Анатолій Дмитрович Криволап, народжений 11 вересня 1946 року в Яготині Київської області, перетворив простір полотна на вибухову симфонію барв, де кожен мазок пульсує життям природи. Цей майстер нефігуративного живопису та пейзажу не просто малює – він витягує емоції з глибин душі, роблячи абстракцію відчутною, як подих вітру над полями. Як найдорожчий сучасний український художник, чиї роботи б’ють рекорди на світових аукціонах, Криволап у 2012 році здобув Національну премію імені Тараса Шевченка, а в серпні 2025-го отримав звання “Національна легенда України”. Його полотна, насичені емаллю та олією, оживають у медитативному танці кольорів, відображаючи український ландшафт крізь призму вічності.
З дитинства в маленькому Яготині хлопчик малював коників на стінах хати, а сьогодні його картини – це мости між минулим і сучасністю, між реальністю та містичним сном природи. Криволап не женеться за сюжетами; його світ – це чиста енергія барв, де горизонтальні структури пульсують ритмом степу. Уявіть, як синій зливається з золотим, народжуючи ностальгію за втраченим раєм – ось суть його генія.
Його шлях від скромних етюдів до глобального визнання сповнений драматичних поворотів: 15 років у тіні, відмова від соцреалізму, дружба з польським колекціонером, що стала рятівною соломинкою. Сьогодні, у 79 років, він продовжує творити в майстерні біля Яготина, підтримуючи ЗСУ щедрими донатами, і його ім’я сяє яскравіше, ніж будь-коли.
Раннє дитинство: перші мазки на стінах Яготина
Осіннє сонце Яготина золотило старі стіни хати, коли 11 вересня 1946 року з’явився на світ Анатолій Криволап. У маленькому провінційному містечку Київської області, де поля шепотіли таємницями, хлопчик з самого дитинства хапався за олівець. Коники, квіти, птахи – перші образи на вапняних стінах стали передвісниками великого таланту. Уже в четвертому класі вчителька запитала: “Ким ти станеш?”, і малий Анатолій без вагань відповів: “Художником”.
Ці дитячі малюнки не були примхою – вони виражали внутрішній порив, ніби природа сама кликала його до пензля. Родина, далека від мистецтва, все ж підтримувала сина, і Яготин з його безкраїми ланами назавжди вкарбувався в палітрі майстра. Тут, серед степових вітрів, зародилася любов до пейзажу, яка згодом трансформувалася в нефігуративні шедеври.
Ранні впливи були скромними: шкільні зошити, вуличні етюди, перші олійні фарби. Але вже тоді Криволап відчував, що колір – це не просто пляма, а жива істота, яка дихає й емоціонує. Цей інстинкт пронесло крізь роки, ставши основою його філософії.
Освіта в Київському художньому: класика проти бунту
У 1976 році Анатолій Криволап закінчив Київський державний художній інститут (нині НАОМА), факультет живопису в майстерні Віктора Пузиркова. Академічна програма вимагала реалістичних етюдів з натури – портрети, пейзажі, натюрморти з ідеальною пропорцією. Криволап виконував завдання блискуче, але душа рвалася до іншого: “Я не знав, у чому причина, але розумів, що роблю щось не те”.
Серйозне знайомство з нефігуративом сталося ще в армії в Ризі 1965–1967 років, де він милувався авангардом на виставках. Повернувшись, вступив до інституту з прицілом на експерименти. Дипломна робота, хоч і класична, уже натякала на майбутні абстракції – гра світла й тіні на полотні виривалася за рамки.
Освіта дала фундамент: володіння формою, композицією, матеріалами. Але Криволап швидко зрозумів – соцреалізм душить його талант. Після випуску він обрав тінь, відмовившись від публічності на 15 років, аби шукати свій голос.
Непублічні роки: 15-річний пошук у тіні соцреалізму
1976–1990 роки стали для Криволапа епохою самотності й відкриттів. Радянська система вимагала прославляти колгоспи й вождів, але художник замкнувся в майстерні, малюючи для себе. “Я не хотів творити в єдиноприйнятому стилі”, – згадує він. Ці полотна – ліричні фігуративи, перші абстрактні ескізи – лежали в шухлядах.
Рятунком став 1978 рік: знайомство з польським лікарем Рішардом Врублевським. Той не просто купив картини – став другом і власником найбільшої колекції Криволапа. Ця підтримка дозволила творити вільно, без компромісів. Майстер експериментував з емаллю, олією, фактурою, шукаючи “емоційний голос як нірвану зрілого митця”.
Цей період заклав основу: від фігуративу до абстракції, від реалізму до медитації. Без публічності Криволап дозрів, накопичивши сотні робіт, готових вибухнути на світло.
Живописний заповідник: прорив у 1990-х
У 1990 році Криволап вступив до Національної спілки художників України. А 1991–1995 – долучився до арт-групи “Живописний заповідник” з Олександром Животковим, Марком Гейком, Миколою Кривенком. Це братство стало каталізатором: спільні виставки в Києві, експерименти з кольором, відмова від канонів.
Криволап тяжів до горизонтальних структур – насичених барв, що імітують степ. Група оживила українське мистецтво, прорвавши радянські кайдани. Перші персоналки: 1992 у Нюрнберзі, 1993 у Тулузі – світ побачив українського абстракціоніста.
Заповідник не просто малював – створював феномен, де колір став символом свободи. Для Криволапа це був перехід до зрілості: полотна наповнилися тишею вічності.
Етапи творчості: від лірики до позачасовості
Творчий шлях Криволапа поділяється на етапи, як шари фарби на полотні. Перші 15 років – лірична манера з фігурами. Наступні 10 – абстрактні пошуки гармонії. З 1990-х – медитативний пейзаж, де природа стає містичним сном.
Він використовує емаль для насиченості, олію для глибини. “Живописець відчуває і реагує фарбами… Кольорові сполучення – це нервові клітини”, – каже майстер. Горизонтальні композиції пульсують ритмом українського ландшафту: синє небо, золоті поля, вечірні сутінки.
Абстракція Криволапа – не хаос, а порядок емоцій. Контрасти барв трансформують реальність у духовний простір, ностальгія оживає в пастельних тонах. Кожен етап – крок до позачасовості, де картина дихає самостійно.
Знамениті серії: український мотив і медитації
Серія “Український мотив” (2000–2005, 50 робіт) принесла Шевченківську премію 2012-го. Ностальгічні пейзажі, де степ стає метафорою душі. “Вечір” (70 робіт з 2000) – сутінки, що шепочуть таємниці. “Медитативний пейзаж” (50 робіт з 2012) – тиша як дотик вічності.
Інші цикли: “Нічний пейзаж” (2025), “Першообрази” (2024). Загалом понад 1200 робіт, розподілених на 13 серій. Кожна – діалог з природою, де колір розповідає історії сильніше слів.
Ці серії не просто малюнки – інвестиції в емоції. Колекціонери бачать у них національний символізм, експерти – колористичну традицію.
Рекорди аукціонів: найдорожчий у світі українців
У 2011-му Криволап побив рекорди: “Степ” за $98 500 у Нью-Йорку (Phillips), “Кінь. Ніч” за $124 400 у Лондоні. “Кінь. Вечір” пішов за £122 500. Загальна капіталізація аукціонів – понад £441 000 (станом на 2014). Роботи перевищують естімейти до 300%.
Навіть у 2025-му його полотна на Goldens привертають увагу. Карпатський пейзаж став топ-лотом у Львові. Криволап – інвестиційний актив, символ української сили на глобальному ринку.
| Робота | Рік | Аукціон | Ціна |
|---|---|---|---|
| Степ | 2011 | Phillips, Нью-Йорк | $98 500 |
| Кінь. Ніч | 2009 | Phillips, Лондон | $124 000 |
| Кінь. Вечір | 2011 | Phillips, Лондон | £122 500 |
Дані з anatolykryvolap.com та uk.wikipedia.org. Ці продажі підкреслили статус Криволапа як лідера українського contemporary art.
Нагороди: від Шевченківської до національної легенди
2012 рік – Національна премія імені Тараса Шевченка за “Український мотив”. 2016 – член Комітету премії. 2021 – дійсний член НАМУ. Серпень 2025 – “Національна легенда України” за внесок у державність і мистецтво.
Ці звання – визнання не лише таланту, а й патріотизму. Криволап розписав церкву Покрови в Липівці (2019–2023) з Ігорем Ступаченком, подарував ікону “Архистратиг Михаїл” вартістю $100 000 Києву.
Він уособлює українське мистецтво: сильне, барвисте, незламне.
Виставки та сучасність: від Києва до світу
З 1976-го – понад 78 виставок. Персоналки: 2022 “Ніч…Відбиток часу” в Нацмузеї, 2021 “На висоті пташиного польоту”, 2020 “Діалог на відстані 100 років”. У 2025–2026 – Goldens, Львівський аукціон, “Море” з Айвазовським.
У липні 2025-го донатив 4 млн грн ДПСУ на “НаKILL ворога”. Інтерв’ю 2025-го: “Між картинами завжди є конкуренція” – про силу кольору. У 79 він активний, як степовий вітер.
- 2026: Виставка-продаж Goldens (15–30 січня), з Шерешевським.
- 2025: “Кров з молоком” у Києві, День художника НСХУ.
- Постійні: OntoArtGallery, Karasy.
Ці події показують: Криволап еволюціонує, надихаючи нове покоління. Його мистецтво – щит для нації в часи випробувань.
Особисте життя: родина, майстерня та філософія
Дружина Зінаїда Васіна, донька Ганна Криволап – опора майстра. З 2000-х оселився в Засупоївці біля Яготина: біла майстерня, де “абсолютно біле приміщення” дозволяє кольорам сяяти. Тут він медитує над полотнами, кажучи: “Я бачу життя крізь живопис, а не навпаки”.
Філософія проста й глибока: мистецтво – медитація, колір – нервові клітини душі. Підтримка ЗСУ, розписи храмів – його спосіб служити Україні. Криволап живе мистецтвом, як дихає.
Цікаві факти про Анатолія Криволапа
Рекордсмен аукціонів: Його “Кінь. Вечір” – найдорожча робота українського contemporary art на той час.
- Понад 1200 картин, 5% не продалися на аукціонах – рідкість для митця.
- Друг Рішард Врублевський володів найбільшою колекцією, врятувавши від бідності.
- У 2025-му закрив збір ДПСУ 4 млн грн – патріотичний жест.
- Майстерня – “біла коробка”, де колір народжується з тиші.
- Цитата: “Картини конкурують між собою” – з інтерв’ю 2025-го.
Джерело: anatolykryvolap.com.
Криволап продовжує малювати, і кожен мазок – гімн Україні. Його барви не згасають, запрошуючи нас у світ, де колір лікує душу.