Морозистий січневий вітер пронизав Софійську площу в Києві 22 січня 1919 року, але холод не міг охолодити палких сердець тисяч українців, що зібралися тут. Саме в цей день Директорія Української Народної Республіки проголосила Акт Злуки – об’єднання з Західноукраїнською Народною Республікою в єдину соборну державу. Цей момент став кульмінацією століть розлуки, коли Наддніпрянська Україна простягнула руку Галичині, Буковині та Закарпаттю, ніби дві ріки, довго розділені горами, нарешті злилися в могутній потік.
Універсал Директорії, зачитаний Федором Швецем перед натовпом, гримів словами про “віками відірвані частини”, що зливаються воєдино. Тисячі голосів підхопили гімн, а Софійський собор відлунював молебнем. Це не просто папір з печатками – це вибух національної надії посеред хаосу революції, коли більшовики наступали зі сходу, а поляки чатували на заході.
Та за цією тріумфальною картиною ховалися місяці напружених переговорів, компроміси й ризики. Акт Злуки УНР і ЗУНР не витримала випробувань війною, але запалила іскру, яка горить у серцях досі. Розберемося, як усе почалося й чому цей день лишається вічним символом соборності.
Народження двох республік: УНР і ЗУНР у вихорі революцій
Українська Народна Республіка постала в серці колишньої Російської імперії як перша спроба незалежності після століть царату. Центральна Рада в Києві проголосила її автономію в 1917-му, а IV Універсал 22 січня 1918-го оголосив повну незалежність. Та радянська навала й гетьманат Скоропадського принесли хаос: Директорія на чолі з Винниченком і Петлюрою повернула владу в грудні 1918-го, обіцяючи єдність і перемогу.
На заході, після краху Австро-Угорщини, Західноукраїнська Народна Республіка заявила про себе 1 листопада 1918-го у Львові. Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем взяла під контроль Галичину, Буковину й частину Закарпаття, відкинувши польські претензії. Українська Галицька Армія Січових Стрільців під командуванням Дмитра Вітовського тримала фронт проти поляків, мріючи про злуку з Наддніпрянщиною.
Ці дві держави, розділені Збручем, мали спільну мову й культуру, але різні долі: УНР боролася з денікінцями та червоними, ЗУНР – з поляками. Їхнє єднання стало неминучим, бо окремо вижити було неможливо. Як пишуть історики, це був акт віри в соборність, що черпав сили з творів Шевченка й Франка.
Передумови Злуки: від Фастова до Станіславова
Ще за гетьмана Скоропадського галицька делегація прибула до Києва, обіцяючи Січовим Стрільцям Коновальця як підкріплення. Та справжній прорив стався 1 грудня 1918-го у Фастові: передвступний договір підписали Винниченко, Петлюра з боку УНР і Лонгин Цегельський, Дмитро Левицький із ЗУНР. Документ обіцяв автономію Західній області УНР до Установчих Зборів.
3 січня 1919-го в Станіславові (нині Івано-Франківськ) Українська Національна Рада ратифікувала угоду, передавши владу Директорії. Делегацію очолив Лев Бачинський, віце-президент УНРади. Ці кроки були ризикованими: ЗУНР воювала з поляками, УНР – з більшовиками, але мрія про єдину Україну переважала.
Київ тим часом святкував повернення Директорії. Газети “Нова Рада” писали про “розпанахане серце”, що заліковується. Перехід був не лише політичним – це культурний міст між франкофськими інтелектуалами Галичини й наддніпрянськими борцями.
Напружені переговори: компроміси заради єдності
Делегація Бачинського прибула до Києва 21 січня, але ніч перед проголошенням виявилася бурхливою. Петрушевич наполягав на повній автономії ЗУНР, Винниченко боявся федералізму. Після опівночі текст Універсалу затвердили, хоч і з натяками на ультиматуми.
Щоб зрозуміти складність, уявіть: УНР мала армію в 100 тисяч, але розкидану; УГА – 70 тисяч дисциплінованих стрільців. Об’єднання вимагало злиття штабів, валют (карбованці й шаги), символіки – тризуб замість герба ЗУНР.
- Ключові компроміси: ЗУНР стає Західною областю з власними органами до Зборів.
- Військова інтеграція: УГА підпорядковується Петлюрі, але зберігає командування.
- Дипломатія: Спільна делегація на Паризьку конференцію.
Ці угоди, хоч і хиткі, стали основою. За даними uinp.gov.ua, вони відображали прагматичний підхід: єдність понад усе, попри розбіжності між соціалістами УНР і консерваторами ЗУНР.
Урочиста церемонія 22 січня: атмосфера тріумфу на Софійській площі
Ранок 22 січня Київ зустрів снігом і морозом нижче мінус 10. Софійську площу прикрасили синьо-жовтими прапорами, килимами, портретами Шевченка. З дзвіниці Софії лунали дзвони, а Михайлівський Золотоверхий світився золотом.
О 12-й годині зійшлися делегації. Лев Бачинський передав акт Винниченку, той – Чехівському. Федір Швець зачитав Універсал: “Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Угорська Русь і Наддніпрянська Україна. З нині на всіх цих землях буде одна Велика Соборна Українська Народна Республіка.”
Молебінь відправив митрополит Василь Липківський, гримів “Ще не вмерла”. Парад Стрільців Коновальця завершив свято салютами. Тисячі плакали від захвату – це був пік Української революції.
Текст Універсалу: слова, що увійшли в історію
Універсал Директорії, підписаний Петлюрою, Винниченком, Андрієвським і Швецем, став манифестом соборності. Повний текст, доступний на zakon.rada.gov.ua, вітає “західних братів” і обіцяє єдину державу з демократичними принципами.
Він підкреслював історичну єдність: від князівських часів до революції. Це не просто декрет – поезія в політиці, що надихала покоління.
Ключові постаті: герої, що творили Злуку
Симон Петлюра, 39-річний отаман, уособлював силу: його промова обіцяла перемогу. Володимир Винниченко, письменник-дипломат, керував Директорією, балансуючи ідеали.
- Євген Петрушевич – президент ЗУНР, стратег, що наполіг на автономії.
- Лев Бачинський – дипломат, який передав акт, символ єдності.
- Лонгин Цегельський – юрист, підписант Фастівського договору.
- Федір Швець – секретар, голос Злуки.
- Євген Коновалець – командир стрільців, військовий хребет.
Ці люди, від інтелектуалів до вояків, ризикували всім заради мрії. За даними uk.wikipedia.org, їхні біографії сповнені драм: Петрушевич у еміграції, Петлюра – трагічна доля.
| Аспект | УНР | ЗУНР |
|---|---|---|
| Територія | Наддніпрянщина | Галичина, Буковина, Закарпаття |
| Армія | ~100 тис., розкидана | ~70 тис. УГА, дисциплінована |
| Керівники | Петлюра, Винниченко | Петрушевич, Вітовський |
Джерела даних: енциклопедичні видання та архіви Українського інституту національної пам’яті. Таблиця показує, чому злиття було викликом, але й шансом.
Цікаві факти про Акт Злуки
- Мороз -12°C не зупинив 20 тисяч учасників; люди грілися обіймами й піснями.
- Перший тризуб як єдиний герб: ЗУНР мала лева, УНР – тризуб.
- Спогади очевидців: “Літопис Червоної Калини” описував сльози радості під дзвоном СофіЇ.
- Роман Шухевич, майбутній генерал УПА, мав лише 11 років, але його батько воював у стрільцях.
- Живий ланцюг 1990-го від Львова до Києва зібрав 3 млн – пряма спадщина Злуки.
Ці деталі роблять подію живою, ніби ти стоїш серед натовпу.
Наслідки Злуки: від ейфорії до випробувань
23 січня Трудовий Конгрес ратифікував акт, 28-го – закон про Директорію. Петрушевич увійшов до уряду, Цегельський став міністром. Валюта злилася в гривню, армія – в єдину.
Та реальність вдарила: поляки окупували Львів у липні 1919-го, більшовики просувалися. Зятківський договір з поляками, Варшавський 1920-го й Ризький 1921-го роздерли землі. 20 грудня 1919-го Петрушевич денонсував акт у Відні через поразки УНР.
Злука тривала менше року, але показала: українці можуть об’єднуватися попри ворогів. Реакція світу? Антанта ігнорувала, бо бачила хаос; більшовики глузували, поляки – заперечували.
Культурний відлуння: Злука в літературі, мистецтві й пам’яті
Шевченків “І мертвим, і живим” надихав делегатів; Франко писав про “єдину волю”. Пісні стрільців, картини з площі – все це культурний код соборності.
День Соборності з 1999-го оживає марками, монетами, музеєм-вагоном Фастівського договору. У 2026-му, посеред сучасних викликів, Злука нагадує: єдність – ключ до виживання.
Газети того часу фіксували ейфорію: “Діло” у Львові писало про “історичний поворот”. Навіть у еміграції Петрушевич мріяв про нову спробу. Ця спадщина пульсує в кожному ланцюзі єдності, що ми створюємо сьогодні.