Тарас Костанчук, позивний “Бішут”, виривається з Іловайського котла пораненим, ховається тижнями в чужому підвалі, а згодом стає голосом тисяч ветеранів. Цей чоловік з Алчевська, що виріс у Києві, пройшов Чечню, Майдан, Донбас і тепер знімає фільми про те пекло, яке пережив. Народжений 9 березня 1964 року в родині теплофізиків, він перетворив біль втрат на дію: від пошуку останків воїнів Другої світової до боротьби з корупцією та створення кінохронік війни. Сьогодні, станом на 2026 рік, Костанчук очолює ГО “Сармат” і продовжує знімати стрічки, що рвуть серце, як “Безвихідь” 2025-го.
Його шлях – це не суха хронологія, а жива сага про те, як звичайний юрист стає символом незламності. З батальйону “Донбас” він виніс не лише шрами, а й місію: захищати побратимів, розкривати правду про Іловайськ і йти у владу, аби не доводилося знову брати до рук автомат. А скільки ж скандалів гримить навколо нього – від хабарних справ до звинувачень у “технічності”! Та Костанчук не мовчить: сам знімає документалістику, сам грає себе і кличе Україну до “армії гідності”.
Дитинство в Алчевську та київські роки: корені незламності
Алчевськ 1964-го – промислове серце Луганщини, де народився Тарас Дмитрович у сім’ї інженерів-теплофізиків. Мати з Вінниччини, батько з Херсонщини, вони дали сину не лише гени стійкості, а й переїзд до Києва, коли хлопчику виповнилося три. Київ прийняв його шкільними роками в елітній математичній №200, де формувався розум аналітика. Уявіть: підліток у 1981-му закінчує школу, а вже за рік мріє про медицину – вступає до Київського медучилища №3.
Та служба в Радянській армії у Грозному, Чечні, з 1982 по 1984-й, ламала шаблони. Повернувшись, Тарас пірнає в біологію: 1985–1988 – біофак КНУ імені Шевченка. Диплом з біології в кишені, але доля кидає в Італію на ціле десятиліття – з 1989 по 1998-й він там живе, працює, набирається світового досвіду. Повертається в Україну з жагою змін: стає гендиректором ЗАТ “Агро-транспортної координаційної служби”, а з 2007-го розкручує юридичну практику як ФОП. Ці роки – фундамент: юрист, підприємець, патріот, готовий до бурі.
У 2005-му Тарас співзасновує ГО “Археологічне патріотично-пошукове об’єднання «Дніпро-Україна»”. За сім років – понад 800 перепоховань солдатів Другої світової, 106 відновлених імен, 17 масових і 11 одиночних церемоній. Музей у Києві з 5000 експонатів, десять шкільних музеїв – це не волонтерство, а справжня археологія пам’яті. Орден “За заслуги” III ступеня 2011-го – визнання від держави за цю тиху героїку.
Майдан: перша кров за гідність
Революція Гідності 2013-го застає Костанчука на передовій Майдану. Один з найстарших активістів, він координує шеренги, тримає оборону. Ніч на 19 лютого 2014-го – водомети, гранати: контузія, поранення ноги. Кров на бруківці стає першим шрамом революції. Цей біль не зникає – він веде на Схід.
Травень 2014-го: доброволець на Донбасі. Тренує новачків у Нових Петрівцях, вступає до Нацгвардії, батальйон “Донбас” – “Чорні чоловічки”. Позивний “Бішут” лине над полем: командир штурмової групи. Перша ніч в Артемівську – відбивають атаку без втрат. Звільнення Попасної, Лисичанська, Первомайська – його підрозділ рве ланцюги окупантів.
Іловайськ: пекло, що не зламало
Серпень 2014-го – Іловайськ. Планування штурму, бої 10–19 серпня. 19-го – поранення в голову, контузія, оточення в центрі міста. Три тижні в підвалі у доброзичливого місцевого, вихід завдяки патріотам. Не полон, а виживання на краю: ФСБ полює, але “Бішут” вислизає. Демобілізація весна 2015-го, медаль “За військову службу Україні”. Двічі представляний до “За мужність” I ступеня – не дали, але вогнепальна зброя від МВС (2015) і СБУ (2016) в кишені.
Цей котел – не просто бій, а символ зради. Костанчук стає голосом: співзасновник Іловайського братерства (понад 2000 учасників). Відзнака “Іловайськ 2014”, акції під ГПУ, доступ до справ. Братиме участь у перемовинах обмінів полоненими – визволяє побратимів.
Громадський лідер: від “Справедливості” до “Сармата”
Кінець 2014-го: ГО “Військово-патріотичне об’єднання учасників АТО «Справедливість»” – тисячі членів, філії у Вишневому, Києві. Боротьба з корупцією, допомога ветеранам. 2018-го – перейменування в “Сармат” на честь загиблого. Рада ветеранів з етики, поїздки до Хорватії за досвідом деокупації, програма “Армія гідності”. Благодійний фонд: табори для дітей АТОвців, операції для онкохворих.
У 2026-му “Сармат” – це мережа захисту прав бійців, антикорупційні акції. Костанчук – радник, мотиватор, той, хто не дає забути Іловайськ чи Дебальцеве.
Цікаві факти про Тараса Костанчука
- Зіграв себе у фільмі “Іловайськ 2014” – бюджет 33 млн грн з приватних коштів, прокат 2019-го.
- Дебютував як режисер у “Безвихідь” (2025): знятий за 9 днів у реальному підвалі Чернігова про перші дні вторгнення.
- Пережив полювання ФСБ в Іловайську, ховаючись без їжі та води.
- Співзасновник шкільних музеїв WWII – понад 5000 артефактів.
- Балотувався шість разів до парламенту та рад – завжди самовисуванець або від ветеранських партій.
Ці штрихи роблять Костанчука не іконою, а живим героєм з гумором і люттю за правду.
Політичний шлях: партія захисників і битви за мандат
Помічник Семена Семенченка та Валентина Наливайченка – логічний крок. 2015–2020: балотування на мажоритарках (205, 114, 218 округи), ради. Не обраний, але агітує білбордами. 2019: з’їзд, голова ПП “Партія Захисників України” (ex “Колос миру”). Програма: смертна кара для корупціонерів, ветерани у владі.
| Рік | Орган | Округ/Список | Результат |
|---|---|---|---|
| 2020 | Бучанська РР | 6 | Не обрано |
| 2020 | Київоблрада | Список №2 | Не обрано |
| 2019 | ВР 9 скл. | 218 | Не обрано |
| 2016 | ВР 8 скл. | 114 | Не обрано |
| 2015 | ВР 8 скл. | 205 | Не обрано |
| 2014 | ВР 8 скл. | 114 | Не обрано |
Таблиця балотувань за даними chesno.org. Перед списком Костанчук обіцяв “колону ветеранів” – реалізував через партію. Після – фокус на ГО та кіно.
Скандали: хабар, шахрайство і контраргументи
Березень 2019-го: гучний арешт. ГПУ, СБУ ловлять Костанчука з 5 млн грн для Юрія Тимошенка – нібито за зняття з виборів. Вийшов під 4 млн застави. Версія його: допомагав кандидату з реєстрацією під тиском, провокація АП. Переписки в ЗМІ, але справа затихла. Раніше – звинувачення в шахрайстві 2014-го (підроблена розписка на 10 млн), співпраці з Регіонами (орден Януковича? – ні, за пошуки WWII). Забудовники в Вишневому звинувачують у “рейдерстві”.
Костанчук парирує: фейки ворогів, брудна політика. Його версія – системні провокації проти ветеранів, що лізуть у владу. Станом на 2026, жодного вироку – продовжує роботу. Це додає перцю: герой чи авантюрист? Судіть самі, але факти говорять про стійкість.
Кіно як зброя правди: від “Іловайська” до “Безвиході”
2018: кінокомпанія “РОНК ФІЛЬМ ПОДАКШН”. “Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас»” – сценарист, продюсер, актор (себе). Прокат 29 серпня 2019-го, бюджет приватний. Фільм рве шаблони: реальні бої, біль оточення. 2024–2025: “Безвихідь” – режисерський дебют. Зйомки в чернігівському підвалі, 9 днів non-stop. Прем’єра 20 лютого 2025-го: Богдан Бенюк, Ірма Вітовська, історія виживання перших днів вторгнення. Допрем’єри в Києві, інтерв’ю – Костанчук кличе: “Збережіть людяність у безвиході”.
Планує сиквел “Іловайськ” про полонених. Кіно для нього – не гламур, а терапія нації. У 2026-му це його фронт: екран замість окопу.
Сім’я та приватне: опора за спиною
Одружений з Аліною Михайлівною, четверо дітей: Богдан, Ольга, Олександра, Олег. Сім’я – як бункер у “Безвиході”: тримає в бурях. Діти бачать батька не героєм з білбордів, а тим, хто повертається з акцій з новими планами. Тарас не ховається за фасадом: у ЖВЛ на 1+1 ділиться дитинством, але акцент – на майбутньому. Ця опора робить його людяним: ветеран з родиною, що чекає вдома.
Його еволюція вражає: від чеченських казарм до чернігівських підвалів у кадрі. ГО “Сармат” пульсує акціями, партія чекає реваншу, фільми ламають каси. Тарас Костанчук – той, хто не зупиняється, бо знає: пауза – це поразка. А Україна потребує таких “Бішутів” – гострих, як іржа на російській техніці.