У спекотному липні 1954 року, на далекому Сахаліні, в маленькому Невельську, з’явився на світ хлопчик, чий шлях приведе його до крісла мера Одеси та вершин антимонопольної влади України. Олексій Олексійович Костусєв, народжений 29 червня, рано опинився в серці Чорноморського узбережжя, де морські бризи та гамір порту сформували його характер. З дитинства в Одесі він виріс у родині з морськими традиціями, а згодом став доктором наук, нардепом і мером – фігурою, яка викликає палкі суперечки досі.
Його кар’єра – це мозаїка з економічних реформ, політичних поворотів і гучних скандалів. Від науковця до голови Антимонопольного комітету, від парламенту до мерського кабінету – Костусєв завжди балансував на межі влади та критики. А в 2025 році справа НАБУ про аеропорт “Одеса” завершилася угодою, що поставила крапку в одному з найгучніших звинувачень. Ця біографія розкриває всі грані постаті, яка змінила обличчя Одеси.
Раннє дитинство: Від Сахаліну до одеських кварталів
Сахалін у 1950-х – сувора земля, де вітри з Японського моря б’ють з силою шторму, а життя вирує навколо рибальських човнів. Саме тут, у Невельську, 29 червня 1954 року народився Олексій Костусєв. Батько, Олексій Олексійович-старший (1928–1983), служив капітаном 1-го рангу в прикордонних військах – суворий моряк, чиї історії про океанські походи, напевно, зачаровували маленького сина. Мати, Віолла Олексіївна (нар. 1932), лікарка, додавала родині теплоти та турботи.
Дитинство минуло коротко на Далекому Сході. Невдовзі сім’я переїхала до Одеси – перлини Чорного моря, де запах йоду змішується з ароматом свіжих мідій. Тут, у гамірних двориках Київського району, Олексій вчився першим урокам життя. Одеса з її толерантністю, гумором і комерційним духом стала для нього домом. Цей переїзд визначив усе: від освіти до політики. Як пише Енциклопедія сучасної України, ранні роки заклали фундамент для майбутнього економіста.
Служба в армії 1976–1977 років додала дисципліни. Молодий Костусєв повернувся з неї загартованим, готовим до серйозних викликів. Одеса чекала – місто, яке завжди потребувало сильних лідерів.
Освіта та науковий підйом: Від студента до доктора наук
Одеський інститут народного господарства (нині Одеський національний економічний університет) зустрів Костусєва в 1971-му. У 1975 році він закінчив його з дипломом економіста – час, коли радянська економіка хитається на межі реформ. Викладачі помітили в ньому аналітичний розум: Олексій швидко занурився в соціально-політичну теорію.
З 1977 по 1991 рік – робота на кафедрі Одеського інституту інженерів морського флоту (нині Одеський національний морський університет). Спочатку асистент, потім доцент, завідувач кафедри. Він автор понад 150 наукових праць – справжній інтелектуал! Монографії “Політика та політологія” (1998) та “Конкурентна політика в Україні” (2004) стали підручниками для поколінь. У 2004-му захистив докторську дисертацію з економічних наук. Заслужений економіст України – нагорода, що підкреслює його внесок.
Ці роки – не суха теорія. Костусєв поєднував лекції з практикою: начальник відділу нових форм господарювання в райвиконкомі, заступник голови виконкому Київського району Одеси. Приватизація 1990-х кликала: 1993–1994 – голова міського комітету з питань приватизації. Він роздавав ваучери, перетворюючи радянські заводи на приватні підприємства. Одеса кипіла змінами, а Костусєв був у центрі вихору.
- Ключові праці: “Однажды в Одессе…” (2002) – автобіографічні нотатки з гумором одеситів.
- Освітні посади: Підготував десятки фахівців, які досі працюють в економіці України.
- Перехід до практики: Від теорії конкуренції до реальних угод – логічний крок.
Після списку стає зрозуміло: наука для Костусєва – не хобі, а фундамент влади. Ці знання згодом знадобляться в Антимонопольному комітеті.
Парламентський дебют: Нардеп і голова комітету
1990–1994: депутат Одеської міськради – перший смак влади. 1998 рік: обрання народним депутатом III скликання за списком блоку СПУ-СелПУ. Головний економіст СП “Ірен” – бізнес додає ваги. У Верховній Раді з лютого 2000-го очолює Комітет з питань економічної політики – амбітний пост для 46-річного одесита.
Політичні маневри: з фракції “Лівий центр” до групи “Трудова Україна”. У 2004-му очолює партію “Союз” – альянс з Левом Миримським і Василем Хмельницьким. Грудень 2005: вступ до Партії регіонів, пресідія політради. V скликання (2006) – заступник голови бюджетного комітету. VI (2007–2010) – голова підкомітету з антимонопольної політики.
Ці роки – школа компромісів. Помаранчева революція не зламала: Костусєв маневрував, зберігаючи позиції. Дані з lb.ua підтверджують: його голосування часто визначало економічний курс країни.
Голова Антимонопольного комітету: Боротьба з монополіями
Червень 2001: Президент Леонід Кучма призначає Костусєва головою АМКУ. Дев’ять років (з перервою 2008-го, коли в.о. став Мельниченко) – епоха реформ. Він блокує картелі, штрафує олігархів, захищає конкуренцію. З 2004-го – голова Міждержавної ради СНД з антимонополістики.
Досягнення вражають: член комісій з ЄС, ЮНКТАД, українсько-американських комітетів. Під його керівництвом АМКУ став потужним інструментом. Але критика лунала: “занадто м’який до регіоналів”. У 2010-му, після перемоги Януковича, повернення на пост – перед виборами мера.
| Період | Ключові рішення АМКУ | Наслідки |
|---|---|---|
| 2001–2005 | Штрафи на монополії в енергетиці | Зниження цін на 10–15% |
| 2006–2010 | Регуляція телекомів | Вхід нових гравців |
Таблиця базується на даних з офіційних звітів АМКУ (lb.ua). Після неї зрозуміло: Костусєв не просто чиновник – стратег.
Мер Одеси: Три роки бурі та реформ
31 жовтня 2010: перемога на виборах мера з 40% голосів. Три роки – час паркінгів, земельних угод і конфліктів. Костусєв модернізував транспорт, ремонтував дороги, але протести вирували. “Паркінгова мафія”, закриття шкіл – звинувачення сипалися градом.
Він лобіював російський дубляж, скасовував статус героїв Бандери та Шухевича. Одеса розділилася: одні бачили реформатора, інші – українофоба. 31 жовтня 2013: заява про відставку, втеча за кордон. Чому? Політичний тиск Януковича, скандали. Але місто змінилося – інфраструктура сяяла.
- Введення платних паркінгів – +100 млн грн до бюджету.
- Продаж земель – інвестиції в туризм.
- Конфлікти з активістами – масові мітинги.
Ці кроки робили Одесу європейською, але ціною конфронтації.
Цікаві факти
Повний кавалер ордена “За заслуги”: I, II, III ступенів – рідкісна честь (2001, 2004, 2011). Ви не повірите, але його книга “Однажды в Одессе…” – бестселер з одеським гумором!
Голова Благодійного фонду ім. Б. Дерев’янка з 1997-го – тисячі дітей отримали допомогу.
Син Олексій Гончаренко – нардеп, який перейшов від ПР до “ЄС”. Родинна династія!
Скандали: Від українофобії до НАБУ
Костусєв – магніт для звинувачень. 2011: топ-5 українофобів від УНІАН за закриття шкіл і дубляж. “Український тиждень” додав до десятки. Мерство: протести проти продажу аеропорту Кауфману-Грановському.
Кульмінація – справа НАБУ 2023: заволодіння майном аеропорту “Одеса” (118 млн грн + 2,5 млрд доходів). Розшук, заочний арешт. Але 12 червня 2025: угода про визнання винуватості. Умовний термін 7–8 років, відшкодування 150+ млн грн, штрафи. Згідно з file.liga.net, справа закрита – Костусєв повернувся до тіні.
“Я завжди служив Одесі”, – казав він у інтерв’ю. Суперечлива фраза для генія чи авантюриста?
Родина та спадщина: Династія одеситів
Дружина Ірина Василівна (1965, інженер) – опора. Син Олексій Олексійович Гончаренко (нар. 1980) – нардеп VIII–IX скликань, від ПР до “Європейської солідарності”. Донька Віола (1988). Родина – мікрокосм української політики.
Спадщина Костусєва: Одеса з новими дорогами, АМКУ як інститут, книги на полицях. Критики бачать корупцію, прихильники – реформи. У 2026-му, на 72-му році, він – пенсіонер з докторським званням, чиї рішення досі впливають.
Його історія – як одеський анекдот: смішна, гостра, з несподіваним кінцем. Одеса не забуває таких.