Георгій Тука: біографія від київських дворів до фронту

Георгій Борисович Тука, народжений 24 листопада 1963 року в серці Києва, пройшов шлях, що вражає своєю стрімкістю та драмою. Від скромних посад буфетника в радянських кафе до крісла заступника міністра з питань окупованих територій — його біографія сповнена поворотів, де бізнес переплітається з волонтерством, а патріотизм викуваний на Майдані та в окопах Донбасу. Цей чоловік з IT-фону став символом безкомпромісної боротьби проти корупції та сепаратизму, очоливши Луганську ОДА в найгарячіші часи АТО.

Київські вулиці 1960-х стали його першим полем битви — не з ворогом, а з буденністю. Тука виріс у типовій родині, де праця визначала все. Закінчивши школу №32 у 1980-му, він одразу поринув у світ техніки, обравши факультет автоматизованих систем управління Київського політехнічного інституту. Диплом 1986 року відкрив двері до армії та перших робіт, але справжній характер проявився пізніше, коли країна розпадалася, а можливості множилися.

Його кар’єра нагадує мозаїку з десятків фрагментів — від електромонтажника у військовій частині до гендиректора телеком-компаній. Тука не сидів склавши руки: у 1987–1990-х він міняв професії, як рукавички, адаптуючись до хаосу перебудови. А з 2000-х IT-сфера стала його стихією, де він керував продажами та проектами, накопичуючи досвід, що згодом допоміг у волонтерстві.

Раннє життя: київський хлопець у вихорі змін

Київ 1963 року — сірі панельки, запах свіжого хліба з пекарень і гомін дворів, де пацани грали у футбол. Саме тут, у столиці УРСР, з’явився на світ Георгій Тука. Родина жила скромно, без зайвого шуму, але з твердим розумінням: освіта — ключ до майбутнього. Школа №32 стала першим випробуванням — у 1980-му юний Георгій отримав атестат, мріючи про техніку.

Вступ до Київського політехнічного інституту (нині НТУУ “КПІ”) у 1982-му визначив траєкторію. Факультет АСУ — автоматизовані системи управління — здавався сухим, але Тука опанував його з азартом. Дипломні роки співпали з перебудовою: дефіцит, черги, перші кооперативи. Ці реалії загартували його, навчивши виживати в нестабільності. Деякі джерела згадують альтернативну версію з Севастопольським приладобудівним інститутом 1991-го, але консенсус авторитетних ресурсів схиляється до КПІ як основної освіти (uk.wikipedia.org).

Армія чекала одразу після диплома: електромонтажник третього розряду у військовій частині 75345. Це був не просто призов — перша школа дисципліни, де Тука вчився командувати собою. Повернувшись, він не став чекати милостей від держави: перші гроші заробляв буфетником у ресторані “Одеса”, кафе “Червона зірка” та кооперативі “Прем’єра”. Ці роки — чиста виживаність, де смак кави змішувався з мріями про власну справу.

Бізнес-шлях: від кооперативів 90-х до IT-імперії

Перебудова розкрила підприємницьку жилку Туки. 1991-й: два місяці провідним спеціалістом у “Ювілекс”, потім рік у науково-виробничому кооперативі “Едем”. Хаос 90-х кидав його з фірми на фірму — менеджер у АТЗТ “Національні інвестиції” (1996–1998), старший менеджер у “Торговий дім Регіон” та “Гран” (1999). Кожен крок — урок: від енергоносіїв до оптової торгівлі.

З 2000-х Тука перейшов у високі технології. Директор департаменту держпідприємства “Фінмаш”, керівник проекту “Торговий дім Корпорація Тілл” (2000–2003), менеджер “КВК-Електро” (2004), спеціаліст зі збуту “Лакма” (2004–2005). Кульмінація — телеком: керівник відділу продажів “Ен-Ті Телеком” (2005), заступник гендиректора (2006), гендиректор “Зеніт-Телеком” (2007–2010). Тут він керував продажами обладнання для мобільних операторів, накопичивши капітал і зв’язки, що згодом пішли на волонтерство (lb.ua).

Щоб уявити масштаб, уявіть таблицю його кар’єри — понад 20 посад за 25 років. Ось ключові етапи:

Період	Посада	Компанія
1986	Електромонтажник	В/ч 75345
1987–1990	Буфетник	Ресторан “Одеса” та ін.
1991–1992	Провідний спеціаліст	“Едем”
1996–1998	Начальник відділу	“Національні інвестиції”
2007–2010	Гендиректор	“Зеніт-Телеком”
2010–2015	Голова правління	ГО “Народний тил”

Джерела даних: lb.ua, file.liga.net. Ця траєкторія показує адаптивність Туки — з нуля до топ-менеджменту, без корупційних схем, які він згодом викорінював на Донбасі. Декларації 2015–2016 фіксують скромне майно: квартири в Києві, авто Mitsubishi Pajero, зарплату до 300 тис. грн на рік. Ніяких палаців чи офшорів.

Волонтерське відродження: Народний тил і вогонь Майдану

Весна 2014-го змінила все. Анексія Криму — і Тука з товаришами (Олександр Рудоман, Роман Сіницький) поповнює картки зв’язку бійцям, купує окуляри. З Facebook-постів народжується “Народний тил” — ГО з 2010-го, але розквіт у АТО. Бронежилети, тепловізори, реанімобілі, буржуйки — мільйони гривень зібрано, тисячі врятовано.

Вересень 2014: запуск “Миротворця” — бази сепаратистів, що допомогла СБУ та блокпостам. “Більше 300 з них арештовано чи ліквідовано”, — заявляв Тука. Квітень 2015: “Волонтерський ревізор” за дорученням Полторака — перевірка складів ЗСУ. Травень 2010 — липень 2015: голова ГО, де волонтери шили розгрузки та ганяли контрабанду.

Майдан 2014-го — поранення 18 лютого. Тука не відступив: балотувався до ВР за списком “Україна — єдина країна”. Цей період — його трансформація з бізнесмена в патріота, де емоції переважали розрахунки.

Губернатор Луганщини: удар по контрабанді

22 липня 2015: указ Порошенка — голова Луганської ОВЦА. Попередник Москаль лишив корупцію з перепустками, нелегалки на окуповані території. Тука ввів жорсткі перевірки: мобільні групи з СБУ, ДФС, волонтерами. Результат — арешти, скандали. Але й критика: звинувачення 92-ї бригади (3 вересня 2015) та “Айдару” (9 вересня) у контрабанді викликали спротив бійців, які назвали це наклепом.

За дев’ять місяців Тука очистив систему: тисячі перепусток анульовано, контрабанда впала. Луганськ — не курорт, а фронт, де кожен день — ризик. 28 квітня 2016: третій ранг держслужбовця. Звільнення 29 квітня — не поразка, а перехід.

Замміністра: окуповані території під контролем

Того ж дня — заступник міністра МінТОТ у уряді Гройсмана. До 4 вересня 2019: робота з ВПО, деокупацією. Тука лобіював виплати, моніторинг паспортів РФ на Донбасі (2019: 20 тис. заявок). Критикував корупцію, волонтерів без акредитації. Орден “За заслуги” III (2014) — визнання.

Ці роки — бюрократична війна: звіти, комісії, але й реформи для 1,5 млн переселенців. Тука став голосом тих, хто втратив дім.

Сучасний Тука: коментатор війни 2026-го

Після 2019-го — назад до “Народного тилу”, але з новим масштабом. У 2025–2026 Тука активний у медіа: інтерв’ю Glavred про війну (“триватиме 10–20 років, припинення вогню в 2025-му нереальне”), Facebook (@tukageo) з постами про корупцію в дронах для ЗСУ. Статті на glavred.net — аналітика від “Зеленого спруту” до переговорів з РФ.

Він попереджає про загрози, аналізує паспортизацію ОРДЛО, радить громадам з ВПО. У 2026-му Тука — не посадовець, а трибуна правди, де досвід губернатора поєднується з волонтерським запалом. Його голос лунає в чатах, відео, де він розбирає тренди: від виборів під час війни до тиску на бюджети.

Особисте життя: родина на тлі бур

Розлучений з Мариною Павлівною, яка мала ТОВ “ДЖА” (ресторани). Цивільний шлюб з Вітою Федоренко. Син Павло — доброволець АТО, одружений, бізнес. Донька Єлизавета — випускниця Київської міжнародної школи (2018), мріє про Єль. Родина пережила Майдан, АТО — міцна опора.

Декларації скромні: готівка дружини 720 тис. грн (2016), авто ГАЗ, Pajero. Тука — не олігарх, а той, хто вкладає в країну.

Тука продовжує говорити про Донбас, корупцію, перемогу — його енергія не згасає, наче той тепловізор у ночі АТО.