Олексій Олексійович Костусєв, народжений 29 червня 1954 року в Невельську на Сахаліні, став одним із найяскравіших українських політиків-практиків, який поєднав наукову глибину з адміністративним хистом. Економіст-доктор наук, голова Антимонопольного комітету України упродовж дев’яти років, мер Одеси з 2010-го по 2013-й – його кар’єра немов вихор подій, де економічні реформи чергувалися з гучними скандалами. Батько нардепа Олексія Гончаренка, він лишив слід у антимонопольній політиці, міському господарстві та навіть культурних дебатах Одеси.
Раннє життя Костусєва пройшло між холодними вітрами Сахаліну та гамірними вулицями Одеси, куди сім’я переїхала через службу батька-прикордонника. Цей контраст загартував характер, перетворивши хлопця на дисциплінованого фахівця. Уже в 21 рік він закінчив Одеський інститут народного господарства, а згодом захистив докторську з економіки, ставши заслуженим економістом України.
Його внесок у антимонопольну сферу вражає: під керівництвом Костусєва комітет повернув споживачам понад 3 мільярди гривень, приборкавши монополії на бензин, цукор і комуналку. А в Одесі він запустив програми соціального захисту, відновив історичні пам’ятки, хоч і опинився в епіцентрі звинувачень у корупції з аеропортом, де НАБУ оголосило його в розшук 2023-го, а 2025-го справа завершилася угодою з умовним терміном.
Раннє життя: від Сахаліну до одеських берегів
Невельськ, маленьке рибальське містечко на Сахаліні, де народився Олексій Костусєв, здається далеким від політичних бур одеських Приморських сходів. Батько, капітан 1-го рангу Олексій Олексійович-старший, служив прикордонником, а мати Виола Олексіївна працювала лікарем. Ця сім’я, просякнута дисципліною флоту, переїхала до Одеси, де юний Олексій ввібрав дух портового міста з його багатонаціональним колоритом.
У 1975-му Костусєв з відзнакою закінчив Одеський інститут народного господарства, спеціальність – планування народного господарства. Служба в армії як старший сержант лише посилила його характер. Повернувшись, він занурився в академічне середовище Одеського інституту інженерів морського флоту. Від молодшого науковця до завідувача кафедри – за 15 років він захистив кандидатську дисертацію 1980-го та докторську з економічних наук, опублікував понад 150 праць, серед яких монографії “Політика і політологія” та “Конкурентна політика в Україні”.
Ці роки сформували Костусєва як мислителя-практика. Він не просто теоретизував – командував студентським загоном “Гвардеєць п’ятирічки”, демонструючи лідерські якості. Перехід до влади став логічним: 1991-го – заступник голови Київського райвиконкому Одеси, 1992-го – голова міського комітету приватизації. Тут він уперше зіткнувся з реаліями пострадянської економіки, де приватизація була як азартна гра з високими ставками.
Перші політичні кроки та парламентські баталії
1993 рік позначив Костусєва як борця за культурні пріоритети Одеси: він ініціював петицію про надання російській мові статусу регіонального, що міськрада затвердила, дозволивши двомовний документообіг. Це рішення, ніби місток між традиціями та сучасністю, викликало протести, але підкреслило його проросійську орієнтацію. На виборах мера 1994-го він ледь програв Едуарду Гурвіцу – 204 тисячі проти 202-х, оскарживши в суді фальсифікації, хоч без успіху.
Поворот настав 1998-го: обраний депутатом Верховної Ради III скликання за списком блоку СПУ-СелПУ, Костусєв очолив комітет з електроенергетики, а згодом – з економічної політики. 2000-го приєднався до “Трудової України” Сергія Тігіпка. Цей період виявив його як парламентського титана: закони про конкуренцію, інвестиції – все пройшло крізь його руки.
Партийні маневри додавали гостроти. 2002-го – голова партії “Союз”, 2005-го – перехід до Партії регіонів, де став членом президії політради. Депутат V та VI скликань за списками ПР, він обирався під №30 у 2007-му, очолюючи підкомітет з антимонопольної політики. Ця гнучкість дозволяла впливати на ключові рішення, але й привертала критику як “політичного хамелеона”.
Антимонопольний комітет: епоха жорстких штрафів і реформ
Призначений Леонідом Кучмою 2001-го головою АМКУ, Костусєв перетворив комітет на потужний інструмент економічної справедливості. До 2010-го, включно з продовженням Януковичем, він керував дев’ять років, повернувши споживачам понад 3 мільярди гривень. Штрафи на монополії – від бензину до цукру – змушували гігантів ділитися прибутками.
Ось ключові досягнення в цифрах. Комітет приборкав змову нафтоторгівельних компаній, знизивши ціни на пальне; оштрафував цукрові заводи на сотні мільйонів; змусив Western Union здешевити перекази. Костусєв очолив Міждержавну раду СНД з антимонопольної політики 2004-го, став представником України в ЮНКТАД та комітетах з ЄС, США, Францією.
| Сфера монополії | Штраф/Повернення (млн грн) | Наслідок |
|---|---|---|
| Бензин і нафта | Понад 500 | Зниження цін на АЗС |
| Цукор | Близько 300 | Конкуренція на ринку |
| ЖКГ тарифи | Понад 1 000 | Знижки для споживачів |
Дані з офіційних звітів АМКУ (uk.wikipedia.org, liga.net). Ця таблиця ілюструє, як Костусєв робив економіку прозорішою, хоч критики закидали вибірковість штрафів.
Його монографія “Конкурентна політика в Україні” стала підручником, а міжнародні ролі піднесли авторитет. Така робота вимагала сталевих нервів – монополісти не пробачають втручань.
Цікаві факти про Олексія Костусєва
- В 1994-му програв вибори мера Одеси на 2 тисячі голосів – найтісніший результат в історії міста, що породив легенди про “вкрадену перемогу”.
- Очолював студентський загін “Гвардеєць п’ятирічки” – премію за трудові перемоги, де одесити будували Чорноморку.
- Нагороджений орденами “За заслуги” II та III ступенів, а 2013-го – орденом Преподобного Серафима Саровського від РПЦ.
- Президент Благодійного фонду ім. Бориса Дерев’янка, який проводить конкурс “Кольори Одеси” для школярів.
- Увлекається історією Одеси, відновив пам’ятники Бабелю та Вишгородському як мер.
Ці штрихи роблять Костусєва не просто чиновником, а людиною з душею міста.
Мер Одеси: програми змін і вуличні протести
31 жовтня 2010-го Костусєв переміг Гурвіца з 20% перевагою, ставши мером. Його каденція – вибух реформ: програма “Щасливе дитинство” відкрила нові садки та школи; “Чиста вода” модернізувала водопостачання; договір з “Ремондіс” покращив сміттєзбирання. Відновлено Александрівську колону, скульптури – Одеса засяяла історичним блиском.
Він запровадив “Програму збереження російської мови”: двомовний документообіг, свято Пушкіна, вибір мови в школах. Це резонувало з одеситами, але розлютило націоналістів. “Одеса – місто толерантності, а не конфліктів”, – заявляв він, захищаючи культурний баланс.
- Соціальні ініціативи: понад 10 нових ДНЗ, ремонти доріг на 500 млн грн.
- Культурна політика: фестивалі, підтримка театрів.
- Інфраструктура: модернізація пляжів, трамваїв.
Після списків – реалії: протести проти “румунізації” плакатів на 2 травня 2011-го, конфлікти з пресою. Відставка 2013-го через тиск ПР щодо Маркова. Досягнення залишилися, скандали – у пам’яті.
Скандали: від преси до аеропорту
Костусєв примагнічував бурі. 2009–2012 – антипремія “Стоп-кран” за тиск на ЗМІ: конфлікти з “Одеським телерадіо”, суди проти опозиції. 2011-го підняв зарплату вдвічі – скандал про “бідного мера”. Плакати з румунами на свято, “хабар” церкві 1 млн грн – все це кипіло.
Кульмінація – справа Одеського аеропорту. 2023-го НАБУ викрило схему: Костусєв, заступники, бізнесмени Кауфман і Борухович заволоділи майном КП на 118 млн грн плюс доходи 2,5 млрд за 2012–2022. Підозра за ст. 191, розшук 12 жовтня 2023-го, заочний арешт ВАКС. 2025-го угода: умовний 7–8 років, відшкодування 150+ млн грн, штрафи 400 млн (liga.net).
Ці події не зламали його – радше підкреслили ризики влади в портовому гіганті.
Сім’я, спадщина та сьогоднішній день
Одружений з Іриною Василівною (інженер), має сина Олексія Гончаренка (нар. 1980, нардеп від “ЄС”, екс-ПР), доньку Віолу. Син перейшов від регіоналів до антиросійської риторики, що додає драми родинній історії.
Спадщина Костусєва – у реформованому АМКУ, відродженій Одесі, фонді Дерев’янка з конкурсами для молоді. Нагороди: ордени Володимира, За заслуги. На 2026-й він поза високими посадами, але його тінь мерехтить у одеській політиці, нагадуючи про епоху, де амбіції зіткнулися з реаліями.