Кобзар — це не просто музикант чи співець, а живий архів народної пам’яті, мандрівний оповідач, чиї думи про козаків, битви та кохання линули полями України століттями. Ці сліпі чи зрячі майстри слова й струн супроводжували свій спів грою на кобзі, бандурі чи колісній лірні, передаючи від покоління до покоління історії героїв, страждань і тріумфів нації. Уявіть потужний голос, що прорізає тишу ярмарку, а струни інструменту оживають, ніби серцебиття минулого — ось суть кобзаря.
Вони блукали шляхами від Запорізької Січі до слобідських сіл, збираючи копійки за пісню, але даруючи безцінне: ідентичність. Кобзарі формували культурний код українців, змішуючи фольклор з реальними подіями, як козацькі повстання чи турецький полон. Сьогодні, коли бандура звучить на фронтах і в концертних залах, традиція пульсує новим життям, визнана ЮНЕСКО нематеріальною спадщиною людства у 2024 році.
Така багатогранність робить кобзарство унікальним явищем — від середньовічних коренів до сучасних імпровізацій, де стародавні мотиви переплітаються з роком чи етно-джазом. Розберемося, як народився цей феномен і чому він досі зачаровує.
Коріння кобзарства: від Київської Русі до козацької доби
Струни перших кобз зазвучали ще в часи Київської Русі, коли гуслярі — попередники кобзарів — оспівували князівські подвиги під свічами СофіЇ Київської. Археологічні знахідки лютнеподібних інструментів у курганах IX–X століть підтверджують: музика супроводжувала воїнів і жерців. До XV століття з’являються письмові згадки — польські хроніки фіксують Чурилу, Стечка та Тарашка, які виконували 700–800-рядкові епічні поеми.
Розквіт припав на XVI–XVII століття, еру Запорізької Січі. Кобзарі ставали хроністами козацьких війн: дум про Самійла Кішку чи Мамая лунали в шинку, на майдані, навіть у тюрмі. Ці співці часто були сліпими — за статистикою етнографів XIX століття, до 80% кобзарів не бачили світу, але чули душу народу. Їхні подорожі слугували не лише розвагою, а й освітою для неписьменних селян.
У Гетьманщині XVIII століття кобзарі об’єднувалися в цехи, подібні до ремісничих гільдій. Там передавалися таємниці майстерності: від вибору струн до ладів. Ця система забезпечувала автентичність, роблячи кожну думу неповторною варіацією, як живопис на струнах.
Інструменти кобзарів: від скромної кобзи до королеви бандури
Кобза — первісний інструмент кобзаря, чотири- чи шестиструнна лють, що з’явилася в XIV столітті. Її теплий, дзвінкий тембр ідеально пасував для інтимних розповідей. З часом еволюціонувала в бандуру — велетенську, з 50–65 струнами, здатну на симфонічні ефекти. Колісна ліра додавала містики: колесо крутиться, струни гудуть самі, ніби шепіт вітру над степом.
Перед тим, як зануритися в порівняння, зауважте: вибір інструменту визначав стиль. Кобза для швидких танців, бандура для епосу, ліра для молитовних псалмів. Ось таблиця, що ілюструє еволюцію:
| Інструмент | Кількість струн | Тембр і стиль | Період домінування |
|---|---|---|---|
| Кобза | 4–12 | Дзвінкий, ліричний; для пісень і танців | XIV–XVIII ст. |
| Бандура | 30–65 | Глибокий, епічний; думи, історичні балади | XVIII ст. – сьогодення |
| Колісна ліра | 10–16 + колесо | Гудячий, містичний; псалми, легенди | XVII–XIX ст. |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, esu.com.ua. Ця еволюція відобразила зміни в суспільстві — від блукачів до віртуозів. Сучасні майстри, як Тарас Компаніченко, комбінують бандуру з гітарами, доводячи: традиція жива й адаптивна.
Репертуар: думи як дзеркало української долі
Думи — серце кобзарського мистецтва, неоформлені епоси довжиною 100–800 рядків. “Дума про Самійла Кішку” малює полоненого героя, що перемагає наготою духу; “Марусі Богуславка” — про зраду й помсту. Кобзарі імпровізували, додаючи локальні деталі, роблячи кожне виконання унікальним.
Окрім дум, лунали історичні пісні про Байду, Морозенка, псалми Давидові — від біблійних до сатиричних “бурлачних”. Лірники акцентували духовне: оповіді про чудеса чи гріхи. Репертуар формував моральний кодекс — чесність, патріотизм, стійкість.
- Епічні думи: Переказ козацьких війн, полону; виконувалися речитативом з приспівами.
- Ліричні пісні: Кохання, розлука; мелодійні, з варіаціями регіонів.
- Псалми й легенди: Релігійні мотиви, моральні притчі для ярмарків.
- Інструментальні: Вступи й фінали, що імітували битви чи плач.
Після списку стає зрозуміло: репертуар — це енциклопедія емоцій. Кобзарі не просто співали — вони лікували душу, нагадуючи про коріння в часи криз.
Життя кобзарів: мандри, цехи й заборони
Більшість кобзарів мандрували ярмарками, хрестинами, весіллями, живучи жебрацтвом, але з повагою. Сліпі хлопці потрапляли до цехів — напівтаємних братств з майстрами-отцями й учнями-синами. Навчання тривало роки: спершу слухати, потім грати, нарешті співати думи без нот.
У XIX столітті царська влада заборонила українську мову, думи — “сепаратизм”. Кобзарів заарештовували, але вони ховали інструменти в сінах і співали потай. Остап Вересай, “кобзар Тараса Шевченка”, записаний етнографами, став легендою — його голос зберігся на валівках 1901 року.
Ці чоловіки, зморені сонцем і дорогами, несли вогонь культури крізь бурі. Їхні історії — про незламність, де кожна струна бриніла надією.
Трагедія радянської доби: з’їзд 1930-го й репресії
Грудень 1930-го, Харків: у оперному театрі зібрався з’їзд 337 народних співців. Радянська влада кликала “колективізувати” фольклор, але думи про козаків не пасували марксизму. Після з’їзду почалися арешти — НКВС розстрілювало чи відправляло в табори носіїв традиції.
Легенда про “розстріляний з’їзд” перебільшена, але суть правдива: з 300 учасників понад 200 репресовано, багато загинуло в Голодоморі чи ГУЛАГу. Гнат Гончаренко, Петро Древченко — їхні голоси зникли, але платівки 1908–1910 зберегли думи. Ця чорна сторінка стерла покоління, залишивши Україну без співців.
Занепад тривав до 1960-х, коли етнографи та фольклористи відродили школу в Струтивці. Тоді ж з’явилися перші ансамблі бандуристів.
Цікаві факти про кобзарів
Остап Вересай вражав Європу: У 1870-х його думи чули в Петербурзі; Бернгарддт записав “Козак Голоту”. Вересая вважали “живим Тарасом Шевченком”!
- Бандура — національний символ: у 2022-му її зображення з’явилося на емблемах ЗСУ.
- Сліпі кобзарі бачили “третім оком”: етнографи фіксували, як вони орієнтувалися за звуками степу.
- Довжина дум: рекорд — 1240 рядків у “Думі про козака Голоту”.
- Сучасний рекорд: у 2025-му Тарас Компаніченко зіграв 12-годинний марафон для бійців.
- Жінки-кобзарки: рідкісні, але Наталія Полонська в 1930-х оживила ліру.
Ці перлини роблять кобзарство не мертвою реліквією, а скарбом, що дивує й досі.
Відродження: від Струтівської школи до цехів
1960-ті: Григорій Вер’овка та Георгій Ткаченко заснували школу кобзарського мистецтва в Струтивці Полтавщини. Учні — Микола Будник, Володимир Кушпет — відродили автентику. 1989-го школа стала офіційною, навчаючи сотні.
1995: Національна спілка кобзарів України об’єднала цехи Києва, Харкова, Львова. Сьогодні — три братчики, що проводять посвяти, фестивалі. uk.wikipedia.org фіксує еволюцію від радянських ансамблів до сольних віртуозів.
Війна 2022-го підштовхнула: кобзарі співають для ЗСУ, думи про “кіборгів” з’являються в репертуарі. ЮНЕСКО у грудні 2024-го визнало “Програму охорони кобзарсько-лірницької традиції” належною практикою — глобальне визнання стійкості.
Сучасні кобзарі: нові струни старовинного епосу
Тарас Компаніченко з Києва — “кобзар-рокер”, грає на фронті, заснував цех. Костянтин Черемський поєднує бароко з думами. Василь Ємець у 2026-му прославив бандуру в Голлівуді, граючи в Чикаго та Лос-Анджелесі — першим серед українців.
Сивий Кобзар (Андрій Лобода) міксує шансон з етно, його хіти 2026-го лунать на YouTube мільйонами переглядів. Жінки входять у цех: Олена Єрьоменко веде майстер-класи. Фестивалі в Полтаві, Харкові збирають тисячі; онлайн-курси роблять традицію доступною.
- Навчіться самі: почніть з простої бандури за 5000 грн.
- Відвідайте цехові посвяти — раз на рік у Києві.
- Слухайте подкасти: “Дума” з лекціями про інструменти.
- Підтримайте: донатьте на школи, бо війна забирає майстрів.
Ці кобзарі доводять: традиція не в музеї, а в серці. Вони співають про нинішніх героїв, переплітаючи минуле з днем завтрашнім, і струни бринять сильніше, ніж будь-коли. Бандура кличе — послухайте, відчуйте той вогонь.
Кобзарство — це пульс України, що б’ється в ритмі дум.