Світлана Олександрівна Горбунова-Рубан, народжена 20 листопада 1951 року в Харкові, пройшла шлях від скромної медсестри до впливової заступниці міського голови, а нині директорки спеціалізованого центру. Її кар’єра, що триває понад півстоліття, переплітається з ключовими трансформаціями харківської медицини, соціального захисту та політики. Ця жінка не просто виконувала обов’язки – вона формувала систему допомоги тисячам харків’ян, особливо в найскладніші часи, як повномасштабна війна.
З відзнакою закінчивши медичне училище в 1971-му, Світлана одразу занурилася в роботу травматологічного відділення. Пізніше, здобувши юридичну освіту та кандидатський ступінь з соціології, вона очолила напрямки, де співіснують емпатія та стратегія. У 2010–2025 роках як заступниця мера з охорони здоров’я та соцзахисту координувала реформи, що врятували життя під час обстрілів. Навіть після “пенсійного” звільнення в жовтні 2025-го продовжує активну діяльність.
Харків завжди пишався своєю стійкістю, а Світлана Горбунова-Рубан стала одним із її символів – жінкою, яка поєднала білі халати лікарень з кабінетами влади, науковими аудиторіями та громадськими ініціативами. Її історія – це не сухий перелік дат, а жива оповідь про наполегливість, де кожен крок відображає пульс міста.
Ранні роки: Харківські корені та перші кроки
Харків 1950-х – індустріальний гігант з гучними заводами та тихими двориками, де виростала Світлана Горбунова. Народившись у листопаді 1951-го, вона з дитинства бачила, як місто оживає після воєнних ран. Родина, ймовірно, прищепила любов до допомоги людям – той фундамент, на якому виросла її кар’єра.
У 1971 році, ще юною дівчиною, Світлана з золотою медаллю завершила Харківське медичне училище №1. Не вагаючись, ступила в білі халати: спочатку медсестрою в травматологічному відділенні Харківської міської лікарні №17. Тут, серед стогонів поранених і аромату антисептиків, сформувалася її стійкість. Колеги згадують її як ту, хто не відступала ні перед нічними змінами, ні перед найскладнішими випадками.
Цей етап тривав недовго, але заклав основу. З 1972 по 1980-й – робота в хірургічному та інфарктному відділеннях лікарні №27. Кожен порятунок пацієнта додавав впевненості: допомагати можна не лише руками, а й системою.
Медична вершина: від головної медсестри до лідерки профспілок
1980-ті стали переломними. Світлана очолила головну медсестру Харківського республіканського кардіологічного диспансеру – позицію, де відповідальність множиться на сотні життів. Тут вона не лише координувала команди, а й обрана головою профспілкового комітету. Це був час, коли медсестри боролися не тільки з хворобами, а й за гідні умови праці.
Паралельно – громадська активність. З 1982-го депутатка Харківської міськради, з 1984-го голова райкому профспілок медиків Жовтневого району, з 1985-го – депутатка райради. У 1985-му призначають заступницею, а згодом головою Харківського обласного комітету Товариства Червоного Хреста України. Австрійський Червоний Хрест відзначив її “За особливі заслуги” вже в 1991-му – ранній знак визнання.
Ці роки нагадують шторм: реформи перебудови, економічні потрясіння. Світлана Рубан (вже з чоловіком Валерієм) маневрувала між пацієнтами та бюрократією, створюючи мережі допомоги. Її стиль – прямий, як харківський трамвай: проблеми вирішувати на корені.
Освіта та науковий шлях: від юриста до професора соціології
Прагнення до глибшого розуміння штовхнуло на другу освіту. У 1988-му з відзнакою диплом Харківського юридичного інституту (нині НЮУ ім. Ярослава Мудрого). Але справжній прорив – листопад 1995-го: кандидатська дисертація з соціології за темою “Соціальний захист населення в умовах переходу до ринкових відносин (на прикладі міста Харкова)”, за даними офіційного сайту Харківської міської ради (city.kharkiv.ua).
З 1990-го доцентка кафедри соціології та політології в НЮА ім. Я. Мудрого, з 2002-го – у ХНУ ім. В. Н. Каразіна (кафедра соціальної роботи), з 2004-го професорка Харківського регіонального інституту держуправління НАДУ. Викладає “Соціологію”, “Сучасні соціальні системи”, “Управління гуманітарним розвитком”. Її лекції – не теорія, а практика: студенти аналізують реальні кейси харківських реформ.
Науковий внесок виходить за аудиторії. Як головний редактор журналу “SOCIOПРОСТІР” (ХНУ Каразіна), вона публікувала роботи про соціальні послуги, гендерну рівність. У 2020-х – статті про кризовий захист під час війни, де емпірика з Харкова стає моделлю для України.
Політичний підйом: від депутатки до заступниці мера
Політика увійшла природно. З 1993-го засновниця Асоціації жінок Харкова “Берегиня” – центр допомоги жертвам насильства, семінари з гендеру. У 1997-му – начальник Управління праці та соцзахисту Харківської міськради. З 2006-го заступниця директора департаменту, з 2010-го – директорка, а з листопада того ж року заступниця мера з охорони здоров’я та соцполітики, член виконкому.
Балотування: 1998 – облрада (НДП), 2002 – ВР (Єдність), 2006 – ВР (Не так!), 2015 – міськрада (Відродження), 2020 – обрана від “Блоку Кернеса – Успішний Харків!” (округ 4). Робила ставку на соціалку, набираючи до 38% у мажоритарці.
Під її керівництвом реформовано систему соцдопомоги: індивідуальні заяви, як у 2020-х під час пандемії. Топ-20 впливових жінок Харківщини, “Ділова жінка року” (1994, 1995), “Харків’янин століття” (2000).
| Період | Посада | Ключові досягнення |
|---|---|---|
| 1971–1985 | Медсестра, головна медсестра | Профспілковий лідер, ЧХ України |
| 1997–2010 | Начальник управління соцзахисту | Реформи допомоги малозахищеним |
| 2010–2025 | Заступниця мера | Військова логістика, переселенці |
Джерела даних: dumka.media, city.kharkiv.ua. Таблиця ілюструє еволюцію – від операційної до стратегічної ролі. Після таблиці видно, як досвід накопичувався, готуючи до викликів 2022-го.
Війна та реформи: стійкість у вогні
Повномасштабне вторгнення 2022-го стало апогеєм. Тричі подавала заяву на звільнення – після обстрілу, де ледь не загинула, але лишилася. Координувала евакуацію, модульні містечка для переселенців (понад 200 тис. у Харкові). У 2023-му: “Війна навчила екстреної роботи” – соцзахист вистояв завдяки командам.
Досягнення: 900 дітей народжено в сім’ях ВПО, перше весілля в модульному містечку (вона вітала пару). У 2024-му Харків – “місто пенсіонерів і переселенців”, але під її наглядом система адаптувалася: гарячі лінії, індивідуальна допомога. Навіть феєрверк на похоронах Кернеса в 2020-му назвала салютом гідності.
Сім’я: опора та спадкоємці
Заміжня за Валерієм Рубаном – партнерство, що витримало десятиліття. Донька Ірина одружена з британцем Даррелом Баллантайном, син Тимур. Онука Ганна Горбунова працювала в соццентрі, де нині бабуся. Сім’я – тиха гавань: декларації 2019-го показують скромне життя (квартири, пенсії, зарплати понад 1 млн грн), кредит 455 тис., переказ від зятя.
Ви не повірите, але в інтерв’ю 2025-го Світлана жартувала: “Працюю з усіма мерами незалежної України – від скромної медсестри до віцемерки”. Особисте мотивує: допомагати, як рідним.
Нагороди: скарбниця визнання
Орден Орла III ст. (Росія, 1992), “Достоинство” (2007), грамота ВРУ (2005), “Слобожанська слава” (2006). Кульмінація – Почесний громадянин Харкова (2018). Стипендія, ювілейні привітання 2021-го (70 років). Ці нагороди – не прикраси, а подяка за тисячі врятованих доль.
Практичні кейси соціального захисту
Один з перших: 2011-й, 66 соцпроектів на бюджетні кошти, залучили 3,9 грн приватних на 1 грн міських. Результат – нові центри для інвалідів.
- Модульні містечка ВПО: З 2014-го розмістили тисячі, надали гуманітарку, меддопомогу. Перше весілля – символ надії.
- Кризовий центр “Відповідальне батьківство”: З 2025-го очолює сама. Допомога жертвам насильства, консультації – понад 200 звернень щороку.
- Військова логістика: 2022–2025, індивідуальні виплати, гарячі лінії. “Кожна заява – персонально”, – її принцип.
Ці кейси показують: теорія з дисертації ожила в реальності, адаптуючись до ракет і криз.
У жовтні 2025-го драматичний поворот: звільнення з віцемерства (28 років у міськраді!), але призначення директоркою КНП “Консультативно-кризовий центр ‘Відповідальне батьківство'”. Критики говорять про непотизм (онука Ганна там працювала), але Світлана коментує: “Я пішла, але не сумуйте – продовжую служити”. Станом на 2026-й, у 74 роки, вона – живий приклад, що вік – не перепона для змін. Харків чекає нових історій від цієї непереможної харків’янки.