Андрій Андрійович Шараскін, народжений 20 вересня 1977 року в Тернополі, перетворився з театрального режисера на легендарного кіборга Донецького аеропорту з позивним “Богема”. Командир роти Добровольчого українського корпусу “Правого сектору”, він витримав пекло 242 днів оборони, де кожна хвилина була як сцена з трагедії Шекспіра, тільки з гранатами замість масок. Сьогодні, як народний депутат IX скликання від партії “Голос”, він продовжує бій — уже в парламенті, фокусуючись на безпеці та зовнішній політиці.
Його шлях — це не просто біографія, а мозаїка з артистичних постановок, революційного вогню Майдану та фронтових окопів, де кава на спиртівці ставала єдиним ритуалом нормальності. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, Шараскін уособлює покоління, яке не чекає дива, а творить його самотужки. Від дитячих мрій про комп’ютерні ігри до керівництва підкомітетом з міжнародної морської політики — його історія надихає тих, хто шукає сенс у хаосі.
Тернопільські вулиці, де Андрій ріс, здавалися тихими, але вже тоді в ньому вирувала енергія. Майстер спорту з плавання, переможець олімпіад з програмування, він мріяв створювати віртуальні світи. Та доля повернула його до реального театру, де слова оживають не на екрані, а під софитами. Цей фундамент сформував характер — стійкий, як тернопільський камінь, і гнучкий, як акторська імпровізація.
Дитинство та перші кроки в мистецтві
У школі №9 Тернополя Андрій Шараскін не просто вчився — він перемагав. Плавання загартувало тіло, програмування розвинуло логіку, а перші театральні спроби запалили душу. Закінчивши акторське відділення Тернопільського музичного училища, він рвонув до Києва, де вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого на режисерський факультет. Дипломна постановка стала пропуском у великий світ.
Київські підмостки зустріли його оплесками. Андрій знявся в серіалах “День народження Буржуя” та “Жіночий лікар”, де його харизма переконувала глядачів у кожній ролі. Але режисура кликала сильніше — у Львівському театрі дітей та юнацтва він ставив вистави, що зачіпали серця малечі метафорами добра й справедливості. У 2006-му заснував “Театральну компанію Андрія Шараскіна”, яка гастролювала містами, перетворюючи сцени на простір для мрій.
Бізнес не змусив чекати: “Національне бюро креативу”, рекламна агенція, електронний тир — усе це фінансувало мрії. Дочка Софія, народжена в складний період, стала маяком. Перерізавши пуповину, він відчув, як життя пульсує в крихітних руках, — розповідав пізніше в інтерв’ю. Сестра, молодша на п’ять років, з часом перетворилася на найближчого друга. Ці зв’язки тримали його, коли світ перевернувся.
Революція Гідності: від сцени до бруківки
Євромайдан 2013-го став для Шараскіна не подією, а покликанням. Він стояв на бруківці до останнього, відчуваючи, як театр реальності перевершує будь-яку п’єсу. “Ніхто не зробить, як хочеш ти. Мусиш це зробити сам”, — цей принцип, викуваний на Майдані, став його девізом (uk.wikipedia.org). Революція загартувала, як плавальний басейн у дитинстві, тільки з гумовими кулями замість води.
Коли у 2014-му війна постукала в двері, Андрій не вакався. Записався до 5-го окремого батальйону ДУК “Правого сектору”, очолив роту під Донецьким аеропортом. Позивний “Богема” — від богемного життя режисера, де мистецтво й хаос сплітаються в єдине. Там, у серці пекла, народився кіборг, чия рота тримала позиції, коли інші відступали.
Оборона Донецького аеропорту: хроніка 242 днів пекла
Перший в’їзд у жовтні 2014-го — бусик з 25 бійцями на новий термінал. Без карт, зв’язку, офіцерів. Робота виконана за десять днів, виїзд. Другий — світанковий рейд. Третій, у листопаді, — повномасштабна. Пропонували зачистити околиці, але наказ не надійшов. Атака “Мотороли”: фальшиві “свої” з пов’язками, бій у руїнах, де ворог міг бути за спиною.
Зв’язок рвався, підкріплення не приходило. Шараскін пробирався до Краматорська, благаючи людей. Кава на спиртівці — єдиний якір реальності в хаосі. “Там ти ніколи не знав, де ворог”, — згадував він (znaj.ua). Рота трималася, втрачаючи побратимів, але не дух. Після аеропорту — керівник партії “Правий сектор” на громадських засадах, заступник Дмитра Яроша в ГО “ДІЯ”.
| Дата | Подія |
|---|---|
| Жовтень 2014 | Перший ротація в аеропорт |
| Листопад 2014 | Третя ротація, бої з “Моторолою” |
| 2015 | Керівник “Правого сектору” |
| Січень 2018 | Орден “За мужність” III ст. |
Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та znaj.ua. Ці місяці змінили Андрія назавжди — з режисера в лідера, де кожен наказ рятував життя.
Політичний шлях: від списку “Голосу” до комітетів Ради
У 2019-му Шараскін увійшов у список “Голосу” під №20. Партія набрала 17 мандатів — не вистачило. Та у листопаді 2020-го, після відставки Святослава Вакарчука, ЦВК зареєструвала його нардепом (rada.gov.ua). Присягнув, увійшов до фракції, очолив підкомітет з міжнародної морської політики в Комітеті з зовнішньої політики.
Керівник міжпарламентської групи з Руандою, співзасновник депутатської групи “Справедливість” у 2021-му — протест проти керівництва партії. Ініціював правки до законів про тероборону, національний спротив, оборону муралів як пам’яток. У 2025-му коментував загрози РФ Європі: “Серце обливається кров’ю” (FB-пости). Його голос у Раді — ехо аеропорту, де слова важать як кулі.
- Зовнішня політика: Фокус на морській безпеці, зв’язки з Африкою для підтримки України.
- Безпека: Підтримка тероборони, озброєння цивільних — тренінги з вогнепалу.
- Ветерани: Координація волонтерів у “Трансформації України”.
Ці напрями показують, як фронтовий досвід формує закони. Переходьмо до того, що робить його унікальним.
Цікаві факти про Андрія Шараскіна
Кава в аеропорту варилася на спиртівці — ритуал, що рятував розум посеред руїн. Любить мультфільми більше за фільми: “Не затуманюють ідею”. Хрестик від сестри 2014-го не знімає з часів фронту. У “Кіборгах” зіграв камео себе — Богему. Електронний тир його рук — тренував не лише акторів, а й майбутніх захисників. Дочка Софія у Львові чекає тата, якому винен у рідкісних зустрічах, але дарує сили.
Ці штрихи малюють портрет не героя з плакату, а живої людини, чия богемність оживає в кожній дії. Громадська робота — тренінги з зброї, “Миролюбство має бути озброєним” — продовжує фронт у тилу. У 2026-му, з війною, що не вщухає, Шараскін лишається голосом тих, хто тримав небо над аеропортом. Його проекти з ветеранами, коментарі про РФ — нагадування: бій триває, і в ньому є місце для театру мужності.