. 1992-го коротко працював комерційним директором на будівництві газопроводу Туркменістан–Іран–Туреччина — прообраз майбутніх “трубних” дипломатій.
Вступ до МЗС: перші перемоги в ООН і Відні
1992 рік позначив початок дипломатичної ери. Як перший секретар і радник відділу міжнародних організацій МЗС України, Кулеба занурився в хаос нової держави. 1993–1995 — завідувач відділу адміністративно-бюджетних питань ООН. Тут, у лабіринтах бюрократії, він боровся за голоси й ресурси для України, яка щойно здобула незалежність. Ці роки заклали фундамент його майстерності в багатосторонній дипломатії.
1995–1997 — радник і заступник Постійного представника при міжнародних організаціях у Відні. Австрійська столиця, з її вальсами й конференц-залами, стала школою для Кулеби. Він координував позиції України в ОБСЄ та інших структурах, де кожне слово важило тонну. Цей досвід виявився безцінним, коли 6 листопада 1997-го його призначили Надзвичайним і Повноважним Послом у Єгипті — першим великим викликом.
Посол у Єгипті: мости над Нілом
Єгипет 1997–2000 років — це піраміди, Суецький канал і ключ до Близького Сходу. Кулеба прибув, коли Леонід Кучма будував перші зовнішньополітичні мости. Він укріплював торгівлю, культурні зв’язки, лобіював українські інтереси в арабському світі. Під час його каденції обсяги торгівлі зросли, а Єгипет став стабільним партнером. Уявіть переговори в Каїрі, де сонце палить, як у Полтаві, а ставки — глобальні.
Завершив місію 14 серпня 2000-го, повернувшись до Києва директором Департаменту адміністративно-фінансових питань МЗС (січень 2000 – червень 2002). Тут Кулеба оптимізував бюджет, що в часи кризи було подвигом. Потім — заступник Державного секретаря (червень 2002 – липень 2003), а з липня 2003-го по липень 2004-го — заступник міністра закордонних справ. У ці роки він курував міжнародні організації, формуючи українську позицію в ООН і Європі.
Посол у Чехії: Європа на порозі змін
26 серпня 2004-го — призначення послом у Чехію, де Кулеба пробув до 22 червня 2009-го. Прага, з її мостами й пивом, стала ареною для просування України до ЄС. Чехія вступила до Союзу 2004-го, і Кулеба фасилітував візову лібералізацію, енергетичні угоди. Його дипломатія допомогла в часи Помаранчевої революції, коли Європа дивилася на Київ з острахом і надією.
Після Чехії — пауза, але 17 травня 2018-го новий виклик: посол у Казахстані до 24 грудня 2019-го. Центральна Азія, степи й нафта — Кулеба зміцнював торгівлю зерном, літаком “Ан”. Зустрічі з урядом, підтримка української громади — все це в розпал передвоєнних реформ Зеленського.
Посол у Вірменії: Кавказ у вогні подій
Останній пост — Вірменія з 24 грудня 2019-го по 6 жовтня 2021-го. Конфлікт у Нагірному Карабасі, революція 2018-го — Кулеба балансував, підтримуючи стабільність. Вірменське МЗС викликало його 2020-го через заяву України про Азербайджан, але він тримав лінію. Це завершення кар’єри, гідне пера: від Афганістану до Кавказу.
Після 2021-го Іван Дмитрович, ймовірно, на заслуженому відпочинку, але його декларації (наприклад, 2022-го) свідчать про скромність — подарунки від громадян, без розкоші.
Цікаві факти з дипломатичної кар’єри Івана Кулеби
- У Афганістані 1987-го заробив орден від режиму Наджибулли — рідкісна нагорода для радянського радника.
- Брав участь у газопроводі Туркменістан–Туреччина 1992-го — прообраз “Турецького потоку”.
- Ранг посла отримав 23 серпня 2002-го, саме в День Незалежності.
- Ви не повірите, але в Казахстані 2019-го вручав грамоти за флешмоб до Шевченка — дипломатія з поетичним акцентом!
- Близько 30 почесних грамот — колекція, що заповнила б стіну в посольстві.
Ці перлини показують, як Кулеба поєднував жорсткість воїна з витонченістю дипломата. Кожен факт — нитка в гобелені його життя.
Династія дипломатів: сім’я та спадщина
Дружина — Євгенія Володимирівна, вчителька української мови. Син Дмитро, народжений 1981-го в Сумах, пішов стопами батька: від МЗС до міністра 2020–2024. Родинний тандем сяяв 2019–2021, коли батько в Вірменії, син у МЗС. Навіть НАЗК помічало “конфлікт інтересів” — але це лише підкреслює силу зв’язків.
Особисте життя Кулеби — тиха гавань. Розлучення сина 2023-го не затьмарило родинної гордості. Іван Дмитрович вчив: дипломатія — це не посади, а служба.
| Період | Посада | Країна/Організація |
|---|---|---|
| 1997–2000 | Посол | Єгипет |
| 2003–2004 | Заступник міністра | МЗС України |
| 2004–2009 | Посол | Чехія |
| 2018–2019 | Посол | Казахстан |
| 2019–2021 | Посол | Вірменія |
Таблиця хронології ключових посад (джерела: uk.wikipedia.org, zakon.rada.gov.ua). Вона ілюструє ритм кар’єри — від Близького Сходу до Євразії.
Нагороди: медалі за невидимі битви
Орден “За заслуги” III ступеня, медаль “Трудова доблесть” СРСР, афганський Орден Дружби — це не просто блиск. Кожна нагорода — за конкретні перемоги: бюджет ООН, стабільність у посольствах. Близько 30 грамот від міністерств підкреслюють універсальність.
Дипломатичний ранг: посланник 2-го класу (1998), 1-го (2001), посол (2002). Спадщина Кулеби — у трендах: сімейна дипломатія, фокус на Азії, стійкість у кризах. У 2026-му, коли Україна дивиться в НАТО, його уроки актуальні, як ніколи. Виходиш з його історії з відчуттям: дипломати — невидимі герої, чиї мости тримають світ.