У львівських вуличках, де кожен камінь шепоче історії Галичини, 29 квітня 1964 року з’явилася на світ Ірина Дмитрівна Фаріон. Дочка слюсаря Дмитра Івановича та бібліотекарки Ярослави Степанівни росла в скромній родині службовців, де книги були не просто полицями, а живими супутниками. Маленька Ірина не ходила до дитсадка — мама брала її на роботу в бібліотеку, і там, серед томів, вона збирала сусідських малят, розповідаючи про філологічні дива та історичні таємниці. Ця дитяча пристрасть до слова визначила весь її шлях, перетворивши скромну дівчинку на одну з найгостріших фігур українського мовознавства.
Львівські двори формували характер: уперта, прямолінійна, з вогнем у очах. Ірина любила блукати Старим містом, вдихаючи аромат кави з кав’ярень і запах свіжих книг. Родина жила просто — батько на заводі, мати серед полиць, — але в домі завжди лунала українська мова, як непорушний оберіг. Ця рання іскра запалила в ній жагу до захисту рідного слова, яке згодом стало її мечем у битвах за національну ідентичність.
Шлях до вершин науки: освіта та перші звершення
У 1987 році Ірина Фаріон, з відзнакою, закінчила філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Дипломна робота увійшла до книги “Трудової слави університету” — рідкісна честь для випускниці. Уже тоді вона працювала лаборанткою на кафедрі загального мовознавства, де її допитливість вражала викладачів. Система радянської освіти тиснула, але Фаріон не зламалася: вступила до комсомолу ще в 1978-му, очолювала гуртки мовознавства та марксистсько-ленінської естетики, навіть проводила бесіди для іноземців про… російську мову. Здається парадоксальним, але це був час компромісів заради кар’єри.
У 1996-му захистила кандидатську дисертацію, а 15 вересня 2015-го — докторську на тему “Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV–XVII ст.”. Ця праця розкрила, як мова формувалася в часи, коли українці боролися за ідентичність під литою польської та московської влади. Фаріон копирсалася в архівах, витягаючи пергаменти, ніби археолог, що відшукує скарби нації. З 1991-го до 2023-го вона професорувала в Національному університеті “Львівська політехніка” на кафедрі української мови, навчаючи тисячі студентів бачити красу слова.
- Лаборантка (1987–1990): перші кроки в академії, де вона полюбила лінгвістичні загадки.
- Доцентка (після 1996): розробляла курси з культури мови, української літератури від XI до XX століття.
- Професорка (2015+): авторка восьми монографій, посібників, понад 160 статей — справжній двигун наукових дискусій.
Ці етапи не були гладкими: радянська спадщина тиснула, але Фаріон вирвалася, перетворивши компроміси на паливо для боротьби. Її лекції — то не суха теорія, а жива симфонія слів, де студенти вчилися не просто говорити, а любити мову.
Громадська місія: від плакатів до телепроєктів
Фаріон не замикалася в аудиторії — вона вирвалася на вулиці. У 1998-му зі студентами запустила проєкт політичних плакатів “Мова – твого життя основа”, що тривав десять років. Чотири збірки — “Я на сторожі коло їх поставлю Слово” (2002), “Мова — краса і сила” (2007), “Слово — меч духовний” (2012) — розклеювали по Львову, будячи свідомість. Вона очолювала мовну комісію “Просвіти” в Політехніці (1998–2004), організовувала конкурс “Мова — твого життя основа” щороку.
Телевізор став її трибуною: з 2014-го на “Раді” — “Велич особистости”, де розповідала про героїв нації. У 2019-му на NTA стартував “Ген українців” — портрети видатних постатей. Фаріон писала передмови, як до книги Петра Билини “Війна кличе” (2025), редагувала видання. Її енергію годувала любов до народу: вона вірила, що мова — це не абстракція, а жива кров нації.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1998 | Запуск плакатів “Мова – твого життя основа” | Просвіта молоді через мистецтво |
| 2014 | Телепроєкт “Велич особистости” | Популяризація героїв |
| 2019 | “Ген українців” на NTA | Інтелектуальні портрети (uk.wikipedia.org) |
| 2025 | Передмова до “Війна кличе” | Підтримка воєнної тематики |
Таблиця ілюструє, як проєкти Фаріон еволюціонували від локальних акцій до національного впливу. Джерела даних: uk.wikipedia.org, file.liga.net.
Політичний фронт: від “Свободи” до парламенту
У 2005-му Ірина Фаріон долучилася до ВО “Свобода”, увійшовши в політраду. У 2006-му обрана до Львівської облради (5 скликання), заступниця голови комісії з освіти. 2010-го — знову депутатка. Кульмінація — 2012-й: нардепка VII скликання по округу №116, голова підкомітету з вищої освіти. У Раді вона била на сполох за мову, освіту, критикувала колоніальні впливи.
2014-го не пройшла — лише 16,35% у тому ж окрузі. Балотувалася ще 2015-го, 2019-го, але партія слабшала. Політика для неї — не крісло, а арена: “Переможемо, коли переможемо слабкість у собі”, — її слова надихали соратників. Навіть після поразок вона не мовчала, а йшла в просвіту.
Контроверсії: гострий язик і бурхливі реакції
Фаріон не ховалася за дипломатією — її слова кололи, як голка. У 2010-му в садочку критикувала “нерозумські” імена: Ліза — від “лизати”, Аленам — “валізу пакувати”. 2013-го вибухнув скандал з КПРС: членка з 1988-го по 1989-й, визнала, але: “Орлиці не сповідаються перед гієнами”. 2018-го назвала російськомовних “розумово відсталими”, 2023-го — бійців “Азову” та 3-ї бригади “москворотими”.
СБУ відкрила справу (ст. 161, 163, 182, 435-1), Політехніка звільнила 15 листопада 2023-го. Апеляція поновила в травні 2024-го з компенсацією 123 тис. грн. Критики звинувачували в радикалізмі, але прихильники бачили воїна. Її стиль — метафора бурі: штормить, але очищає.
Цікаві факти 🌟
- 🍃 Не ходила в садок: Мама брала до бібліотеки — звідти кохання до книг.
- 📚 П’ять монографій: Від історії мови до сучасних англізмів, плюс 160+ статей.
- 🎥 Телезірка: “Ген українців” — її спадок на NTA до сьогодні.
- ⚖️ Компроміс з КПРС: Лише рік, заради диплома, але скандал на десятиліття.
- 💔 Родинні втрати: Донька Софія втратила матір 2024-го, чоловіка Василя Особу — на фронті жовтня того ж року.
Ці штрихи малюють не ікону, а живу жінку — з помилками, пристрастями, болем.
Трагічний фінал: замах і розслідування
19 липня 2024-го, о 19:30, на вул. Масарика у Львові невідомий вистрілив у Фаріон. Критично поранену доставили до лікарні — за години її не стало. Підозрюваний — 17-річний В’ячеслав Зінченко, арештований одразу. Суд обрав тримання під вартою, продовживши в 2025-му: лютий — розгляд по суті, грудень — апеляція залишила арешт, січень 2026-го — ще 60 діб до березня. Донька Софія вимагає 15 млн грн компенсації — на ЗСУ.
Поховали з почестями: донька з онуками несли портрет, зять (тоді живий) — хрест. У Львові з’явилася вулиця Ірини Фаріон. Петиція про Героя України зависла, але її дух живе.
Спадщина: слово, що не вмирає
Ірина Фаріон залишила не просто тексти — цілу армію мовних патріотів. Її проєкти надихають нові покоління: у 2025-му відновили “Від книги до мети”. Родина тримається — Софія з внуками несуть факел. Фаріон учила: мова — це війна за душу. У часи, коли ворог топче все українське, її голос лунає гучніше. Вона пішла, але слово її — як вічний вогонь, що освітлює шлях нації. Родина, студенти, соратники згадують її з теплом: уперту, люблячу, невтомну. Історія триває — з її слів на устах.