Суми, весна 1981 року. У тихому промисловому місті на північному сході України з’являється на світ хлопчик, чиє майбутнє виявиться тісно переплетеним з долями держав і континентів. Дмитро Кулеба, народжений 19 квітня, виростає в атмосфері дипломатичних розмов за сімейною вечерею, де батько, Іван Дмитрович, ділиться історіями з посольств Єгипту чи Чехії. Ця спадщина не просто надихає — вона стає фундаментом для кар’єри, яка перетворить звичайного юриста на одного з найвпливовіших голів МЗС в історії України.
Раннє дитинство та вплив родини
У Сумах, де річка Псел несе свої води повз заводи та парки, Дмитро проводе безтурботні роки. Мати, Євгенія Володимирівна, вчителька української мови та літератури, прищеплює сину любов до слова — того інструменту, який згодом стане зброєю в дипломатичних битвах. Батько, ветеран МЗС з досвідом у гарячих точках, малює перед сином картину світу, де переговори варті більше за танки. Ви не повірите, але саме ці вечірні бесіди формують Кулебу як стратега, готового до марафонів переговорів.
Родина переїжджає до Києва, коли Дмитро вступає до університету. Суми лишаються в серці — місто, де він навчається в школі №7, грає у футбол з друзями та мріє про велике. Цей провінційний шарм, змішаний з амбіціями, робить його не просто дипломатом, а людиною, яка вміє говорити з президентом так само щиро, як з таксистом у Стамбулзі.
Освіта: від студентських аудиторій до кандидатської дисертації
1998 рік. Двері Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка відчиняються перед 17-річним сумчанином. П’ять років потому, у 2003-му, він виходить з дипломом магістра міжнародного права з відзнакою — золотою медаллю, яка блищить, як перші дипломатичні перемоги. Аспірантура на тій самій кафедрі триває до 2005-го, а в 2006-му захищає кандидатську дисертацію з юридичних наук.
Тут, серед лекцій про Гаазькі конвенції та Віденські договори, Кулеба опановує не лише теорію. Він вчиться мислити глобально, розбирати контракти, ніби пазли, і передбачати ходи опонентів. Володіння англійською, російською та французькою робить його готовим до світу, де слова важать мільярди. За даними uk.wikipedia.org, ця освіта стає трампліном для входу в МЗС — з першого року після випуску.
Перші кроки в дипломатії: Відень, комунікації та Майдан
2003 рік. Аташе в Службі головного юридичного радника МЗС — скромний старт, але з амбіціями. Швидко піднімається: третій секретар управління юридичного забезпечення, потім Відень, де з 2005 по 2009-й працює в Постійному представництві при ОБСЄ. Там, у серці Європи, він стикається з першими кризами — моніторингом на Донбасі, де конфлікти вже тліють.
2010–2013: секретаріат міністра, де опікується іміджем України, відносинами з США та міжнародними організаціями. Радник віцепрем’єра Грищенка. Але 2013-й — перелом. Зі словами “не згоден з курсом Януковича” йде з держслужби, очолює Фонд культурної дипломатії UART. Майдан кличе: Кулеба на барикадах, де дипломатія народжується з вуличного вогню. Повертається в МЗС у червні 2014-го — посол з особливих доручень з стратегічних комунікацій. Запроваджує цифрову дипломатію, робить Twitter полем бою.
Страсбург: постійний представник при Раді Європи
9 квітня 2016-го. Президент Порошенко призначає його постійним представником при Раді Європи. Страсбург стає ареною: протидія поверненню РФ до ПАРЄ, захист прав у Криму, реформи в Україні. Кулеба посилює культурну дипломатію — приєднання до Єврімаж, концерти українських митців. Найкращий посол 2017-го за версією Інституту світової політики. Тут він пише книгу “Війна за реальність” (2019), де розкриває фейки як зброю — передчуваючи гібридну війну.
Від віцепрем’єра до міністра: євроатлантичний ривок
29 серпня 2019-го — віцепрем’єр з євроінтеграції в уряді Гончарука. Ініціює “Пульс Угоди” з ЄС, зелену угоду, Комісію з НАТО. 4 березня 2020-го — міністр закордонних справ. Наймолодший в історії України, 38 років. Зразу ж отримує статус партнера НАТО з розширеними можливостями — 12 червня 2020-го. Реформує економічну дипломатію, створює Раду експортерів.
Війна: дипломатичний фронт без снарядів
24 лютого 2022-го, перші години вторгнення. Твіт Кулеби: “Україна буде захищатися. Світ може зупинити Путіна зараз”. Розриває дипвідносини з РФ, благає про санкції, зброю, SWIFT. Кандидат у ЄС — червень 2022-го. Кримська платформа, Люблінський трикутник. Африканські турне: 2022–2023, від Сенегалу до Нігерії — “українсько-африканський ренесанс”. Принцип “Дипломатії рівних можливостей”: гендер, безбар’єрність.
Візити до Берліна, Гааги, Давосу. Критикує нейтралітет, називає Путіна терористом. Орден Ярослава Мудрого? Ні, “За заслуги” III ступеня (2021), литовський командорський хрест (2022). Згідно з liga.net, його турне оживили “заморожену” дипломатію.
🌟 Цікаві факти про Дмитра Кулебу
- 🚀 Наймолодший міністр МЗС — у 38 років очолив відомство, перевершивши Яценюка.
- 📚 Автор бестселера — “Війна за реальність” передбачила фейкові війни ще 2019-го.
- ✈️ Африканський марафон — п’ять турне за два роки, перші прямі рейси Київ–Найробі.
- 🎓 Курс Гарварду — з 2025-го викладає “Воєнну дипломатію” у Sciences Po, Париж.
- 💔 Особиста драма — розлучення в пік кар’єри, але діти — головний пріоритет.
Ці перлини роблять Кулебу не просто чиновником, а легендою сучасної дипломатії.
| Рік | Посада | Ключові події |
|---|---|---|
| 2003 | Аташе МЗС | Вступ до дипломатії |
| 2005–2009 | Відень, ОБСЄ | Перший закордонний досвід |
| 2016–2019 | Представник при РЄ | Протидія РФ у ПАРЄ |
| 2020–2024 | Міністр ЗС | НАТО, ЄС, війна |
| 2024– | Гарвард, Sciences Po | Академічна кар’єра |
Джерела даних: uk.wikipedia.org та lb.ua. Ця таблиця показує стрімкий підйом — від аташе до глобального гравця за 20 років.
Особисте життя: любов, діти та випробування
Дмитро одружується з Євгенією Анатоліївною — засновницею “Місто-сад”. Разом ростять Єгора (2006 р.н.) та Любов (2011 р.н.). Але війна та посада руйнують шлюб — розлучення 2021-го. Діти лишаються пріоритетом: син навчається за кордоном, донька в Києві. Нова глава — з Світланою Павелецькою, співзасновницею #книголав, яка поділила з ним книгу про фейки. “Сім’я — це опора в дипломатичних бурях”, — якось зізнався він.
Хобі? Футбол, читання, поїздки. Кулеба — фанат “Динамо” Київ, колекціонує історії з турне. Розлучення болить, але робить сильнішим — як і поразки на переговорах.
Після міністерства: нові вершини в Гарварді та Парижі
5 вересня 2024-го — відставка. 240 голосів Ради. Чому? Кабмінські перестановки, але Кулеба мовчить: “Розумію причини”. Грудень 2024-го: старший дослідник Belfer Center, Harvard — “світовий захисник демократії”. З січня 2025-го — доцент Sciences Po, Париж, курс “Воєнна дипломатія” — перший українець там. Книга 2025-го “Дипломатична кухня воєнного часу” з Ярославським. Зустрічі з Зеленським: “Визначимо напрями”. 2026-й? Лекції в Гарварді, радник? Двері світу відчинені.
Кулеба еволюціонує: від міністра до професора. Його твіти лишаються гострими, а мрії — про перемогу. Історія триває, бо дипломати не йдуть на пенсію — вони змінюють правила гри.