Тернисті стежки Волині подарували світові художника, чиї полотна пронизані тонкими нитками світла, наче павутинням, що ловить ранкову росу. Іван Степанович Марчук з’явився на світ 12 травня 1936 року в маленькому селі Москалівка на Тернопільщині, де повітря наповнене ароматом свіжої трави й дзвінким співом птахів. Родина простих селян, батько — відомий ткач, чиї руки вміли створювати дива з ниток, — заклала в хлопчику любов до краси й терпіння, необхідного для справжньої творчості.
Дитинство припало на важкі воєнні роки, коли голод і руїна панували довкола, але юний Іван вже тоді малював усе, що бачив: хати під солом’яними стріхами, стежки в лісі, обличчя рідних. Ці ранні спроби стали першими кроками до світу, де фарби оживають і розповідають історії краще за слова.
Шлях до мистецтва: навчання й перші випробування
Після семирічної школи в рідному селі Іван Степанович вступив до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша. Тут, у 1951–1956 роках, під керівництвом майстрів як Карло Звіринський, він опановував декоративний розпис. Львів того часу дихав творчістю, старовинні вулиці надихали, а викладачі вчили бачити красу в деталях.
Далі — Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, закінчений 1965 року. Але радянська система не завжди толерувала оригінальність. Марчука не приймали до Спілки художників, його стиль вважали надто нестандартним, відірваним від соціалістичного реалізму. Він працював у звичайних майстернях, оформлював інтер’єри, але серце тягнулося до вільного польоту пензля.
Ці роки гартували характер, вчили долати перешкоди. Іван Степанович згадував, як малював ночами, експериментуючи з техніками, шукаючи свій голос у мистецтві. Саме тоді народився пльонтанізм — унікальний метод, де тисячі тонких штрихів переплітаються, створюючи ефект мережива чи вібрації світла.
Пльонтанізм: революція в живописі
Техніка пльонтанізму, винайдена Іваном Марчуком, стала його візитівкою. Уявіть полотно, де кожен мазок — як окрема нитка, що тче складний візерунок. Шари фарби накладаються один на один, створюючи глибину, ніби картина дихає. Світло грає на поверхні, форми оживають, а глядач відчуває ніби занурюється в інший вимір.
Цей метод вимагає неймовірного терпіння: одна картина може створюватися місяцями чи роками. Марчук працював з олійними фарбами, акрилом, темперою, але пльонтанізм — це не просто техніка, а філософія. Художник говорив, що бачить світ крізь призму внутрішнього світла, де реальність переплітається з мрією.
Його цикли — “Голос моєї душі”, “Погляд у Безкінченність”, “Цвітіння” — вражають емоційною глибиною. Пейзажі української природи, портрети, абстракції: усе пронизане ліризмом і філософськими роздумами про буття людини.
Цікаві факти про Івана Марчука
🌟 Рекордні продажі: У 2024 році картина “Зійшов місяць на Дніпром” пішла з молотка за 250 тисяч доларів — абсолютний рекорд для сучасного українського мистецтва.
🎨 Тисячі полотен: За життя Марчук створив понад 5000 робіт, розкидані по колекціях усього світу, від Європи до Австралії.
🏆 Міжнародне визнання: 2006 року його прийняли до “Золотої гільдії” Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі — рідкісна честь для українського митця.
🌍 Еміграція й повернення: Живучи в еміграції в США, Канаді та Австралії, він завжди тужив за Україною, куди повернувся 2001 року.
🖼️ Музеї та нагороди: Має власний музей у рідному селі, а 2021 року отримав відзнаку “Національна легенда України”.
Ці факти лише підкреслюють, наскільки унікальним був шлях художника, повний боротьби й тріумфів.
Еміграція: роки за кордоном і повернення
1989 року Іван Марчук виїхав за кордон — спочатку до Австралії, потім Канади й США. Там його талант нарешті оцінили по гідності. Виставки в престижних галереях, захоплені відгуки критиків, продаж картин колекціонерам. Але ностальгія за рідною землею не відпускала.
Живучи в Нью-Йорку, він малював українські пейзажі з пам’яті: безкінечні поля, старі хати, місяць над Дніпром. Ці роботи стали мостом між світами, несучи українську душу за океан. Повернення 2001 року стало подією — Україна нарешті визнала свого генія.
Тепер його полотна прикрашають музеї, а ім’я входить до списків найвидатніших художників світу. Британська газета The Daily Telegraph внесла Марчука до сотні геніїв сучасності.
Внесок у культуру й спадщина
Іван Степанович не просто малював — він будував мости між минулим і майбутнім українського мистецтва. Його підтримка молодих талантів, майстер-класи, інтерв’ю надихають покоління. П’ятитомний альбом “Голос моєї душі” став бестселером, розкриваючи таємниці творчого процесу.
Марчук меценатствував, допомагав церквам, школам. Його картини — це гімн Україні: краса природи, глибина душі, стійкість духу. У часи незалежності його творчість стала символом відродження національної ідентичності.
Його полотна не просто картинки — вони живі організми, що пульсують енергією, змушуючи зупинитися й задуматися про вічне.
Сьогодні, коли світ швидко змінюється, твори Марчука нагадують про корені, про те, звідки ми. Вони вчать бачити красу в простому, відчувати гармонію в хаосі.
Сучасність і визнання
Незважаючи на поважний вік, Іван Марчук продовжує творити. Виставки в “Мистецькому Арсеналі”, нові цикли робіт, плани на музей сучасного мистецтва його імені. Президентські укази про створення культурного центру — визнання заслуг.
Його життя — приклад того, як талант і наполегливість перемагають обставини. Від гонінь радянської системи до світової слави — шлях справжнього бунтаря пензлем.
Марчук довів: справжнє мистецтво не знає кордонів, воно вічне, як українська земля, що його надихає.
Дослідження його біографії відкриває не лише історію людини, а й сторінки української культури XX–XXI століть. Полотна Івана Степановича Марчука продовжують зачаровувати, нагадуючи, що краса рятує світ.
Джерела: uk.wikipedia.org, esu.com.ua.