Двадцять восьмого червня 1996 року, рівно о дев’ятій годині вісімнадцять хвилин ранку, Верховна Рада України затвердила Основний Закон держави. Цей момент став кульмінацією виснажливої ночі дебатів, коли 315 депутатів із 450 поставили свої підписи під документом, що назавжди змінив долю нації. Україна, п’ять років після проголошення незалежності, нарешті отримала свою конституцію — не радянську копію, а справжній фундамент суверенної держави.
Така подія не з’явилася з нізвідки. Вона корінилася в столітній боротьбі за самовизначення, від гетьманських пактів до парламентських марафонів. Ця дата не просто сухий факт з календаря — вона пульсує енергією компромісів, ночей без сну та тріумфу єдності. Розберемося, як усе почалося і чому цей день досі резонує в серцях мільйонів.
Ніч із 27 на 28 червня перетворилася на легендарний марафон. Депутати сиділи в залі без перерв понад добу, голосуючи статтю за статтею. Напруга наростала: комуністи чіплялися за минуле, націонал-демократи вимагали сильної президентської влади, центристи шукали золоту середину. І ось — гучний дзвінок спікера Олександра Мороза: “Прийнято!” Радість змішалася зі сльозами, бо Україна стала повноцінною правовою державою.
Історичні корені: від Пилипа Орлика до УНР
Подорож у минуле розкриває, наскільки глибокі традиції українського конституціоналізму. Ще у 1710 році, в Бендерах, гетьман Пилип Орлик уклав “Пакти й Конституцію прав і вольностей Війська Запорозького”. Цей документ, написаний латиною та староукраїнською, визначав повноваження гетьмана, генсека та судів — перша конституція Європи в сучасному сенсі. Вона обмежувала владу правителя старшинською радою, запроваджувала елементи демократії, яких не було в тогочасній Франції чи Англії.
Двісті років потому, 29 квітня 1918-го, Центральна Рада УNR схвалила Тимчасовий Основний Закон — першу конституцію новітньої України. Сімдесят шість статей проголошували парламентську республіку з Михайлом Грушевським на чолі. Та хаос громадянської війни не дав їй реалізуватися: більшовики, поляки, денікінці роздерли молоду державу. Ця поразка стала болісним уроком — конституція потребує сили для втілення.
Радянська доба принесла ілюзію: конституції УРСР 1919, 1929, 1937 та 197