Белградські вулиці в 1970-х роках кипіли енергією розпаду Югославії, і саме тут, 5 березня 1970 року, з’явився Александар Вучич – хлопець із родини, де батько-економіст Анджелко та журналістка-мати Ангеліна вчили його стойкості перед обличчям бур. Цей високий юнак, що згодом виросте до 199 сантиметрів, став президентом Сербії у 2017 році, переобраним у 2022-му з 58% голосів, перетворивши Сербську прогресивну партію на домінуючу силу. Його шлях від радикального міністра цензури до балансувальника між ЄС, Росією та Китаєм – це сага про трансформацію, де жорсткі рішення переплітаються з дипломатичними маневрами.
Сьогодні, у 2026 році, коли протести гримлять через корупцію та обвали конструкцій, як у Нові-Саді 2024-го, Вучич стоїть на чолі країни, що готується до можливих дострокових виборів. Він оголосив про повернення обов’язкової військової служби для чоловіків від 19 до 27 років уже з 2026-го, а навесні запуститься перший великий завод безпілотників. Ці кроки – не просто реакція на виклики, а стратегія виживання в епосі “без правил”, як він сам заявив на Давосі на початку року.
Дитинство серед тіней розпаду
У Новому Белграді, в районі Блокові, юний Александар ріс серед бетону панельок, де сербські мрії стикалися з реаліями Югославії. Батьківські корені тягнулися до Боснії – дідусь загинув від рук усташів у Другій світовій, а родина пережила вигнання. Школа Бранко Радичевича та гімназія в Земуні загартували його: відмінник, фанат “Црвена Звезда”, де він кучився на матчах, включно з кривавими сутичками 1990-го з “Динамо” Загреб.
Сім’я не була заможною, але освіта стала пріоритетом. У 1994-му Вучич закінчив юридичний факультет Белградського університету, попрацювавши репортером у Лондоні та Пале, де грав у шахи з Ратко Младичем і брав інтерв’ю в Караджича. Ці роки сформували його – суміш журналістської гостроти та націоналістичного запалу, що вибухне в політиці.
Баскетбол і футбол заповнювали дозвілля: зріст 199 см робив його природним атлетом. Навіть зараз, у 56, він жартує про плани стати тренером юніорів після політики. Така фізична міць ніби віддзеркалює його політичну стійкість – високий, як сербські гори, він пережив війни, протести й скандали.
Вступ до політики: радикальні роки
1993 рік став поворотним: 23-річний Вучич приєднується до Сербської радикальної партії (СРС) Воїслава Шешеля, ультраправих націоналістів за “Велику Сербію”. Швидкий злет – депутат парламенту, генсек партії у 1995-му. Він волонтерив армії під час облоги Сараєва, де СРС підтримувала боснійських сербів.
У 1998–2000 роках, як міністр інформації в уряді Мілошевича, Вучич увійшов в історію жорстко: штрафи антиурядовим журналістам, заборона іноземних ТБ, найсуворіший медіазакон Європи. “За кожного вбитого серба – 100 мусульман”, – його слова 1995-го досі цитує критика, хоч сам він називає їх вирваними з контексту. Ці рішення захищали режим під час НАТО-бомбардувань 1999-го, але коштували репутації – ЄС заблокував його в’їзд.
Падіння Мілошевича 2000-го не зламало: Вучич програв мери Белграда 2004 (48%) та 2008-го, але тримався. Розкол у СРС 2008-го з Томіславом Николићем породив Сербську прогресивну партію (SNS) – проєвропейську, але націоналістичну.
Тріумф SNS: від віцепрем’єра до прем’єра
2012 рік – SNS у коаліції, Вучич як перший віцепрем’єр і міністр оборони. Він взяв контроль над безпекою, розкривши гучні справи про мафію. Парламентські вибори 2014-го дали SNS 158 з 250 мандатів – абсолютна більшість.
Як прем’єр (2014–2017), Вучич запустив аскетизм: скоротив зарплати держслужбовцям, пенсії, уклав угоду з МВФ на 1,2 млрд євро. Результат? ВВП зріс понад 3% щороку, борг впав нижче 68% ВВП, зарплати середні перевищили 400 євро. Приватизація, лібералізація – Сербія хвалили в ЄС за реформи, відкрито 18 глав переговорів про вступ.
| Посада | Період | Ключові досягнення |
|---|---|---|
| Міністр інформації | 1998–2000 | Медіаконтроль під час криз |
| Міністр оборони / Віцепрем’єр | 2012–2014 | Боротьба з оргзлочином |
| Прем’єр-міністр | 2014–2017 | Економреформи, IMF угода |
| Президент | 2017–дотепер | Open Balkan, Косово угоди |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, en.wikipedia.org. Ця таблиця ілюструє еволюцію – від репресій до реформ. Після прем’єрства ранні вибори 2016-го закріпили SNS з 131 мандатом, а президентські 2017-го Вучич виграв у першому турі з 55%.
Президентство: дипломатичний жонглер
З червня 2017-го президентство Вучича – це майстер-клас балансування. Внутрішньо: Open Balkan 2019-го з Албанією та Північною Македонією гарантує чотири свободи – рух, товарів, послуг, капіталу. Економіка цвіте: лідерство у вакцинації від COVID китайськими Sinovac, зростання експорту озброєнь (42 млн євро до Ізраїлю 2024-го, стопнуто 2025-го через Іран).
Зовнішня політика – його фірмовий стиль. Брюссельська угода з Косово 2013-го, економнормалізація 2020-го з Трампом, відновлення рейсів Белград-Приштина. ЄС: 18 глав відкрито, але вступ відкладено. Росія: без санкцій, військова кооперація, але 2025-го вибачився за голос “агресор” в ООН і відвідав Одесу до Зеленського. Китай – стратегічний партнер: фрі-трейд 2023-го, “Один пояс – один шлях”. У 2026-му риторика загострилася анти-ЄС, попри угоди про літій з Rio Tinto.
- Досягнення у зовнішній: підписання з Косово (2020), Open Balkan (2019), візит Україна (2025).
- Економічний буст: ВВП +3%+, борг – з 80% до 50%+.
- Інфраструктура: мости, дороги, БПЛА-завод 2026-го.
Ці пункти показують прагматизм: Сербія не в НАТО, але приймає мігрантів 2015-го, як “європейська”. Проте критики бачать у цьому “м’який авторитарзм”.
Виклики влади: протести й скандали
Протести – тінь президентства. Після виборів 2017, 2022 – звинувачення в маніпуляціях, нечестному ефірі. 2023: стрілянина в школі Белграда спровокувала вуличні бунти. 2024: обвал даху в Нові-Саді (15 загиблих) – масові акції проти корупції, цензури. Студенти блокують університети, вимагають виборів. У лютому 2026-го запобігли замаху на Вучича та родину – двоє арештованих за змову.
Критика жорстка: Freedom House опустила Сербію до “частково вільної” 2019-го, Transparency International фіксує корупцію. Звинувачення в зв’язках з мафією (Belivuk 2023, NYT), тролями в соцмережах, культом особи. Вучич називає протести “терористами”, але обіцяє вибори 2026-го. Його відповідь: “Я виживу, бо серби сильні”.
- Медіа: 4 шоу закрили 2014-го, RTS журналістку “дебілом” назвав 2025-го (вибачився).
- Корупція: арешти мафіозі, але мало вироків.
- Літійний проект Jadar: скасовано 2022, відновлено 2024 з протестами.
Ці приклади підкреслюють напругу: Вучич – реформатор чи автократ? Консенсус: економіка росте, але свободи тисне.
Особисте життя: за лаштунками титана
Прихований від софітів, але близький сербам. Перший шлюб з Ксенією Янкович (1997–2011, померла 2022) дав Даніло (1997) та Міліцу (2002). З 2013-го – Тамара Джуканович, син Вукан (2017). Брат Андрей – бізнесмен у SNS. Колекціонує вина, говорить англійською, російською, французькою.
Здоров’я турбує: серцевий напад 2019-го від стресу. Нагороди множаться – орден Святого Георгія 2025-го, Золотого Орла від Казахстану 2026-го. Вучич пішов з SNS-глави 2023-го, Miloš Vučević замінив.
Цікаві факти про Александара Вучича
- Найвищий президент Європи (199 см) – фанат баскетболу, планує тренером стати.
- Грав у шахи з Младичем у 1990-х як репортер.
- Фанат “Црвена Звезда” – був на кривавому матчі 1990-го.
- Колекціонує вина, вільно говорить трьома мовами.
- У 2026-му попередив: світ у “епосі без правил, гіршій за 2025-й”.
Ці деталі роблять його живим – не статуя, а серб з пристрастями.
У 2026-му, з протистояннями та реформами, Вучич продовжує маневрувати, ніби шахіст на дошці Балкан. Його історія – про виживання в штормі, де кожне рішення вабить ризиком, але й славою. Сербія чекає наступного ходу.