Генерал-лейтенант Сергій Петрович Корнійчук, народжений 12 вересня 1965 року в тихому селищі Оратів Вінницької області, пройшов шлях від командира артилерійського взводу до вершин військового командування. Цей чоловік з Вінниччини став ключовою фігурою в трансформації Збройних сил України, очолюючи Генеральний штаб у найгарячіші часи перед повномасштабним вторгненням. Його кар’єра – це суміш радянського вишколу, українських реформ і безкомпромісної відданості державі, яка надихає тисячі офіцерів.
Сьогодні, у 2026 році, Сергій Корнійчук продовжує службу як військовослужбовець Генерального штабу ЗСУ, демонструючи стійкість у часи, коли армія переживає найбільші випробування. Декларації НАЗК за лютий 2026-го підтверджують його активну позицію, з доходами та майном, що відображають скромний, але стабільний статус високопосадовця. А його внесок у озброєння та навчання підрозділів досі обговорюють у колах експертів.
Кар’єра Корнійчука сповнена драматичних поворотів: від служби в Групі радянських військ у Німеччині до координації оборони Києва навесні 2022-го. Він не просто виконував накази – формував сучасну армію, здатну протистояти агресору. Розберемося, як звичайний хлопець з провінції став генералом, чиї рішення впливали на долю нації.
Ранні роки: корені на Вінниччині та перші кроки до мрії
Оратів, маленьке селище з глинистими дорогами та родючими полями, стало колискою для майбутнього генерала. Тут, у серці Поділля, Сергій Корнійчук виріс серед простих людей, де праця на землі вчила дисципліни сильніше за будь-які підручники. Родина, ймовірно, прищепила любов до Батьківщини – типово для тих часів, коли армія слугувала путівкою в життя.
У 1982 році, у розпал холодної війни, 17-річний юнак вступив до Хмельницького вищого артилерійського командного училища. Чотири роки інтенсивного навчання перетворили його на артилериста з фахом, що визначить усю долю. Випускники згадують ті часи як епоху жорсткої дисципліни: ранкові кроси, нічні стрільби, де помилка коштувала кар’єри. Корнійчук вистояв, здобувши міцну базу для майбутніх звитяг.
Після училища його чекали перші випробування. Служба в артилерійському полку 10-ї танкової дивізії Групи радянських військ у Німеччині – це не романтика, а реалії “потенційного противника”. За два роки він очолив гаубичну батарею, заробивши медаль “За бойові заслуги” за блискучу участь у навчаннях. Потім – Забайкальський військовий округ, де сибірські морози загартували характер не гірше за будь-які бої.
Перехід до ЗСУ: від майора до командира бригади
Проголошення незалежності України у 1991-му стало поворотним моментом. Корнійчук повернувся на Батьківщину, переведений до 97-ї механізованої дивізії, яка невдовзі перетворилася на окрему бригаду. Тут, у 1996-му, його дивізіон здобув перше місце в змаганнях ЗСУ з польовими виходами та бойовою стрільбою. Медаль “За бездоганну службу” III ступеня стала визнанням таланту молодого майора.
Далі – стрибок угору. Закінчивши з відзнакою оперативно-тактичний факультет Національної академії оборони (1997–1999), він став заступником командира бригади в 26-й артилерійській дивізії. З 2002 по 2003-й командував 359-ю артилерійською бригадою 13-го армійського корпусу, де відточив навички логістики та мотивації підлеглих.
- Ключовий момент: у 2004-му Корнійчук очолив новостворену 11-ту окрему гвардійську артилерійську бригаду на базі 26-ї дивізії, ставши начальником Тернопільського гарнізону до 2012-го.
- Досягнення: бригада під його командуванням блищала на навчаннях “Артерія-2007”, де 2-а протитанкова батарея виконала стрільбу на “відмінно”.
- Визнання: у 2005-му – Орден Данила Галицького за мужність у захисті інтересів держави.
Ці роки в Тернополі стали золотою сторінкою: Корнійчук не лише тренував воїнів, а й інтегрував сучасні тактики, готуючи армію до викликів. Місцеві преси називали його “Людиною року” у 2011-му, після закінчення оперативно-стратегічного рівня в Національному університеті оборони.
Вершини командування: реформи озброєння та інспекції
Листопад 2012-го: призначення начальником штабу – першим заступником командира 6-го армійського корпусу. Але справжній розгін – з 2014-го. У розпал Революції Гідності та початку війни на Донбасі Корнійчук стає начальником озброєння ЗСУ (до березня 2015-го). Тут він зіткнувся з хаосом: радянські склади, брак сучасної техніки. Його зусилля заклали основу для реформ, що врятували армію пізніше.
З 2015-го – головний інспектор технічного забезпечення, а з квітня 2017-го – перший заступник головного інспектора Міноборони. У жовтні 2015-го – генерал-майор, у травні 2019-го – генерал-лейтенант і перший заступник начальника Генштабу. Цей період – про системні зміни: модернізація, стандарти НАТО, фокус на логістиці.
| Посада | Період | Ключові досягнення |
|---|---|---|
| Начальник озброєння ЗСУ | 2014–2015 | Реформи логістики, постачання на фронт |
| Головний інспектор техзабезпечення | 2015–2017 | Аудит техніки, підвищення готовності |
| 1-й зам начальника Генштабу | 2019–2020 | Планування “Об’єднаних зусиль-2020” |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, mil.gov.ua (архів).
Ці ролі вимагали не лише знань, а й харизми: Корнійчук мотивував тисячі, перетворюючи армію з пострадянської на боєздатну машину.
Начальник Генштабу: час випробувань 2020–2021
27 березня 2020-го – указ Президента про призначення начальником Генштабу. Пандемія, ескалація на Донбасі, підготовка до вторгнення. Корнійчук координував “Об’єднані зусилля-2020”, де ЗСУ вперше за стандартами НАТО. Він наголошував: ЗСУ впевнено набувають рис армії НАТО.
28 липня 2021-го – звільнення разом з іншими командирами. Причини неофіційні: ротація, критика реформ. Але його спадщина – посилена структура Генштабу. НАЗК перевіряло декларації, але без скандалів.
Оборона Києва та сучасна роль
Навесні 2022-го Корнійчук – начальник штабу Київської міської військової адміністрації. У боїх за столицю його досвід артилериста допоміг координувати сили. Оrakети, танки, десант – Київ вистояв, частково завдяки таким, як він.
Станом на 2026-й – військовослужбовець Генштабу. Декларація від 23 лютого 2026-го (істотні зміни) фіксує стабільний статус. Майно: будинки, ділянки, авто – все задекларовано прозоро (youcontrol.com.ua).
Цікаві факти
- У 2020-му отримав іменну вогнепальну зброю від Президента за професіоналізм – рідкісна нагорода для 1 з тисяч.
- Командував у Тернополі 8 років, ставши “богом війни” для місцевих – бригада досі легендарна.
- У інтерв’ю 2024-го боровся за повернення будівлі НУО Україні, критикуючи уряд Азарова.
- Його дивізіон у 1996-му “розніс” суперників на змаганнях – перше золото для ЗСУ.
- Ніяких скандалів: чисті декларації, фокус на службі.
Сергій Корнійчук – приклад, як провінційний хлопець стає опорою нації. Його історія мотивує: наполегливість перемагає. А ЗСУ, його дітище, тримають фронт – і це лише початок.