Харків, серпень 1979-го. У типовому радянському містечку народжується Андрій Євгенійович Білецький – хлопець, чиє ім’я згодом прогриміє на фронтах, у парламенті й на вулицях протестів. Сьогодні, у 2026-му, він бригадний генерал ЗСУ, командир Третього армійського корпусу, творець легендарного “Азову” та лідер Національного корпусу. Його шлях – це суміш вуличних сутичок, академічних диспутів, тюремних камер і кривавих боїв, де кожен крок викуваний із сталі волі та національної гордості.
З юності Андрій захоплювався спортом, перетворюючи тіло на зброю, а розум – на стратегічний щит. Закінчивши університет з червоним дипломом за тему про УПА, він не сів за парту назавжди, а кинувся в вир громадської боротьби. Від “Сокола” до “Патріота України”, від політв’язня до депутата – Білецький завжди стояв на передовій, де гасло “Біла сила” еволюціонувало в “Слава Україні!”. А з 2022-го повернувся на війну, де його бригада рве ворожі лави, як грім розколює небо.
Його біографія – не сухий перелік дат, а епічна сага про те, як один харків’янин формує долю нації. Розберемо цей шлях по крихтах, від дитинства до реформ у корпусі, які можуть змінити ЗСУ назавжди.
Раннє дитинство та харківські корені
Харківські двори 1980-х – це арена, де хлопці б’ються за повагу, а Андрій Білецький швидко став королем. Народжений 5 серпня 1979-го в українській родині, він виріс у російськомовному оточенні, але коріння тягнулося глибоко: батько Євгеній Михайлович – з козацького роду селища Краснопавлівка Лозівського району Харківщини, мати Олена Анатоліївна (Лукашевич) – з Житомирщини, нащадок шляхти, серед предків – засновник “Малоросійського товариства” Василь Лукашевич. Ця спадщина – як невидима броня, що загартувала характер.
Змалку спорт став його стихією. Перший юнацький розряд з боксу, майстерність у ножовому бою, фехтуванні, практичній стрільбі – Андрій тренувався, ніби готувався до неминучої битви. Ці навички не просто хобі: вони лягли в основу вишколів для майбутніх бійців. Уявіть: підліток, що кулаками доводить правоту, а кулаки ці – відточені, як клинок.
Раннє дитинство минуло в атмосфері, де українська ідентичність прокидалася потроху. Батьки передали любов до історії, а вулиця – жорстокість реальності. Цей коктейль змусив Андрія шукати шлях: не пасивний спостерігач, а лідер зграї.
Університетські роки: від історії УПА до перших протестів
2001 рік. Харківський національний університет імені Каразіна видає диплом з відзнаки історичного факультету. Дипломна робота Андрія – про діяльність Української повстанської армії, під неформальним керівництвом легендарного Ярослава Дашкевича. Викладацька робота в харківських вишах не заспокоїла: Білецький копався в архівах, розкриваючи забуті сторінки боротьби за незалежність.
Та теорія швидко злилася з практикою. У березні 2001-го – акції “Україна без Кучми”. Затримання, адміністративний арешт, тиск СБУ на університет – все це стало першим хрещенням вогнем. Андрій не зламався, а навпаки: з 2002-го очолив харківський осередок “Тризубу” імені Бандери. Співпраця з СНПУ, Українською консервативною партією – це був час, коли націоналізм переростав з ідей у дію.
- 1999: Спроба виїхати воювати в Косово з групою харківських спортсменів-націоналістів.
- 2001: Перший арешт під час протестів.
- 2002-2003: Лідерство в “Тризубі”, створення мережі.
Ці роки заклали фундамент: Білецький розумів, що сила – не в словах, а в згуртованій команді. Перехід від студента до активіста був плавним, як ріка, що набирає міць перед порогами.
“Сокіл” і “Патріот України”: народження бойової мережі
Харків 2005-го. Андрій Білецький створює спортивний клуб “Сокіл” – платформу для тренувань і патріотичного вишколу. Це не просто спортзал: тут ковалися бійці, готові до вуличних акцій проти наркоторгівлі, нелегалів, корупції. “Сокіл” став ядром для “Патріота України” – незалежної організації, вільної від партійних пут.
Звідси акції: марші, мітинги, силові операції. 18 жовтня 2008-го – арешт під час маршу на честь УПА. А 2008-го Білецький ініціює Соціал-Національну Асамблею (СНА), де поєднує соціалку з націоналізмом. Організація росла, як вогонь у степу, залучаючи тисячі.
Кульмінація – 19 листопада 2011-го: замах на Андрія в під’їзді, поранення в щелепу й палець. А 27 грудня – арешт у справі “Оборонців Римарської” (розбій на нібито пособника СБУ). Два з половиною роки в СІЗО без вироку – політв’язень режиму Януковича. Звільнення 24 лютого 2014-го постановою ВР стало тріумфом.
| Дата | Подія | Наслідок |
|---|---|---|
| 2005 | Заснування “Сокола” | База для “Патріота України” |
| 2008 | Створення СНА | Об’єднання націоналістів |
| 19.11.2011 | Замах | Поранення, але не злам |
| 27.12.2011 | Арешт “Оборонці Римарської” | Політв’язень до 2014 |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, lb.ua. Ця таблиця ілюструє, як переслідування тільки загартувало лідера – з в’язниці він вийшов готовим до революції.
Революція Гідності та народження “Азову”
Листопад 2013-го. Євромайдан. “Патріот України” стає кістяком “Правого сектору”. 12 березня 2014-го Білецький – керівник силового блоку “ПС-Схід”. 5 травня – батальйон “Азов” на базі “Чорного корпусу”. Червень: визволення Маріуполя – перша велика перемога, за неї Орден “За мужність” III ступеня (2 серпня 2014).
Лютий 2015-го: Широкинська операція. “Азов” відсуває ворога, звільняє п’ять сіл, захищає Маріуполь. Білецький – підполковник міліції, Почесний громадянин Маріуполя. Це час, коли добровольці стали елітою, а Андрій – символом.
Його стиль командування: жорсткий, але справедливий, з акцентом на вишкіл. “Азов” не просто бився – творив історію.
Політичний підйом: депутат і лідер Національного корпусу
Жовтень 2014-го: обраний нардепом по 217 округу в Києві (33,75%). Позафракційний, заступник голови комітету Нацбезпеки. 2016: створює Військову школу ім. Коновальця, очолює Національний корпус – партію ветеранів, волонтерів, патріотів.
Акції проти корупції: “День гніву” 2019-го під Міноборони. Критика Мінських угод, підтримка Інтермаріюму. Білецький у Раді – як вовк серед овець: прогульник, але реформатор фронту.
- Зміцнення ЗСУ через комітет.
- Створення Цивільного корпусу “Азов”.li>
- Табір “Азовець” – кращий патріотичний для дітей.
Політика для нього – інструмент війни, не самоціль. 2019-го не пройшов, але вплив не згас.
Повномасштабна війна: від “Азову Київ” до 3-ї штурмової бригади
Лютий 2022-го. Білецький формує полк ССО “Азов Київ”, авіадесант у Маріуполь. 2023: переформування в 3-тю окрему штурмову бригаду (3 ОШБр). Бої під Бахмутом, контрнаступ – 20 км² звільнено. 2024: Авдіївка, Харківщина (50 км утримання), контратаки.
Січень-лютий 2025: “танкоцид” – відбиття штурмів. Бригада – лабораторія інновацій: дрони, тактика, мотивація. Андрій тут як диригент оркестру смерті для окупантів.
Командир Третього армійського корпусу: реформи на горизонті 2026
14 березня 2025-го: 3 ОШБр розширюється до 3-го АК ОК “Схід”. Білецький – командир. 1 жовтня 2025-го – бригадний генерал (Указ №737/2025). Корпус – тестовий полігон реформ: зміна культури, переатестація генералів, посилення підготовки.
Грудень 2025-го: колонка “2026-й – рік тверезості”. Заклик до реформ ЗСУ: викорінення радянщини, фокус на полі бою. Нові рекрутингові кампанії “Зроблено для тебе”, реформи в 125-й бригаді. Це не слова – корпус уже змінює армію, стаючи зразком.
У 2026-му Білецький бачить перелом: мирний чи кривавий – залежно від реформ. Його візія – армія, де кожен боєць як лев у зграї.
Родина: опора за лінією фронту
Особисте життя Андрія – як його битви: бурхливе, але міцне. Перший шлюб 2003-го з Юлією Брусенко, син Олександр (2007), розлучення 2016-го. З 2016-го – з журналісткою Тетяною Даниленко: син Андрій-Северин (2022), її донька Христина від першого шлюбу.
Тетяна – не просто дружина: партнерка, що тримає тил. Під час війни – рідкісні відпустки, але любов міцніша за відстань. Мати Олена пішла 2024-го від хвороби, залишивши спадщину сили.
Цікаві факти про Андрія Білецького
- Заперечує “расовий маніфест” 2007-го як фейк російських спецслужб – текст не підписаний ним.
- Лідер премії “Української правди” 2024-го в “Захисниках”.
- Табір “Азовець” – топ-патріотичний в Україні, тисячі випускників.
- Спроба в Косово 1999-го – перша “військова” авантюра.
- У 2025-му корпус Білецького – “лабораторія змін” ЗСУ (за словами аналітиків).
Ці перлини роблять біографію живою – не ікона, а людина з плоті й крові.
Шлях Білецького триває: від харківського боксера до генерала, що кує перемогу. Його корпус у 2026-му може стати еталоном, а “Азов” – вічним символом. Слідкуйте – історія пишеться тут і зараз.