Броніслав Коморовський: від дисидента до президента Польщі

У туманному ранку 10 квітня 2010 року небо над Смоленськом розірвав гул двигунів, а потім – страшна тиша. Ту-154 з президентом Лехом Качинським на борту розбився, забравши життя 96 осіб. У той момент маршалок Сейму Броніслав Коморовський миттєво став виконувачем обов’язків президента. Цей чоловік, з його спокійним поглядом і твердим голосом, взяв на себе кермо країни в годину найглибшої скорботи. Народжений у 1952 році в маленькому містечку Оборники-Шльонські, він пройшов шлях від підпільного видавця заборонених газет до вершини влади, де правив Польщею п’ять років – з 2010 по 2015.

Броніслав-Марія Коморовський – не просто політик, а символ стійкості. Як історик за освітою, дисидент часів комунізму, міністр оборони та маршалок Сейму, він уособлює перехід Польщі від сірого тоталітаризму до яскравої демократії. Його президентство запам’яталося підтримкою України, європейською інтеграцією та спробами згуртувати націю під гаслом “Zgoda buduje” – згода будується. Навіть після поразки на виборах 2015 року він лишається голосом розуму, коментуючи події 2025–2026 років з позиції досвідченого лідера.

Його історія – це мозаїка з арештів, парламентських баталій і родинного тепла. З п’ятьма дітьми та дружиною Анною, яка стала першою леді з чарівною посмішкою, Коморовський показав, що влада не заважає жити повноцінним життям. А тепер розберемося, як цей шляхетний нащадок Korczak дійшов до піку.

Раннє життя: шляхетське коріння та юнацькі випробування

Оборники-Шльонські, 4 червня 1952 року. У родині шляхтичів Зигмунта Леона Коморовського, африканіста та дипломата, і Ядвіги з дому Шалковської народився хлопчик, якому судилося змінити Польщу. Батько, репресований комуністами за шляхетське походження, втратив роботу, тож сім’я кочувала: від Познані до Юзефова, а з 1959 – Прушків біля Варшави. Тут юний Броніслав вчився в школі, мріючи про пригоди, як у харцерських таборах.

Харцерство стало його пристрастю. У 75-й Мазовецькій Дружині Харцерів у Прушкові він не просто марширував – формував характер. Там же познайомився з майбутньою дружиною Анною Дембовською, з якою одружився 1977 року. Їхній шлюб – міцний як дуб, породив п’ятеро дітей: Зофью (1979), Тадеуша (1981), Марію (1983), Пйотра (1986) та Ельжбету (1989). Родина Коморовських – це опора, де політика чергувалася з сімейними вечерами за книгами та полюванням.

Освіта випала непростою. Після середньої школи ім. Ципріана Норвіда у Варшаві вступив на історичний факультет Університету Варшави 1971 року. Перший рік провалив – виключили, але повернувся 1973-го і 1977-го захистив магістерську про бунт генерала Желіговського. Уже тоді юнак чіплявся за заборонені теми, долучаючись до мартовських протестів 1968-го та першого арешту 1971-го.

Дисидентство: вогонь опору в серці комунізму

Комуністична Польща душила свободу, але Коморовський палав. З 1977-го стажувався в католицькому журналі “Słowo Powszechne”, та справжній бій почався з Рухом Оборони Прав Людей і Громадянина (ROPCiO). Спільно з Антонієм Мациревичем видавав підпільний “Głos”, шив самвидавні бюлетені ночами. 11 листопада 1979-го за демонстрацію біля Гробу Невідомого Солдата – місяць в’язниці. Суддя? Андрій Кшиже, з яким доля зійдеться пізніше.

1980-й – вступ до “Солідарності”. У Центрі Соціальних Досліджень Mazowsze організовував страйки, 27 вересня 1981-го підписав декларацію “Клубів Служби Незалежності”. Воєнний стан 13 грудня 1981-го – інтернування в Яворзі до червня 1982-го. Звільнений, ховається в семінарії Непокаланув, викладає історію монахам і видає підпілля “ABC: Адріатика, Балтійське, Чорне море”. Ці роки загартували його, як сталь у горні.

• Ключові акції: Організація бібліотек самвидаву, манифестації 11 листопада, структура “Солідарності” в Mazowsze.
• Переслідування: Арешт 1979, інтернування 1981–1982, постійний нагляд КГБ.
• Вплив: Зв’язки з інтелектуалами, що перейшли в політику 1989-го.

Після списку цих подій стає ясно: Коморовський не ховався, а кидав виклик системі. Його дисидентство – не абстракція, а щоденний ризик, що народив лідера.

Політичний злет: від міністра оборони до маршалка Сейму

1989-й, падіння Берлінської стіни. Коморовський – глава апарату міністра Олександра Халла, з 1990-го – заступник міністра оборони в урядах Мазовецького, Білецького, Сухоцької. Безпартійний, але з “Демократичного Союзу” обирається до Сейму I та II скликань 1991–1993. Перехід до “Союзу Свободи”, генсекретар, потім консервативні кола.

2000–2001 – міністр національної оборони у Buzka. Реформує армію, лобіює F-16, отримує “Срібні Уста” за промову. 2001-го приєднується до Платформи Громадянської (PO), депутат IV–VI скликань. 2005-го – віцемаршалок Сейму V (398 голосів!), з 5 листопада 2007-го – маршалок VI (292 голоси). Критикує PiS, приймає Далай-ламу, організовує дебати молоді.

Посада	Період	Ключові досягнення
Заступник міністра оборони	1990–1993	Реформи в армії посткомунізму
Міністр оборони	2000–2001	Модернізація, F-16
Віцемаршалок Сейму	2005–2007	398 голосів, опозиція PiS
Маршалок Сейму	2007–2010	Міжнародні дебати, гості світу

Дані з uk.wikipedia.org та pl.wikipedia.org. Ця таблиця ілюструє стрімкий ріст – від заступника до спікера за два десятиліття.

Виконувач обов’язків президента: хвилини випробування

Смоленськ став переломом. 10 квітня 2010-го Коморовський оголосив траур, підписав 64 закони, призначив вибори на 20 червня. Відвідав Москву на 65-річчя Перемоги, призначив радників: Kozieja до BBN, Cieniucha до Генштабу. Його перші слова: “Польща стоїть твердо” – заспокоїли націю в хаосі.

Праві праймеріз PO виграв у Sikorski (68,5%), гасло “Zgoda buduje”. Підтримка від Wałęsa, Mazowiecki, Bartoszewskiego. Перший тур: 41,54% (6,98 млн), другий 4 липня: 53,01% проти Kaczyński. Інавгурація 6 серпня – символічна зміна варти.

Президентство: Європа, Україна та внутрішні реформи

П’ять років на вершині. Перейняв армію 15 серпня 2010-го, подав 26 законопроєктів, ветував 4. Патрон “Орел може” – промо Польщі. Повноваження: Tusk, Kopacz прем’єрами, судді TK, SN. Зовнішня: примирення з Німеччиною 2014-го, порівняння РФ з 1939-м у Берліні.

Ставлення до України – особлива глава. 8 жовтня 2013-го програма співпраці з Януковичем. 22 лютого 2015-го – за миротворців ООН на Донбасі. 9 квітня – промова у Раді: “Не буде стабільної Європи без України, сліпий не побачить росіян на Донбасі”. Коментар до закону УПА: ускладнює діалог, але як польські закони. Візит Львів 2 липня 2015-го – доктор honoris causa ЛНУ ім. Франка, обіцянка інституту відносин.

1. Підтримка Євромайдану: візити, санкції проти РФ.
2. Нагороди: Ярослав Мудрий I ст. (2014), V ст. (2008), іменна зброя (2010).
3. Спільні батальйони з Литвою, Україною.

Ці кроки зміцнили союз, зробивши Коморовського другом Києва. Вибори 2015-го: перший тур 33,77%, другий – 48,45% проти Duda. Падіння з коня на ярмарку в Ржешуві стало мемом, але поразка – від втоми від PO.

Після президентства: голос досвіду в 2025–2026

З серпня 2015-го – приватне життя. Фундація “Інститут Броніслава Коморовського” (14 серпня), лекції, книга “Prawą Stroną” (2005, анекдоти з політики). Ініціатор “Narodowe Czytanie” 2012-го – масові читання Міцкевича. Хобі: мисливство, родина.

У 2025–2026 активно коментує. Підтримав Trzaskowski на виборах. Критикує президента Кароля Навроцького за риторику про Україну (грудень 2025, PolskieRadioUA). Попереджає: 2026-й – переломний для Києва, тиск США до капітуляції, втома від війни (Radio Zet, Focus.ua). Візит Зеленського – тест для Варшави (eurointegration.com.ua). “Україна захищає Європу” – його мантра лишається актуальною.

Його спадщина пульсує: від підпілля до палацу, з акцентом на сусідів. У часи, коли Польща-Україна стикається з викликами 2026-го, голос Коморовського нагадує – згода та сила перемагають. Історія триває, з новими главами на горизонті.