Київський хлопець, народжений 23 листопада 1967 року, виріс у ритмі перебудови, де перші іскри незалежності запалювалися на вулицях столиці. Дмитро Олегович Тузов, відомий політичний оглядач і ведучий Радіо НВ, пройшов шлях від молодіжних ток-шоу до прямих ефірів з фронту під Бахмутом. Сьогодні його голос лунає в ефірі “Нового вечора”, розкриваючи таємниці російської дезінформації, а рубрика “Антидеза” стала справжнім щитом для слухачів. За роки кар’єри він створив десятки програм, документальних фільмів і колонок, які не просто інформують, а й надихають на опір агресору.
Його біографія — це мозаїка з армійських казарм, перших пікетів за незалежність і гарячих студій, де народжувалися хіти українського ТБ. Тузов не просто коментує події: він їх переживає, відстоюючи правду в часи, коли брехня коштує життів. А почалося все з простих рядків у газеті, які переросли в національне мовлення.
Ранні роки: від київського дитинства до перших протестів
Київ 60-х і 70-х — місто контрастів, де радянська сірість змішувалася з шепотом про свободу. Дмитро Тузов виріс у звичайній сім’ї, але його допитливість вирізняла з юних років. Шкільні роки пройшли в атмосфері, де молодь чула перші голоси перебудови, а він уже мріяв про слово, що змінює світ.
1986–1988 роки стали випробуванням характеру: служба в Радянській армії загартувала дисципліну, яка згодом знадобилася в журналістиці. Повернувшись, Тузов одразу влився в вир подій. У жовтні 1990-го, як заступник голови Спілки незалежної української молоді (СНУМ) у Києві, він організував пікет проти військового параду радянських військ — один із перших актів громадянського спротиву. Ця сміливість задала тон усій кар’єрі: Тузов завжди на передовій правди.
Освіта стала фундаментом. У 1996-му він закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка — той самий заклад, що випустив плеяду медійних зірок. Тут він опанував не лише ремесло, а й етику, яка стала його компасом у бурхливі 90-ті.
Старт на телебаченні: молодіжні студії та європейський час
Перші ефіри — як перший поцілунок: хвилююче й незабутньо. З 1991 по 1993-й Тузов працював кореспондентом у “Народній газеті”, де вчився витягувати сенсацію з буденності. Але справжній прорив стався 1993-го: автор і ведучий “Молодіжної студії ‘Гарт'” на Національній телекомпанії України. Ця програма стала магнітом для підлітків — гострі дискусії про любов, кар’єру й свободу прикували мільйони глядачів.
1996-й приніс нові вершини. Тузов створив “Час європейський” для “Інтера” та ICTV — цикл, що знайомив українців із Заходом у часи, коли Європа здавалася казкою. А цикл ток-шоу “Ток-ринг” на Першому національному (нині 1+1) розпалював пристрасті: політики сперечалися, як у ринзі, а глядачі дзвонили тисячами. Ці проєкти не просто розважали — вони формували нову українську ідентичність.
Тут Тузов розкрив талант шоумена: його гострий язик і чуття моменту робили ефіри вибуховими. Він не боявся чіпати заборонені теми, ризикуючи кар’єрою в перехідний період.
Епоха “Тоніс”: від ведучого до топ-менеджера
2002-й — поворотний: Тузов приєднався до телеканалу “Тоніс”, де став ведучим “Тоніс-інформ” і “24 години”. Ці аналітичні програми розбирали політику по кісточках, як майстер-шеф анатомію. З 2003-го — головний редактор, а згодом заступник голови правління. Він перетворив канал на платформу гострих дебатів, де звучали голоси опозиції.
До 2011-го Тузов очолював інформаційний напрямок, але пішов, коли канал перейшов під контроль команди Януковича. Цей крок — прояв принциповості, вартий овацій. Паралельно з 2004-го по 2013-й писав колонки для журналу “Кореспондент”, де його перо різало фальш, як скальпель.
Ось хронологія ключових етапів на “Тоніс”, що ілюструє його внесок:
| Рік | Посада/Проєкт | Досягнення |
|---|---|---|
| 2002 | Ведучий “Тоніс-інформ”, “24 години” | Запуск аналітичних прайм-тайм шоу |
| 2003–2007 | Головний редактор | Розвиток інформаційного блоку |
| 2007–2011 | Заступник голови правління | Керування під час політичних криз |
Джерела даних: uk.wikipedia.org. Ця таблиця підкреслює, як Тузов будував медіа-імперію з нуля, роблячи “Тоніс” голосом незалежної журналістики.
Радіоепоха: від “Громадського” до “Нового вечора” на НВ
Після ТБ Тузов перейшов на радіо — медіум, де голос важить усе. 2014–2018: “Громадська хвиля”, “Київ-Донбас”, “Ранкова хвиля” на Громадському радіо. Він їздив на Схід, спілкуючись із переселенцями в Сєвєродонецьку чи Краматорську. 2015-го — “Сьогодні про головне” на ТВі, 2016–2017 — Радіо Вести.
З 2018-го — зірка Радіо НВ: “Новий день”, “Новий вечір”, “Маніпулятори”. Тут його інтерв’ю з військовими, як-от з “Польовим” про бої за Покровськ чи Романом Костенком про мобілізацію, набирають мільйони переглядів. У 2025–2026 роках ефіри фокусуються на війні: енергокриза, кадрові зміни в ОП, Трамп і Путін.
- Громадське радіо: Спецпроєкт “Громадське у твоєму місті” — прямі ефіри з фронту.
- Радіо НВ: Політичні ток-шоу в прайм-тайм, де розкриваються маніпуляції Кремля.
- Колонки: В “Українській правді” та NV — аналітика про реформи митниці чи ІПСО.
Ці формати дозволяють Тузову бути ближчим до слухача, ніби шепоче таємниці на вушко в ефірі. Перехід на радіо розкрив його як майстра слова, де паузи важать більше за декорації.
Цікаві факти з життя Дмитра Туза
Ви не повірите, але Тузов зняв документальний цикл “Дорогами волонтерів” (2015), прямуючи АТО з гуманітаркою — його дрони фіксували реальність, яку цензурували інші.
У 2022-му з Бахмута він вів ефіри з позицій “Дніпро-1” — під свистом “Граду”, але голос не тремтів.
Тренінги з такмеду для журналістів у 2024-му: сам учив накладати турнікет, рятуючи колег на фронті.
Англійські статті, як “What Nuclear States Can Do…”, поширюють українську правду світом — тисячі поширень на UP.
Документальні шедеври та фронтові репортажі
Тузов — не тільки ведучий, а й режисер. “Антитерор”, “Острови, де народжується майбутнє”, “Україна може!” — фільми, що надихають на зміни. “Дорога на Ельдорадо” (2010), “Невідома Грузія” (2011), “Диво в пустелі” (2012) відкривали світу нові грані. Під час війни — ефіри з Донеччини: Слов’янськ, Добропілля, де він з ПДМШ Пирогова фіксував героїзм.
У 2026-му продовжує: інтерв’ю про “кадрове цунамі” Зеленського чи енергооб’єкти. Його робота — міст між фронтом і тилом, де правда перемагає фейки.
Політичні кроки та нагороди
Політика кликала: 2007-го №5 у списку Партії зелених на виборах до ВР — не пройшов, але досвід збагатив. Нагороди: Заслужений журналіст України (2005, uk.wikipedia.org), премія Мейса (2023), Грамота ВРУ (2024).
- 2005: Заслужений журналіст — за прорив у ТБ.
- 2023: “Громадянська позиція” — за антиросійську публіцистику.
- 2024: ВРУ — за фронтові репортажі.
Ці відзнаки — не папірці, а визнання від народу, що довіряє його слову.
Сімейне життя: опора в тилу
За штурвалом медіа-штормів — тепла гавань. Одружений з Лесею Василівною (нар. 1971), батько Андрія (1993) та Богдана (2002). Сини виросли в атмосфері журналістських розмов за вечерею, де політики — як сусіди. Тузов рідко афішує приватне, але в інтерв’ю проскакує: сім’я — його “Антидеза” від вигорання.
У часи війни родина підтримує: сини, мабуть, пишалися татом з фронту. Це робить Туза близьким — не іконою, а живим чоловіком з серцем.
Сьогодення: “Антидеза” проти гібридної війни
У 2026-му Тузов на піку: рубрика “Антидеза” на Радіо НВ розкриває кремлівські трюки — від “блекаутів” до переговорів у Абу-Дабі. Інтерв’ю з Саакашвілі чи Кімом — бомби, що вибухають у медіаполі. Він тренує молодь такмеду, пише англійською для світу, нагадуючи: Україна — не жертва, а воїн.
Його ефіри — як свіжий вітер: гострі, чесні, з гумором над ворогом. Тузов не зупиняється, бо правда — це марафон, де він лідер. А завтра? Нові ефіри, нові викриття — розмова триває.