Львівські тумани раннього ранку 28 листопада 1978 року стали фоном для появи на світ Юлії Анатоліївни Бориско – жінки, чий голос роками звучав у тисячах українських домівок через екрани телевізорів. Телеведуча ТСН на каналі “1+1”, де вона провела понад десять років за пультом нічних і вечірніх випусків новин, перетворилася на незалежного подкастера з проєктом “Жовті Кеди з Юлією Бориско”. Сьогодні, у 2026-му, її YouTube-канал з 188 тисячами підписників збирає сотні тисяч переглядів на епізодах про ментальне здоров’я, адаптацію до війни та внутрішній ріст.
Її кар’єра – це не просто хроніка ефірів, а історія сміливості: від економічних репортажів у 22 роки до провокаційних розмов з соціологами й психологами. Юлія Бориско залишила ТСН у 2020-му, але не зникла – навпаки, розквітла в новому форматі, де жовті кеди символізують свободу рухів і думок. Мама двох дітей, вегетаріанка й бігунка, вона живе за принципом “Все найкраще приходить зсередини”, надихаючи аудиторію на саморозвиток посеред викликів повномасштабної війни.
Ця жінка з рудою харизмою та львівським акцентом, що не зник навіть після 25 років у Києві, стала голосом стабільності для поколінь. Її ефіри під час Майдану 2014-го чи перших днів вторгнення запам’яталися як моменти правди в хаосі. А тепер – розберемося, як львівська дівчинка дійшла до вершин медіа й обрала шлях подкастера.
Дитинство в Львові: школа, гімназія та перші мрії про мікрофон
Уявіть вузькі вулички Львова 80-х – кав’ярні пахнуть кавою, трамваї дзеленчать, а маленька Юлія Бориско бігає шкільними дворами з блокнотом у руках. Народжена в родині, де батько Анатолій задавав тон інтелектуальним розмовам, вона рано захопилася словами. Закінчила Львівську середню школу №4 з поглибленим вивченням англійської – нинішню лінгвістичну гімназію, де випускниками пишаються дипломати й зірки. Там, серед уроків Шекспіра та дебатів, зародилася любов до комунікації.
Факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка став логічним кроком. Студентські роки – це не тільки лекції про етику ЗМІ, а й перші репортажі для місцевих видань. Юлія згадувала в інтерв’ю, як підпрацьовувала офіціанткою, мріючи про телебачення. Ці роки сформували її стиль: точний, але теплий, з ноткою західноукраїнської іронії. За даними uk.wikipedia.org, саме львівська освіта дала фундамент для переходу до Києва у 2000-му.
Львів не відпустив – місто лишається для неї джерелом натхнення. Навіть у 2026-му, бігаючи київськими парками в жовтих кедах, вона постить фото з Ринку чи кав’ярень, нагадуючи: коріння годує крону. Цей етап – не просто біографія, а основа характеру, що витримала цензуру, революції та війну.
Старт у журналістиці: від “Експрес-Інформ” до перших ефірів
Київ 2000-го зустрів 22-річну львів’янку холодними вітрами та можливостями. Перша робота – журналістка ТРК “Експрес-Інформ”, де вона розбирала фінанси й податки. Репортажі про бюджетні скандали чи податкові реформи вимагали гострого пера – Юлія швидко стала помітною. Це був час, коли телебачення ще не повністю захопило її, але радіо й преса загартували голос.
У 2001-му доля привела на “1+1” – як економічна журналістка ТСН. Тут почався справжній ривок: від репортажів про інфляцію до ведучої “Сніданку з 1+1”. Ранкові ефіри – це адреналін: посмішка о 7-й ранку, новини про каву й пробки. Згідно з file.liga.net, ці три роки заклали базу популярності. Але 2004-й став переломом – Помаранчева революція. Юлія пішла через цензуру й “темники” від Медведчука. “Крок у нікуди”, – казала вона пізніше, але це був акт принципу.
Цей період – як перша марафонська дистанція: боляче, але необхідно. Вона не скорилася, а шукала нові горизонти, доводячи: журналістика – це не посада, а покликання.
Мандри каналами: ICTV, Перший національний і повернення сили
2005-й – рік змін. На ICTV Юлія веде ранкові “Факти” – короткі, динамічні випуски, де кожна секунда на рахунку. Потім “Перший національний” (нині Суспільне): головні “Новини” ввечері. Це був виклик – державний канал з його бюрократією, але й платформа для глибоких матеріалів. Вона розповідала про реформи, корупцію, з акцентом на Західну Україну.
Жовтень 2008-го – тріумфальне повернення на “1+1”. Спочатку нічний ТСН з Віталієм Гайдукевичем, згодом вечірній. Ефіри перетворювалися на драму: Майдан 2014-го, анексія Криму, війна на Донбасі. Голос Юлії, спокійний серед сирен, ставав якорем. Рейтинг “Фокус” поставив її на 22-е місце серед топ-ведучих – визнання професіоналізму.
Ці мандри нагадують кочівника, що знаходить дім: кожен канал додавав шарів досвіду, роблячи її універсальною.
Звільнення з ТСН: кінець ери чи початок нової?
7 вересня 2020-го – дата, що сколихнула медіа. “1+1” припинив співпрацю з Юлією через “переформатування нічного випуску”. Вона назвала це другим розлученням з каналом – перше було через цензуру 2004-го. “Крок у нікуди”, – написала у Facebook, але з оптимізмом. Криза тривала тижні, але львівська завзятість перемогла.
Це рішення звільнило простір для творчості. Замість студійних ламп – камера вдома, гості онлайн. Подкаст став відповіддю на втому від новин: фокус на сенсах, а не сенсаціях. У 2026-му це виглядає пророчим – тренд на long-form контент.
Цікаві факти про Юлію Бориско
- Пластунка з дитинства: У львівські роки належала до Пласту – скаутингу, що сформував дисципліну та любов до природи. “Пласт – це мій внутрішній компас”, – ділиться вона.
- Марафони в кедах: Бігає напівмарафони, завжди в жовтих кедах – символі подкасту. У 2025-му пробігла Київський хмароточинний забіг посеред воєнних реалій.
- Лауреатка “Людина року-2012”: Нагорода за внесок у журналістику під час кризи.
- Гість у університетах: Читала лекції в Українському католицькому та вільному університетах у 2026-му.
Ці деталі роблять її не іконою ефіру, а живою людиною з історіями.
“Жовті Кеди з Юлією Бориско”: подкаст про душу в часи війни
Запуск у 2020-му – як ковток свіжого повітря. Канал на YouTube і Spotify фокусується на розвитку: хронічний стрес, психосоматика, психологія грошей. Гості – зірковий десант: Олег Покальчук про гнучкість, Олексій Антипович про магічне мислення після 2022-го, Валерій Пекар про успіх, Людмила Горова про повернення з еміграції. Епізоди 2026-го – “Зі США у Київ” чи “Соціальне заціплення” набирають понад 100 тис. переглядів.
Формат – розмова за кавою: дві години про те, як не зламатися. “Жовті кеди – символ свободи та настрою”, – каже Юлія. Аудиторія росте: від телеглядачів ТСН до молодих, шукаючих сенс. У трендах подкастингу – її лідерство: автентичність плюс експертиза.
Таблиця нижче ілюструє еволюцію. Джерела даних: офіційні сторінки каналів та uk.wikipedia.org.
| Період | Канал/Проєкт | Роль |
|---|---|---|
| 2000-2001 | ТРК “Експрес-Інформ” | Журналістка (фінанси) |
| 2001-2004 | 1+1, ТСН | Економічна журналістка, ведуча “Сніданку” |
| 2005 | ICTV | Ведуча ранкових “Фактів” |
| 2005-2008 | Перший національний | Ведуча “Новин” |
| 2008-2020 | 1+1, ТСН | Ведуча вечірнього/нічного випуску |
| 2020-сьогодні | “Жовті Кеди” | Ведуча подкасту |
Подкаст – це еволюція: від фактів до рефлексій. Гості як Олег Покальчук розкривають адаптацію, а перегляди ростуть – знак часу.
Сім’я, вегетаріанство та біг: баланс зсередини
Заміжня за Романом Вибрановським – IT-спеціалістом, з яким часто буває у Львові. Донька Соломія (2003) і син Марко (2006) – гордість, хоч дорослі. Юлія ділиться сімейними stories: пікніки, біг разом. Вегетаріанка роками – етика й здоров’я: смузі, овочеві салати в Instagram. “Все найкраще зсередини” – мантру повторює в постах.
Біг – терапія: марафони заряджають енергією для ефірів. У 2026-му, посеред війни, це символ стійкості. Її життя – гармонія: робота, родина, саморозвиток. Не ідеал, а приклад: як поєднувати материнство з кар’єрою.
Юлія продовжує розмови – про оптимізм, мораль, майбутнє. Її голос, як жовті кеди на асфальті, веде вперед, куди б не завернула доля.