Сніг у селі Комаровичі на Львівщині хрустів під ногами 4 січня 1949 року, коли на світ з’явився Мирослав Франкович Маринович. Родина, виселена операцією «Вісла» з Лемківщини, несла в серці греко-католицьку віру, як невидимий щит проти репресій. Дід-священник Йосип Маринович, брат матері, що загинув на Колимі, — ці тіні формували хлопця, який згодом став одним із засновників Української Гельсінської групи, витримав десять років радянських таборів і нині радить ректору Українського католицького університету.
Його шлях — це не просто біографія правозахисника, а жива мозаїка опору: від студентських дебатів у Львівській політехніці до штрафних ізоляторів Перм-36, де совість гнулася, але не ламалася. Маринович пережив арешт у 28 років, голодівки, ШІЗО, заслання в казахстанські степи. Звільнений 1987-го, він не просто повернувся — запустив амністійний рух, заснував Інститут релігії та суспільства в УКУ. Сьогодні, у 77, він пише про війну як про випробування гідності, нагадуючи: свобода починається з внутрішнього компасу.
Ця історія пульсує ритмом незламності. Від першого меморандуму УГГ до есеїв про «збагнення сили України» — Маринович поєднує філософію з практикою, релігію з правозахистом. Його слова, гострі, як уральський мороз, пронизують інтерв’ю 2025–2026 років: про владу, ждунів, духовну війну росії проти нас.
Коріння в Комаровичях: віра як основа опору
Комаровичі, маленьке село біля Старого Самбора, стали колискою характеру. Батько Франко Дицьо — водій, мати Любов Йосипівна — бібліотекарка з душею вчителя. Репресії торкнулися родини: дід Йосип, парох Стебника, сидів у тюрмах, старший брат матері розчинився в колимських снігах. Переїзд до Дрогобича не змив травм — навпаки, вони закаляли. У школі №2 Мирослав блищав золотою медаллю, жадібно ковтаючи шістдесятників від учителя Івана Рафи.
Віра тут не абстракція, а щоденний подих. Греко-католицька церква, заборонена, жила в таємних мольбах. Сестра Надія Франківна, мати — вони вчили: совість дорожча за спокій. У 18 Мирослав міняв прізвище на материне, відрізаючи від біологічного батька, що пішов. Цей крок символізував вибір: не кров, а дух визначає шлях.
Робота секретарем комсомолу на долотному заводі — іронія долі. Там, серед верстатів, визрівав бунт проти системи. Не вступивши до Київського університету, він чекав моменту. 1967-й: Львівська політехніка, механіко-математичний факультет. Тут КДБ вже чатувало — донос про критику русифікації.
Студентські іскри: перші сутички з КДБ
Політехніка гула алгоритмами, але для Мариновича це був форум ідей. Спеціальність «напівпровідникові прилади» — диплом англійською 1972-го. Робота перекладачем на івано-франківському «Позитроні», відрядження до Києва. 22 травня 1973-го: квіти до Шевченка — і міліція. «За хуліганство», але КДБ знало правду. Відповідь дисидента: «Я буду проти вас» — перша заява війни.
Армія в Вологді, 1973–1974, під наглядом. Демобілізація єфрейтором — і Київ. Техредактор у «Початковій школі», «Техніці», Книготорзі. Звільнення за наказом КДБ слідували одне за одним. Безробіття, квартири Матусевичів. Знайомство з Миколою — іскра, що запалить УГГ.
Київ 1974-го кипів підпіллям. Маринович колекціонував правду, як рідкісні марки. Вечори з львів’янами-дисидентами, шепіт про Гельсінські угоди. Система тиснула, але він танцював на краю прірви — з посмішкою.
Українська Гельсінська група: акт громадянської сміливості
9 листопада 1976-го, у квартирі Миколи Руденка, народилася УГГ. Десять підписантів, серед них Маринович — сьомий. Меморандуми про права людини летіли на Захід, як контрабанда надії. Подорожі до Москви до Григоренка, Таруси до Строкатих — КДБ хапало в Серпухові, конфісковувало.
Березень 1977-го: вечір Шевченка в філармонії. З Матусевичем на сцену — «Заповіт»! Світло гасне, але зал співає в темряві. Ще один перформанс: вистава «Марія Заньковецька», сині-жовті сорочки як прапор. Символіка гостра, як бритва.
УГГ росла, попри терор. Маринович — безробітний хроніст, свідок арештів. 5 лютого 1977-го — попередження КДБ. Він не зупинився. Арешт 23 квітня — логічний фінал першого раунду.
Суд і пекло Перм-36: десять років неволі
Васильківський суд, березень 1978-го: 7 років суворого + 5 заслання за ст. 62 та 70 КК. Слідство 11 місяців — тортури психікою. Етап до Перм-36, ВС-389/36, Кучино. Табір смерті: кримінал, політ, УПА-ветерани. Маринович — хроніст, страйки, 20-денна голодівка за Біблію.
150 діб ШІЗО, 1,5 року ПКТ. Сусіди: Сверстюк, Руденко, Глузман, Калинець. Росіяни — Ковальов, Некіпєлов. Литовці, грузини — інтернаціонал неволі. Amnesty визнала в’язнем сумління. Есе «Євангеліє від Юродивого» — контрабанда на Захід. Звернення до Івана Павла II 1981-го — Папа відслужив месу.
Квітень 1984-го: етап до Казахстану, Саралжин. Тесляр у радгоспі, шлюб з Любою Хейною — вона приїжджає з Києва. Любов у степу — як оаза. Відмова від помилування, але Горбачов звільняє березень 1987-го. Повернення 2 квітня до Дрогобича з дружиною. Робота на НПЗ, «Галицькій зорі». Перше есе «Україна на полях Святого Письма» — 1991-го книга.
Амністія та відродження: 1990-ті роки змін
1991-й: перша Amnesty-група в СРСР — Дрогобич. Голова до 1996-го, національний комітет 1993–1997. Реабілітація ВР України. Відмова від посад — фокус на свідомості. Колумбія 1996–1997: релігія, права людини. Стажування Еморі, Женева.
Восени 1997-го: Інститут релігії та суспільства при ЛБА (нині УКУ). Директор до 2007-го, президент досі. Переїзд до Львова 2000-го з родиною. Віцеректор з зовнішніх зв’язків 2000–2005, перший проректор 2005–2008, з місії — до 2024-го. Тепер радник ректора.
Народний Рух коротко — для Чорновола. Без партій: духовне відродження понад усе. 39 країн лекцій, ради, групи.
Цікаві факти про Мирослава Мариновича
- Табірний PhD: Без ступеня, жартує про «докторство» в Перм-36 — там філософія ковалася на нарахах.
- Звернення до Папи: 1981-го в’язні писали Іванові Павлу II; меса у відповідь стала маяком.
- Символіка на сцені: Сині-жовті сорочки в філармонії — прапор під носом у КДБ.
- Перша Amnesty в СРСР: Дрогобич 1991-го — передвісник глобального руху.
- Книга-спогади: «Всесвіт за колючим дротом» (2016, англ. 2021) — бестселер неволі.
Ці епізоди малюють портрет не героя з плакату, а людини з гумором і глибиною. Вони заповнюють прогалини сухих дат, показуючи живу душу.
УКУ та релігійно-суспільна місія
УКУ — другий дім з 1997-го. Інститут релігії та суспільства: просвіта в посткомунізмі. Напрями: права людини, екуменізм, конфліктологія, українська ідея. Маринович — міст між Заходом і Сходом, вірою і секуляризмом.
Президент PEN Ukraine 2010-го, почесний досі. Вистави в 39 країнах: Нідерланди, Німеччина, Канада. Член Ініціативної групи «Першого грудня».
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1976 | Заснування УГГ |
| 1977–1987 | Ув’язнення та заслання |
| 1991 | Перша Amnesty в СРСР |
| 1997 | Заснування ІРС УКУ |
| 2008–2024 | Проректор УКУ з місії |
| 2025 | Книга «Україна: Збагнути свою силу» |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, ucu.edu.ua.
Філософія совісті та публіцистика
Маринович — не теоретик, а практик думки. «Євангеліє від Юродивого» (1990, табір), «Україна на полях Святого Письма» (1991), «Україна: дорога через пустелю» (1993), «Як Україні виростити крила» (2021), «Всесвіт за колючим дротом» (2016). Есе про спокуту комунізму, гідність.
«Гідність — це те, що залишається, коли відібрано все» — його кредо, озвучене в 2025-му на Екуменічному тижні.
Публікації в Forbes.ua, NV: про владу, єдність. Аналізує конфлікти, екуменізм. Гумор: «Лектори після дисидентів мокрі від поту» — про табірні дебати.
Сучасність: війна, гідність і виклики нації
2022+ : війна — новий табір. Інтерв’ю 2026-го: «Виграти війну, не програвши державу». Критикує ждунів, корупцію, але вірить у пробудження. Про росіян: «Відкиньте імперію, будуйте державу для народу».
2025: премія «Творці відкритого суспільства». Презентації книг: «Україна: Збагнути свою силу». Лекції про духовну війну, гідність як щит.
Нагороди: Орден Свободи (2008), Ярослава Мудрого V (2017), За мужність I (2006), чеська «Пам’ять нації» (2022). Лицарський хрест Польщі, медалі Шевченка, Стуса.
Його голос — як дзвін у тумані: гукає до відповідальності. В Україні, де спокуси множаться, Маринович нагадує: совість — крила нації. Розмова триває — у кожному есе, лекції, погляді.