Маленьке містечко Гадяч на Полтавщині, розкидане на високих пагорбах над спокійною Пслою, стало колискою однієї з найяскравіших постатей українського відродження. Саме тут, 17 червня 1849 року за старим стилем (29 червня за новим), у родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова з’явилася на світ Ольга Петрівна – майбутня Олена Пчілка. Ця дата, хоч і суперечить іноді згадуваним липневим числам через метричні розбіжності, чітко зафіксована в родинних документах і спогадах близьких. Гадяч не просто місце на карті: це земля, де сформувалися перші враження геніальної жінки, яка згодом запалить серця українців любов’ю до рідного слова й вишиваних узорів.
Річка Псл, що звиває стрічкою біля садиби Драгоманових, шепотіла колискові, а навколишні луки й соснові гаї вабили дитячою уявою. Ольга виросла в атмосфері, де українська пісня лунала щодня, а батько тихенько перекладав народні легенди. Гадяч у ті часи – типове повітове містечко Полтавської губернії, з козацьким духом у крові жителів, де панувала суміш старосвітської шляхти та селянських традицій. Саме звідси Пчілка понесе в серці образи, що оживуть у її творах.
Суперечності в датах народження – не рідкість для того часу. На могильній плиті викарбувано 17 липня, метричний запис схиляється до 29 червня, але родинні папери та автобіографія доньки Лесі Українки наполягають на червневій даті. Головне – Гадяч лишається незмінним якорем її біографії, як пише uk.wikipedia.org у детальній хронології.
Гадяч середини XIX століття: тло для народження зірки
Уявіть собі Гадяч 1849-го: тихе містечко з населенням близько 5 тисяч душ, де церква Миколи Чудотворця дзвонить на весь край, а ярмарки на Соборній площі вирують селянськими торгами. Полтавська губернія, серце козацької Малоросії, жила в тіні царських указів, що душили українське слово, але тут, на лівому березі Псла, вирувала культурна іскра. Поміщики на кшталт Драгоманових тримали бібліотеки з Шевченком і Максимовичем, хоч і ризикували.
Місцевість вражала красою: високі гори спускаються до річки, де Псл зливається з Грунню, утворюючи острів з вербами. Садиба родини стояла на такій горі – просторий дім з флігелем, оточений садом. Тут панував дух свободи: без кріпаків, з повагою до селян. Батько, Петро Якимович, юрист за виучкою, служив у Петербурзі, але повернувся, аби жити серед своїх. Гадяч став не лише точкою на мапі, а й символом коріння, яке Пчілка пізніше оспівуватиме в “Думках-мережанках”.
Цей край народив не одну славну постать – від гетьмана Дорошенка до сучасних письменників. Для маленької Ольги Гадяч був світом казок і пісень, де мати Єлизавета Іванівна щовечора співала “Ой на горі та й женці жнуть”. Таке дитинство заклало основу для її фольклорних збірок, де кожен узор – відлуння полтавських вишиванок.
Родина Драгоманових: козацька кров і просвітницький вогонь
Петро Якимович Драгоманов, народжений 1802-го в тому ж Гадячі, успадкував маєток від предків – грецького роду, що служив Богдану Хмельницькому. Юрист, поет-аматор, він збирав фольклор і писав оповідання, передплачував “Основу”. Його дружина, Єлизавета Іванівна Цяцька, з сусідньої поміщицької родини, була душею дому: співала, розповідала легенди, вчила дітей шанувати народ. У шлюбі шестеро дітей, Ольга – третя.
Старший брат Михайло, майбутній професор і мислитель, став кумиром. Родина уникала русифікації: українська мова звучала скрізь, хоч царські заборони тиснули. Дядько Яків, декабрист, помер на засланні – ця історія надихала на бунт проти несправедливості. Як зазначає uinp.gov.ua, Драгоманови росли в атмосфері свободи, де книги та пісні були щитом від імперського гніту.
- Батько Петро: Захищав “дрібноту” – малі маєтки козацького роду, писав вірші, збирав думи.
- Мати Єлизавета: Виховувала без тілесних покарань, наповнювала дім мелодіями Полтавщини.
- Брат Михайло: Вплинув на світогляд, навчаючи в Києві історії та філософії.
Після списку стає зрозуміло: така родина не могла виростити звичайну жінку. Ольга ввібрала патріотизм, що прорвався в її творах і громадській боротьбі.
Дитинство Ольги Драгоманової: пісні Псла й перші мрії
Перші роки в садибі над Пслом – час безтурботних ігор у Зеленому Гаї, де сосни шепотіли таємниці. Ольга бігала берегами, слухала мамині колядки, допомагала батькові з фольклором. Домашня освіта включала читання, письмо, мови – французьку від гувернантки, українську від серця.
Родинні спогади малюють картину: діти колядували, щедрували, брали участь у весіллях. “Українська течія – наше природне оточення”, – писала Пчілка. З 12 років – Київ, пансіон Ганф-Нельговської: етикет, танці, науки. Тут розквітла любов до літератури, хоч і в російськомовному оточенні.
Гадяч кликав назад: літні місяці в садибі зміцнювали зв’язок з землею. Ці враження ляжуть в основу “Українського народного орнаменту” – першого альбому вишиванок 1876-го.
Шлях від Гадяча: шлюб, Волинь і повернення до коріння
1868-го, 28 липня, шлюб з Петром Косачем у Пирогово біля Києва. Переїзд до Новограда-Волинського: етнографія, шестеро дітей, серед них Леся 1871-го. Волинь дала матеріал для збірок, але Гадяч манив. 1880-ті: “Зелений Гай” біля Гадяча – дача для Лесі, з кам’яним домом і флігелем.
1913-го, після смерті чоловіка, Пчілка оселяється в Гадячі: видає “Газету Гадяцького земства”, керує гімназією. 1920-го арешт за синьо-жовтий прапор на Шевченку – символ непокори. Звільнена, їде до Могилева-Подільського, з 1924-го – Київ, де член ВУАН.
Псевдонім “Пчілка”: як Гадяч народив символ працьовитості
Перші публікації – переклади Пушкіна 1870-х. Псевдонім 1883-го в “Зорі”: бджола як метафора трудівниці, що несе нектар з полтавських лугів. “Думки-мережанки” 1886-го – дебютна збірка, натхненна вишивками Гадяча. Альманах “Перший вінок” 1887-го з Кобринською – феміністичний маніфест.
Твори про сильних жінок: “Юдіта”, “Козачка Олена” – відлуння козацького Гадяча. Дитячі казки “Сосонка”, п’єси “Кобзареві діти” – для наступних поколінь.
Цікаві факти про Олену Пчілку та її зв’язок з Гадячем
- У Зеленому Гаї Пчілка будувала дачу 1899-го, проектуючи вікна сама – для здоров’я Лесі.
- 1920-го в гімназії огорнула Шевченка прапором, скандувавши “Ганьба!” – арешт за годину.
- Збирала писанки Полтавщини для альбому 1876-го, визнаний у Європі.
- Планують пам’ятник 2024-го біля редакції “Газети Гадяцького земства” (biggggidea.com).
- Музей Драгоманова в Гадячі існував, але зник радянською владою.
Ці перлини показують: Гадяч – не минуле, а жива нитка спадщини.
Меморіали в Гадячі: від дошок до сучасних проєктів
Сьогодні Гадяч пишається спадщиною: пам’ятна дошка в Зеленому Гаї, де садиба Драгоманових. Гадяцький ліцей №1 імені Пчілки має кімнату-музей з творами. 2024-го зібрали на пам’ятник біля старої редакції – символ журналістського подвигу.
| Меморіал | Розташування | Значення |
|---|---|---|
| Пам’ятна дошка | Зелений Гай | Місце дитинства та дачі |
| Кімната-музей у ліцеї | Гадяч, центр | Твори, листи, вишиванки |
| План пам’ятника | Біля редакції | Вшанування 175-річчя (2024) |
Джерела даних: hadiach.city та ridnyikrai.in.ua. Ці об’єкти приваблюють туристів, оживаючи історію.
Вплив Гадяча на творчість: узори душі Полтавщини
Орнаменти з Псла – в альбомі 1876-го, 23 кольорові малюнки писанок. Оповідання “Півтора оселедця” сміється над селянським гумором Гадяча. Публіцистика про Старицького, Лисенка – шана землякам. Навіть у 1930-му автобіографія повертається до коріння.
Гадяч не просто народив Пчілку – він вплів у її душу нитки, з яких вона виткала українську культуру.
Олена Пчілка як мати та голова роду: Леся і нащадки
Шестеро дітей: Михайло, Леся, Ольга, Оксана, Микола, Ізидора. Леся – перлина, вилікувана волинськими травами, але Гадяч давав сили. Пчілка шила вишиванки, ставила п’єси. Навіть у 80 – член ВУАН, переклади Гете.
Її девіз: “Слова, як бджоли, несуть мед правди”. Гадячські луки надихнули цю метафору.
Спадщина Пчілки: від Гадяча до сучасної України
2025-го вийшов 12-томник творів – раніше невідомі тексти. Фемінізм, етнографія, дитяча література – все з корінням у Полтавщині. Гадяч кличе: приїжджайте до Зеленого Гаю, послухайте Пслу – і відчуйте подих генія. Ця земля продовжує цвісти, як мереживні узори на сорочці.