Наталія Михайлівна Вітренко, народжена 28 грудня 1951 року в Києві, спочатку вражала науковим хистом, а згодом перетворилася на одну з найяскравіших і найскандальніших фігур українського лівого крила. Доктор економічних наук, вона захистила дисертацію про регіональні проблеми соціальної інфраструктури, працювала доцентом і академіком, але політика поглинула її повністю. Лідерка Прогресивної соціалістичної партії України (ПСПУ), двічі народна депутатка, кандидатка в президенти — її шлях сповнений драматичних поворотів, від парламентських тріумфів до заборони партії та звинувачень у сепаратизмі. Сьогодні, у 2026 році, Наталія Вітренко мешкає в Києві, судиться з державою за дрібний штраф і веде тихе життя, далеке від колишніх мітингів.
Її кар’єра почалася в радянських інститутах, де вона критикувала приватизацію ще 1991-го, а розквіт припав на 90-ті: обрання депутаткою від Конотопа, створення власної партії, майже 11% на президентських виборах 1999-го. Та за блиском медіа ховалися тіні — проросійські погляди, антизахідна риторика, підтримка Януковича й навіть “референдуми” в Слов’янську 2014-го. ПСПУ заборонили 2022-го, а сама Вітренко то емігрувала до Росії, то повернулася, лишивши по собі репутацію “конотопської відьми”.
Ця жінка, яка колись товкла каблуками опонентів у Раді, нині прогулюється центром Києва за ручку з давнім соратником Володимиром Марченком. Її син Юрій, ексглава “Нафтогазу” й в.о. міністра енергетики, став для неї “русофобом” — публічний розрив поколінь лише підкреслює глибинні розколи в її долі. Розберемося, як скромна киянка стала політичним штормом.
Раннє життя: дитинство в тіні втрат і науковий злет
Київський двір наприкінці 1951-го: тут, у холодному грудні, з’явилася Наталія Дубинська — дочка фронтового журналіста Михайла Дубинського, який так і не побачив свою немовлятко, бо помер того ж року. Мати, Валентина Федченко, викладачка наукового комунізму, сама виховувала дітей на Донбасі в Костянтинівці з 1959-го по 1965-й, де панувала сувора реальність шахтарських буднів. Повернення до Києва стало перепочинком, але й стартом амбіцій: Наталія блискуче закінчила школу 1969-го й вступила на обліковий факультет Київського інституту народного господарства (КІНГ).
Червоний диплом 1973-го, аспірантура, кандидатська дисертація 1977-го про регіональні проблеми соціальної інфраструктури — все це не просто папірці, а реальна робота в НДІ Держплану УРСР. З 1977-го молодша наукова співробітниця, згодом старша, доцентка кафедри статистики КІНГ з 1979-го по 1989-й. Вступ до КПРС 1974-го здавався логічним кроком у світі, де соціалізм був євангелієм. У 1994-му докторський ступінь і звання академіка Академії будівництва України, а за три роки — Академії економічної кібернетики підкреслювали її статус елітного економіста.
Та радянська система тріщала. Наталія Вітренко бачила, як приватизація розмиває соціальні гарантії, і 1991-го гучно заявила про це в доповіді “Приватизація і соціалістичний вибір” в НАН України. Ця промова, надрукована в “Правді України”, стала першим пострілом у її політичній битві — від наукових залів до парламентських трибун.
Політичний дебют: від СПУ Мороза до власної імперії
Заборона КПУ штовхнула її до Соціалістичної партії України (СПУ) Олександра Мороза, де Наталія розробляла програми й керувала теоретичним центром. 1994-го — радниця голови Верховної Ради, а восени — депутатка II скликання від Конотопського округу на Сумщині. Цей мажоритарний тріумф відкрив двері: соціалісти тоді набирали силу на ностальгії за стабільністю.
Та розбіжності з Морозом спалахнули 1996-го — Наталія пішла, забравши соратників, і разом із Володимиром Марченком заснувала ПСПУ. Прогресивні соціалісти обіцяли “справжній” соціалізм без компромісів: проти приватизації, за планову економіку, дві державні мови. 1998-го — депутатка III скликання від ПСПУ, фракція розпалася 2000-го через внутрішні чвари, але партія жила.
Президентські вибори 1999-го стали апогеєм: 2 886 972 голоси, 10,97%, четверте місце. Наталія Вітренко грала на антизахідних настроях, обіцяючи захист від “капіталістичного ярма”. Конотоп і Сумщина стали її бастіоном, де прізвисько “конотопська відьма” народилося з любові прихильників.
Замах гранатами і президентські реванші: пік скандальної слави
2 жовтня 1999-го, Кривій Ріг: мітинг вибухнув — дві гранати РГД-5 рвуть натовп, 45 поранених, Наталія отримує осколки, але виживає. Замах шокував Україну, підозрювали mafію чи політичних ворогів — досі загадка. Ця драма лише посилила її образ борця.
2004-го — п’яте місце з 1,97%, але в другому турі підтримала Януковича проти Ющенка. Блок “Народна опозиція” 2006-го не пройшов 3%, Наталія кричала про фальсифікації. 2007-го оголосила “тотальну опозицію” всім — і Ющенку, і Януковичу. Мітинги з криками “Лягай, Бандера!” стали легендами, а бійка з депутатом Мовчаном — символом її темпераменту.
- Спочатку вступне: Ці події формували її як бунтарку.
- Замах 1999-го: Не просто інцидент, а тест на виживання, що мобілізував соратників.
- Підтримка Януковича 2004-го: Перехід до проросійського табору, зв’язки з євразійцями Дугіна.
- Опозиція 2007-го: Критика влади зліва, антиНАТО гасла на кожному кроці.
Після списків видно: Наталія вміла грати на емоціях, перетворюючи поразки на тріумфи медіа. Її риторика — суміш ностальгії за СРСР і жорсткої критики Заходу — резонувала з мільйонами.
Проросійський вектор: від євразійства до сепаратизму
2004-го вступ до Вищої ради Міжнародного євразійського руху з Дугіним і Корчинським — сигнал. Наталія Вітренко проти НАТО, ЄС, за союз з Росією й Білоруссю. “Дві державні мови, подвійне громадянство” — її гасла. 2014-го “референдум” у Слов’янську: питання про довіру Києву, що розпалило сепаратизм і прихід Стрєлкова.
Еміграція до Москви, виступи на RT, звинувачення США в війні 2022-го. ПСПУ отримувала гроші з РФ, СБУ розслідувала сепаратизм. 23 червня 2022-го Восьмий апеляційний суд Львова заборонив партію, Верховний підтвердив у вересні — остаточно. Наталія спростовувала, але факти з uk.wikipedia.org і chesno.org невблаганні.
| Період | Ключова подія | Наслідок |
|---|---|---|
| 1996-2004 | Заснування ПСПУ, вибори | Парламентська фракція, 11% президентських |
| 2014 | “Референдум” Слов’янськ | Звинувачення в сепаратизмі |
| 2022 | Заборона ПСПУ | Кінець партії (рішення Верховного Суду) |
Таблиця ілюструє еволюцію: від легальних виборів до заборони. Джерела: chesno.org, lb.ua.
Сімейні розколи: син Юрій і приватне життя
Двічі одружена, розлучена з Юрієм Миколайовичем Вітренком. Діти: Ольга (1972, від першого шлюбу з Моторіним, працює у ВР, член ПСПУ), Юрій (1976, екс-CEO “Нафтогазу”, в.о. міністра енергетики 2021-го), Марина (1983). Сестра Тетяна в Москві, брат Ким помер 1986-го.
Конфлікт з Юрієм вибухнув 2021-го: Наталія назвала його “русофобом” за проєвропейськість, зреклася сина публічно. Він переміг Газпром у Стокгольмі, але для матері — зрадник. Володимир Марченко, “номер два” ПСПУ, безробітний з 2007-го, — її постійний супутник, бачений у Києві 2025-го.
Наталія Вітренко у 2026-му: повернення до Києва і судові баталії
Після РФ 2014-2025 повернулася до столиці: гуляє Печерськом, постаріла, осунулась, але впізнавана. Головна новина — суд з НАЗК за штраф 5100 грн за неподання звітів ПСПУ. Криміналки за сепаратизм і зраду висять, ГО “Дар життя” під слідством СБУ. Тихе життя, без мітингів, але риторика не змінилася — антизахідна в блогах.
Цікаві факти про Наталію Вітренко
- Прізвисько “конотопська відьма” — від прихильників Конотопа, де вона творила дива на виборах.
- Порівняння з Жириновським: бурхлива риторика, антизахідні перформанси — “український Жириновський”.
- Замах 1999-го: вижила після гранат, 45 постраждалих — сюжет для трилера.
- Син-опонент: Юрій Вітренко переміг РФ у судах, мати — виправдовувала агресію.
- Заборона ПСПУ: єдина з проросійських подавала зустрічний позов, боролася до Верховного.
Ці перлини роблять її постать незабутньою — сумішшю геніальності й провокацій.
Її спадщина — уроки поляризації: лівий популізм живий, хоч і в тіні. Наталія Вітренко нагадує, як ностальгія може стати зброєю, а скандали — трампліном. У Києві вона продовжує битися — хай і за 5100 гривень.